Курсовая работа: Ліберальна модель розвитку Росії
Третій етап — «новий» лібералізм початку століття (до Жовтня 1917 р.), тобто соціальний лібералізм, що проголосив необхідність забезпечення кожному громадянинові «права на гідне людське існування». Він дав поштовх новому осмисленню проблем правової держави й «правового соціалізму» в обстановці ідейної боротьби як із представниками консервативних, так і ліворадикальних сил (М.І. Кареєв, П.І. Новгородцев, Б.А. Кистяковськнй, С.І. Гессен, М.М. Ковалевський, П.М. Мілюков, Л.А. Петражицький, С.А. Муромцев й ін.), підготував, поряд із другим напрямком, утворення ліберальної партії кадетів, а згодом — її розкол.
Умовно політико-соціологічний і філософсько-правовий зміст ідей лібералізму першої хвилі можна охарактеризувати як офіційний варіант. Другої хвилі — як більш «правий» у порівнянні із класичним лібералізмом (синтез ідей і цінностей лібералізму і консерватизму), а третьої хвилі — як більш «лівий» варіант (синтез класичного лібералізму й деяких соціалістичних і соціал-демократичних ідей) у порівнянні з «чистим» економічним і політичним лібералізмом.
Кожен з трьох напрямків російського лібералізму мав свої особливості і відмінності від західноєвропейського лібералізму, свою логіку розвитку, обумовлену політичною історією Росії і вітчизняної політико-філософської думки. Представники кожного етапу мали різні філософсько-теоретичні основи своїх концепцій і своє бачення суспільного й політичного ідеалів, статусу особистості й соціально-політичних інститутів, способів перетворення суспільства, пов'язаних з тенденцією реформування й еволюційною соціальною методологією. Найвищий розвиток російського лібералізму доводиться на період 60-80-х років минулого століття і на початок XX ст., тобто охоплює другий і третій етапи, коли оформляються його власні концептуальні основи.
Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху
2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух
Після розпаду СРСР в 1991 г. економіка Росії переживала кризу, яка збільшувалася низькими цінами на нафту й газ на світовому ринку. [16, 45] Новий уряд під головуванням Єгора Гайдара взяв курс на лібералізацію — перехід до ринкової економіки. Хоча термін лібералізм значно ширше терміна «економічний лібералізм», у Росії, починаючи з 1990-х рр., ці два поняття стали часто вживатися взаємозамінними.
Лібералізація насамперед торкнулася цін, фіксація яких була скасована 1 січня 1992 р., що в сполученні з іншими факторами привело до гіперінфляції, у результаті якої більшість населення втратило всі довгострокові заощадження, заморожені в Ощадному банку Росії. Це також зменшило попит на товари, що усунуло їхній дефіцит. Хоча уряд стверджував про наявність у нього продуманої програми й відповідності результатів очікуванням, масштаб гіперінфляції показував зворотне й настроїв проти реформ значну частину населення.
Однак центральною темою ліберальних реформ стала приватизація, метою якої був перехід державної власності в приватні руки. Офіційно стверджувалося, що головним новим власником стане населення, яке для цього одержало приватизаційні чеки (ваучери). Фактично, до моменту закінчення чекової приватизації в середині 1994 р., на всеросійських чекових аукціонах за ваучерів були куплені акції загальним номіналом 285 млрд. руб. або 1,75 млрд. дол. США (за курсом ЦБ РФ на дату початку приватизації 14 серпня 1992 р.) Для порівняння, капіталізація 50 найбільших приватних російських компаній (які практично не брали участь у чековій приватизації) на початок жовтня 1995 р. перевищувала 20 млрд. дол. США. [16, 46] Гнітюча частина власності підприємств була передана в приватні руки за допомогою грошової приватизації. При цьому грошова приватизація найбільш великих компаній на практиці звелася до їхнього продажу заздалегідь наміченим власникам за символічну ціну (особливо це ст?