Курсовая работа: Ліворукість як педагогічна проблема в початкових класах
Відомий вітчизняний психолог Д.Б.Ельконін вважав, що на основі експериментальних досліджень вже давно встановлені певні генетичні зв’язки між дією і операціями, які показали, що жодна свідомо контрольована операція не може стати такою, не пройшовши процесу свого формування як особливої свідомої дії [9].
Наприклад, дитина списує з пропису слова, пише диктант, або працює над твором. У всіх випадках дитина пише. Але в першому випадку усвідомлена мета дії, його предмет — графічна конфігурація букв (а основні операції — зорове сприйняття, звірення, технічне здійснення рухів). У другому випадку мета — правильне написання слів, а правильна конфігурація букв — тільки операція. І в третьому випадку мета — виклад своїх думок, а орфографія і каліграфія виступають тільки як операції. Але не засвоївши операції, не можна здійснити (якісно) і дії, і діяльність. Необхідно підкреслити, що школярі спочатку, природно, не вміють самостійно формулювати навчальних завдань і виконувати дії по їх розв’язанню.
Необхідно підсилити елемент усвідомленості у виконанні рухів, навчити (і вчити цьому спеціально) бачити рядок, його середину, відчувати відстань, в думках виділяти для кожної букви її «клітинку» і розташовувати в ній букву.
При поясненні способу виконання букви необхідно особливо виділити точку початку руху. Добре допомагає дитині дробове пояснення ходу руху: «починаю... веду... доводжу до...» і т.п. Важливо, щоб в інструкції, яка використовується при поясненні, не було жодного незрозумілого слова. Краще не використовувати слова, які мають подвійний сенс. Інструкція повинна бути по можливості короткою і чіткою.
І ще один висновок потрібно зробити, ґрунтуючись на особливостях першого етапу формування навички письма: не можна форсувати темп, швидкість письма, вимагати від дитини писати швидше, ніж вона може.
Дослідження показали, що при алгоритмі «пиши швидше» протягом всього першого року навчання швидкість самого руху не збільшується, а лише скорочувався час мікропаузи, тобто той час, який необхідний для усвідомлення руху, закріплення його і власне формування навички. У семирічних дітей час виконання самого руху «прискорюється» лише з другого півріччя, а значить, весь букварний період, весь перший етап навчання при надмірній швидкості походить марно в цьому плані. Що при цьому відбувається? Дитина не встигає закріпити правильний спосіб виконання букви, і в результаті закріплюються «карлючки». Переробити невірну графічну навичку, як ми вже говорили, дуже важко, а в більшості випадків — практично неможливо.
Таким чином, на початкових етапах надмірне збільшення швидкості письма не сприятиме формуванню навички, а, навпаки, загальмовує її.
Ще раз звернемо увагу на послідовність навчання написанню букв:
пояснення того, як виконуються дії (написання букви), з яких елементів вона складається, як елементи зв’язані між собою, де починається рух, де закінчується, яка його траєкторія. Пояснення повинне підкріплюватися показом картинок, карток, виконанням елементів на дошці. Слід пам’ятати, що спосіб написання на дошці істотно відрізняється від способу написання ручкою в зошиті. Тому ефективніше показувати рухи при письмі фломастером, що дає чіткий і достатньо помітний штрих на розлініяному ватмані. В цьому випадку вчитель повинен обернутися до дитини спиною, а руку винести вправо, щоб написане було видно з-за голови;
на наступному етапі не варто давати дитині завдання самостійно виконати дію — спочатку попросити її «покерувати» рухами дорослого. За даними психологів, дитина, не обтяжена власними діями, невмінням, незручністю, краще фіксує свою увагу на складових руху (тут важливо все: як тримається ручка, як лежить рука, як вона пересувається по рядку, чи утримується правильна поза і тільки потім — як виконується буква);
самостійне виконання дії повинно йти під контролем і при підказці вчителя, але ця підказка повинна бути мінімальною, краще, якщо дитина керуватиме своїми діями так, як вона керує чужими. Спочатку вона робитиме це вголос, але у міру формування навички це словесне керівництво виконуватиметься подумки;
на виконанні дії не закінчуються етапи навчання. Ще один важливий елемент — аналіз зробленого; звичайно, необхідний і аналіз того, як виконувалася дія. (Це достатньо просто здійснити, якщо є відеомагнітофон.) Якщо дитина може об’єктивно оцінити свої помилки, значить, попередні етапи проведені правильно, якщо ні — все слід почати спочатку.
Наявність тривалої паузи при виконанні кожного елементу букв і між буквами в слові ще раз показує недоцільність навчання безвідривному письму.
При безвідривному письмі дитина вимушена виконувати неприродні, біомеханічно-недоцільні рухи, у багатьох випадках необхідно прописувати частину елементів по вже написаній лінії (до речі, це не скорочує, а подовжує лінію письма, значить не скорочує час). Все це ускладнює процес письма, робить його більш напруженим і неефективним. Безвідривне письмо створює необхідність одночасно з рухами пальців пересувати уздовж рядка кисть, передпліччя, плече (координація всіх цих рухів практично неможлива без порушення способу тримання ручки і пози) і викликає значну додаткову напругу м’язів руки і тулуба. Крім того, на першому етапі навчання діти пишуть, «затамувавши подих», як правило, на вдиху, і чим довші склади слів, які пишуться безвідривно, тим довше затримка дихання (до 20—30 секунд). Експериментальні дослідження показали, що такі затримки дихання шкідливо позначаються на функціональному стані дитини.
Ми вважаємо за необхідне ще раз підкреслити, що формування «чисто технічних навичок» на всіх етапах навчання можна виділити тільки умовно, оскільки одночасно йде формування інших досить складних завдань: побудова системи знаків, співвіднесених з системою звуків, засвоєння способів позначення фонем буквами (оскільки кількість фонем і букв в українській мові не співпадає) і зрештою — представлення буквеного запису як моделі слова, що відображає зв’язок між його значенням і формою. Тобто дитина на перших порах формування навички, по суті, проходить той шлях, який пройшло людство в історичному розвитку письма.
Найважливішим елементом навчання письму є звуковий, або звуко-буквений аналіз. Процес звукового аналізу, виділення фонем і переклад їх в графеми також здійснюється усвідомлено, і якщо на першому етапі не приділити достатню увагу звуко-буквеному аналізу, не дати дитині досить часу для проведення цієї роботи, успішного формування навички не буде, а недоліки можуть закріпитися, і скоректувати їх надалі буде дуже важко. Пауза між окремими буквами в слові необхідна для звуко-буквеного аналізу, і це ще один аргумент проти безвідривного письма.Перший етап навчання (фактично букварний період) може значно подовжуватися, затягуватися, якщо методика навчання не відповідає закономірностям формування навичок і віковим особливостям дитини. Цей період значно подовжується у дітей, не готових до навчання, у дітей з розладами або затримками в розвитку моторних і зорово-моторних функцій, у дітей з відхиленнями в стані здоров’я.Тривалість і особливості другого і третього етапів навчання багато в чому визначаються тим, наскільки успішно пройшов перший етап.
2.2 Авторські пропозиції
З приходом до школи шестирічних дітей питання, щодо навчання письму ліворуких дітей отримало величезну активність. Вчителі все більше і більше переконуються, що перенавчання малят згубне для їх здоров’я, психічної поведінки тощо.
Згадуючи школу 15-річної давнини варто визначити наступні зміни, які відбулися в процесі навчання та ставлення до шульги:
Приділяється більше уваги до проблем ліворукої дитини, до її сприйняття світу.
На відміну від минулого вчителі не намагаються будь-що перевчити учня, застосовуючи каральні методи: биття по руках, прив’язування руки, одягання рукавиць, замальовування крейдою тощо.
Вчителі намагаються повернутись обличчям до проблеми шульги, використовуючи хоча б відомі їм методи навчально-виховного процесу.
Якщо в минулому в процесі вивчення нової букви учитель в кращому випадку давав зауваження до дитини-лівші (тим самим піднімав її на сміх перед класом), то зараз він намагається допомогти учню впоратись із труднощами в техніці написання.
Та як навчити шульгу впоратись із виконанням гігієнічних вимог, необхідних при письмі: посадка, положення зошиту, рук і т. д. Вимоги до ліворуких школярів значно відрізняються від вимог, що ставляться до дітей, які пишуть правою рукою, і зводяться до наступних.
Посадка при письмі. За правильної посадки ліворукі діти повинні сидіти прямо, не торкаючись грудьми столу. Ноги всією ступнею мають стояти на підлозі або підставці, голова трохи нахилена вправо.
Положення рук, кисті руки та способи утримування ручки.Руки при письмі мають лежати на робочому столі так, щоб лікоть лівої руки трохи виходив за край столу і ліва рука вільно рухалась лінійкою зверху донизу, права ж лежала на столі і знизу притримувала б зошит.Кисть лівої руки більшою частиною долоні має бути повернена до поверхні столу. Точками опори для кисті слугують нігтьова фаланга дещо зігн?