Курсовая работа: Кваліфікуючі ознаки захоплення заручників

План

Вступ

1. Характеристика об’єктивних ознак складу злочину

1.1 Об’єкт захоплення заручників

1.2 Об’єктивна сторона захоплення заручників

2. Суб’єктивні ознаки захоплення заручників

2.1 Суб’єктивна сторона захоплення заручників

2.2 Суб’єкт злочину захоплення заручників

3. Розмежування захоплення заручників від незаконного позбавлення волі або викрадення людини

4. Кваліфікуючі ознаки захоплення заручників

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Українська держава перебуває на складному етапі соціально-економічного розвитку. Спад рівня життя та безробіття більшої частини населення негативно позначилися на становищі переважної частини кількості громадян України, призвели до таких антисоціальних явищ, як скоєння злочинів проти особистої волі людини. Більшість цих злочинів скоюється з метою отримання від держави, державних підприємств, установ чи організацій та окремої верстви громадян матеріальних благ. Найбільшого розповсюдження серед цієї групи злочинів набув такий злочин, як захоплення заручників, який передбачений ст. 147 КК України [1, ст. 355].

Права людини повинні бути надійно захищені. Тому, невипадково, коли у суспільстві відбуваються кардинальні зміни, однією з перших його дій є прийняття рішень, які забезпечують дотримання прав людини, перш за все, які захищають її право на життя та свободу. Основні міжнародні принципи з питань про права людини були проголошені Загальною Декларацією прав людини, яка була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., і закріплені у Міжнародному Пакті про громадські і політичні права, який був прийнятий у 1966 р. Згідно з цими документами, «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», «кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість …, ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і згідно з такою процедурою, яка встановлена законом» {1, cт. 6}.

Законодавець включив до КК цю норму відповідно до міжнародної Конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., до якої у 1987 р. приєдналася Україна [2, ст.87].

Згідно з ч.1 ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість, що повністю відповідає вимогам міжнародно-правових документів з прав людини.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 33 КК України, гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Прагнення України до вступу в Північноатлантичний блок (NATO) викликає неоднозначну реакцію в пересічних громадян. Таке ставлення пов’язано з наявністю небезпеки вчинення на території України (та відносно її громадян) насильницьких актів терористичної спрямованості [3, ст. 122].

Об’єктом злочину, передбаченого ст. 147 КК, є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, захопленої як заручник.

З об’єктивної сторони захоплення заручників вчиняються шляхом активної дії, тобто полягає в захопленні або триманні особи як заручника.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризуються тільки у формі прямого умислу, а також корисливим мотивом і метою, які виступають як обов’язкова ознака складу даного злочину.

Суб’єктом злочину – є особа, яка досягла 14-річного віку (знижений вік кримінальної відповідальності), це й визначає суспільну та громадську небезпеку цього злочину.

Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, зробили П.П. Андрушко, В.О. Глушков, В.П. Журавльов, В.В. Коваленко, С.Я. Лихова, Н.Н. Мельник, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та інші.

Проблема кваліфікації дій осіб при захопленні заручників та відмежування від інших статей Кримінального кодексу України частково висвітлена в навчальних посібниках, методичних рекомендаціях МВС, СБУ, інших правоохоронних органів, але сьогодні належним чином не обґрунтована не висвітлена в юридичній науці [3, ст. 123].

Міжнародна Конвенція про боротьбу із захопленням заручників визначила, що захоплення заручників є злочином, який викликає серйозне занепокоєння з боку міжнародного товариства, і, згідно з положеннями цієї Конвенції, будь-яка особа, яка вчиняє акт захоплення заручників, підлягає або судовому переслідуванню, або видачі.

У ч.1 ст. 1 Конвенції вперше дано визначення цього злочину: «Будь-яка особа, яка захоплює чи утримує іншу особу і погрожує вбити, завдати ушкодження чи продовжити утримувати іншу особу (яка буде далі визначена як заручник) для того, щоб примусити третю особу, а саме – державну, міжнародну, неурядову організацію, будь-яку фізичну чи юридичну особу чи групу осіб, - здійснити чи утриматись від здійснення будь-якого акту як прямої, так і опосередкованої умови для звільнення заручників, вчиняє злочин «захоплення заручників» відповідно до змісту цієї Конвенції».

Захоплення заручників згадується законодавцем у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яка визначає захоплення заручників як один із способів вчинення терористичних дій – відповідно до зазначеної статті поняття «тероризм» - це суспільно небезпечне діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.


1. Характеристика об’єктивних ознак складу злочину

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--

К-во Просмотров: 272
Бесплатно скачать Курсовая работа: Кваліфікуючі ознаки захоплення заручників