Курсовая работа: Кваліфікуючі ознаки захоплення заручників
Загальновизнано, що об’єктом злочину завжди є те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Проте, ст. 147 КК містить вказівку не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин [5, cт. 100].
Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність особи.
Об’єктом цього злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, захопленої як заручник. Потерпілим від злочину є фізична особа – заручник [2 ст. 87]. Згідно з ст. 24 Цивільного кодексу України фізичною особою вважається людина. Захоплення заручника (-ків), що має додаткові суб’єктні ознаки, наприклад представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів, тягне відповідальність за ст. 349 КК.
Безпосереднім об’єктом цього злочину, виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону державою права вибору людиною на свій розсуд постійного чи тимчасового місця проживання (перебування), крім випадків передбачених законом. Таким чином, у цьому випадку йдеться про охорону фізичної свободи (волі) та особистої недоторканості людини.
П.С. Матишевський вважає під фізичною свободою (волею) людини з урахуванням встановлених законом обмежень право вільно пересуватись, обирати місце свого проживання та тимчасового перебування. Особиста недоторканість полягає у забороні протиправного втручання з боку інших осіб у питання вибору людиною (в окремих випадках – її законними представниками) місця проживання, тимчасового перебування чи здійснення свободи пересування [6 ст. 266].
Важливим моментом для кваліфікації захоплення заручників є визначення додаткового об’єкта. В літературі вважається, що додатковим об’єктом цього злочину є основи громадської безпеки, забезпечувати яку покликані органи державного управління [6 ст. 266].
Як однозначно зауважує А.С. Політова при визначенні безпосереднього об’єкту захоплення заручників була допущена помилка.
Неоднозначно в працях вітчизняних і зарубіжних вчених вирішується питання про безпосередній об’єкт захоплення заручників, де виділяють дві точки зору: особисту волю людини або громадську безпеку. Так, наприклад, дотримуючись позиції, що захоплення заручників у міжнародному праві є різновидом тероризму, законодавець у Російській Федерації, Узбекистані та Республіці Бєларусь відносить це склад злочину поряд із складом тероризму до злочинів проти громадської безпеки. З іншого боку підійшов законодавець України та Туркменістану при визначенні причетності цього злочину, як такого, що виступає проти громадської безпеки; у законодавстві України захоплення заручників належить до злочинів, направлених проти особи. Як справедливо зазначає В.П. Ємельянов, неоднозначний підхід до цього складу злочину в частині розташування його в системі норм КК, мабуть викликаний багатогранністю самого діяння, тобто проявом його різних рівнів тероризування – від сфери вирішення дрібних побутових проблем до грандіозного політичного скандалу, тому в таких випадках це діяння буде виступати як злочин з елементами тероризування, в інших формах – як формений тероризм [7, ст. 142-143].
Якщо визнавати, що об’єктом захоплення заручників є громадська безпека, то законодавець не повинен ігнорувати той факт, що для вказаного складу злочину властиві такі ознаки: а) він об’єктивно шкідливий для невизначеного широкого кола суспільних відносин (безпека особи, недоторканість власності, нормальна діяльність підприємств, установ, організацій та інших соціальних інститутів); б) основні соціальні блага суспільства порушуються опосередковано: шляхом завдання шкоди відносинам, які регламентують безпечні умови життя суспільства. Однак від цього зазначений злочин не стає менш небезпечним, ніж, наприклад, злочини проти власності, злочини проти життя та здоров’я особи тощо. Оскільки шкода заподіюється інтересам не конкретної особи, а й суспільно значимим інтересам – створення безпечних умов життя суспільства в цілому, тому законодавець встановлює достатньо суворі санкції за скоєні злочини проти безпеки суспільства [1, ст. 362].
Крім того, особа заручника цікавить винних не тільки як особистість, а як засіб тиску на певного адресата – родичів затриманого, державної або іншої установи, фізичної або службової особи для вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії (дій).
Наведені ознаки повною мірою відповідають злочину, передбаченого ст. 147 КК України. Більше того, віднесення захоплення заручників до суспільно небезпечних злочинів обумовлено і суб’єктивно, оскільки винний усвідомлює, що метою його дії є не захоплення заручників, а вчинення й утримання від вчинення будь-яких дій з боку родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи.
Отже, визнаючи, що головним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 147 КК України, є відносини громадської безпеки, а вже додатковим – особиста воля людини.
На цьому наголошує А.С. Політова, яка також висловлює думку, щодо віднесення складу злочину захоплення заручників до розділу ІХ Кримінального кодексу України «Злочини проти громадської безпеки».
1.2 Об’єктивна сторона захоплення заручників
Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину [5 ст. 116].
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 147 КК України полягає в захопленні або триманні особи як заручника, тобто в активних діях винного, які полягають в досягненні наведених діянь. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’єктивної сторони захоплення заручників [2, ст. 87].
За конструкцією об’єктивної сторони склад цього злочину – формальний. Тобто такий склад злочину, який для встановлення діяння як злочинного, потребує лише вчинення шляхом дії чи бездіяльності (у даному випадку тільки шляхом активної дії) суспільно небезпечного діяння, а конкретніше, не потребує настання суспільно небезпечних наслідків, які будуть породжуватися причинним зв’язком із самим суспільно небезпечним діянням.
Цей злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися.
Захоплення заручника – це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим; воно може супроводжуватися насильством (як фізичним, так і психічним), в тому числі із застосуванням зброї, інших знарядь вчинення злочину, або може обійтися без такого насильства.
Тут треба вказати, що у даному визначенні можливе не тільки особисте захоплення особі (чи осіб), а наприклад місця їх перебування чи значного скупчення.
Прикладом із світової практики, може слугувати випадок, коли 14 червня 1995 р. у місті Будьоновск чеченськими терористами було захвачено міську лікарню, під командуванням А. Басаєва, внаслідок цього загинуло понад 280 осіб.
Тримання заручника – це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участь у захопленні. Також тримання заручника може бути здійснене і без його попереднього захоплення.
Тримання заручника – це позбавлення заручника волі.
Прикладом такої суспільно небезпечної активної дії виступає терористичний акт який стався 1 вересня 2002 р. (якраз під час проведення урочистих заходів, з нагоди Дня знань) в м. Беслан (Дагестан), коли терористи захопили школу, разом з тим і понад 800 осіб, з яких переважною більшістю були діти, та тримали їх як заручників близько трьох днів, потребуючи від місцевих органів влади дуже великі кошти за збереження життів заручників. Внаслідок штурму, який був не досить розробленим загинуло понад 300 осіб.
Тримання заручника – це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зробити.
Прикладом може слугувати події 23-24 жовтня 2002 р. коли група чеченських сепаратистів захопила понад 1000 осіб в театральному центрі «На Дубровці» під час показу мюзиклу «Норд – Ост» (у заручниках перебувало 75 іноземних громадян – переважна більшість іноземців була громадянами України (48 осіб). Терористи тримали заручників понад три доби, а коли усі дипломатичні переговори зійшли нанівець, був розроблений та прийнятий план штурму (27 жовтня), під час цього штурму загинуло біля 350 осіб.
Аналізуючи співвідношення таких діянь, як захоплення заручників та терористичного акту, можна дійти висновку, що активні дії, які пов’язані із захопленням заручників при терористичному акті можуть бути способом його вчинення. У такому випадку захоплення заручників з терористичною метою буде посягати на громадську безпеку, внаслідок чого дане діяння слід кваліфікувати за ст. 258 КК («Терористичний акт») і в додатковій кваліфікації за ст. 147 КК України немає потреби.
З наведеного можна побачити, що захоплення заручників може виступати як триваючий злочин. Виходячи з цього, активні дії особи, яка приєднується до утримування захопленого заручника (-ків), який (-які) перебуває у стані позбавлення волі та свободи, можуть бути кваліфіковані як спів виконавство або інша форма співучасті у вчиненні даного злочину.
Інші факультативні ознаки об’єктивної сторони даного складу злочину (місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину) прямо не зазначені в диспозиції даної статті, а отже при кваліфікації даного злочину, вони будуть вказувати тільки на наявність обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, які у свою чергу будуть враховуватись судом при призначенні покарання [7 ст.288].