Курсовая работа: Ліберальна модель розвитку Росії

Зміст

Вступ

Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії

1.1 Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського

1.2 Лібералізм декабристів

1.3 Ліберальні реформи Олександра II

1.4 Ліберальні настрої інтелігенції

1.5 Лютнева революція 1917 р. та розвиток ліберальної думки

1.6 Ліберали в післяреволюційній еміграції

1.7 Правозахисний рух у СРСР

1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму - відновлення лібералізму

Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху

2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух

2.2 Розвиток ліберальної думки сучасності

Розділ 3. Критика лібералізму в Росії

3.1 Моральна свобода і свобода особи

3.2 Лібералізм і Російська православна церква

3.3 Комуністична критика лібералізму

3.4 Соціал-демократична критика лібералізму

3.5 Соціалізм проти лібералізму

3.6 Інша критика лібералізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Лібералізм (фр. liberalisme) — філософське, економічне й політичне вчення, що виходить із свободи людини розпоряджатися собою й своєю власністю. Метою лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, обмеженням державної влади, верховенством закону, вільним обміном інформацією й економічною свободою. Лібералізм відкинув багато положень епістемологічного фундаменталізму, які були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монарха, статус спадкоємця й устояну релігію, віддавши перевагу плюралізму і (як правило) демократії. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (право на життя, особисту свободу і власність); рівні права для всіх громадян і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; керівництво за згодою керованих, обумовлене на чесних виборах; прозорість уряду.

Історія лібералізму в Росії багато в чому суперечлива. Об'єктивних передумов для масового поширення ліберальних ідей у країні не було до початку XX століття. З іншого боку, передова частина суспільства думала, що для вирішення внутрішньополітичних проблем і подолання економічного відставання від західних країн необхідно переймати їхній досвід і проводити реформи. У силу цих обставин, у різні періоди ліберальну ініціативу проявляли глави держави, аристократія й інтелігенція. Ці зусилля часто страждали від недотепного копіювання західних рішень без урахування російських реалій, привели до небажаних наслідків і дискредитували себе в очах суспільства.

Слідом за кожним ліберальним підйомом відбувався період реакції, протягом якого досягнуті завоювання в тому або іншому ступені ліквідувалися.

Нездійсненність багатьох ліберальних реформ після перебудови — особливо після 1991 р. — знову розбудила суспільний інтерес до ідей й історичної долі російського лібералізму, до тих періодів вітчизняної політичної історії, коли він відігравав певну роль. Поворот, який відбувся в історіографії російського лібералізму (від замовчування його існування й різко негативної оцінки його «буржуазності» у радянський час до його захопленої оцінки й прагнення побачити в ньому єдино можливий зразок для наслідування на початку 1990-х років), цілком зрозумілий: суперечливість ліберальної моделі розвитку країни в контексті історичної ретроспективи багато в чому співзвучна тій ситуації, яку сьогодні переживає російське суспільство.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--