У першому розділі розглянуті закони логіки і природа логічних помилок у журналістському тексті. Вона побудована на огляді таких робіт, як "Методика редагування тексту" О.Е. Мильчина, "Стилістика і літературне редагування" за редакцією В.І. Максимова, "Вступ до літературного редагування" О.М. Беззубова, "Конспект лекцій з літературного редагування" І.Б. Голуб, "Загальне редагування: нормативні основи" З.В. Партико та ін.

У другому розділі аналізуються логічні помилки, знайдені в районній газеті "Авангард".

Розділ 1. Закони логіки і природа логічних помилок в журналістському тексті

1.1 Текст і закони логіки

Логічність, тобто відповідність законам правильного мислення, притаманна людській свідомості, і мислити, не порушуючи цих законів, можна, не вивчивши курсу логіки. Але для літератора-професіонала, журналіста, редактора бути логічним у загальноприйнятому, життєвому розумінні цього слова недостатньо. Для нього логіка повинна стати тонким інструментом, яким треба вміти володіти.

Виховати у собі здатність професійно оцінювати текст з логічного боку важливо для кожного журналіста. Але не всі здатні виявляти істотні риси предметів, включати їх в категорії, виконувати складні мисленнєві операції, абстрагуючись від практичного досвіду. Однак навчитися цьому необхідно. Журналісту слід чітко уявити роль логічних зв’язків у тексті, володіти прийомами і методами логічного аналізу. У нього повинен бути вироблений рефлекс на порушення логічної норми. Літературний текст – явище складне, і логічні зв’язки в ньому завжди мають в своїй основі глибокі і серйозні причини гносеологічного характеру. В уявленні журналіста логіка думки і логіка подій і фактів існують як нероздільна єдність. Крім того, "логіка викладення принципово відрізняється від формальної логіки тим, яке значення надається способам вираження думки".

Знання логіки завжди входило в обов’язки письменників. Перше місце займали рекомендації з галузі цієї науки в "Риториці" М. Ломоносова. Старовинні керівництва з риторики і теорії словесності стверджували, що без знання логіки твір не буде мати зв’язної течії думок, і ми не в змозі будемо розрізняти з точністю істини від помилковості.

У наші дні практичний додаток цієї фундаментальної науки привертає увагу дослідників тексту. Традиційний підхід до проблеми – вияв можливих порушень правил логіки стосовно різних мисленнєвих операцій, відображених у тексті. Інформатика розглядає логічні помилки тексту як різновид інформаційних перешкод. На закономірності, які виведені логікою, спираються лінгвісти, аналізуючи синтаксичні зв’язки (логічний синтаксис). У результаті зближення логічних і синтаксичних критеріїв оцінки тексту виникло поняття "логіко-стилістичні помилки". Плеонастичні конструкції, відношення роду і виду, точність слововживання, широке коло питань, пов’язаних з розробкою і вживанням термінів, - такий далеко не повний перелік тем, які входять в цей розділ практичної стилістики.

У теорії редагування розділ, присвячений його логічним основам, почав розроблятися у кінці 1950-х років. Спочатку він включав тільки спостереження над дією в тексті основних законів логічного мислення і застосуванням правил логічного доведення. Зараз у редагування як наукової і практичної дисципліни ввійшло широке поняття "логічна культура". Це означає, що редактор повинен знати основні теоретичні положення логіки, володіти термінологією цієї науки, свідоме цілеспрямоване вироблення навичок правильного мислення, професійних навичок сприйняття тексту й оцінки його з логічного боку, володіння специфічними прийомами викладення, які базуються на логічній побудові. Проводяться наукові дослідження, редактори звертаються до логіки в пошуках відповіді під час різного роду професійних труднощів, спеціалісти-логіки з позиції своєї науки аналізують роботу редактора над текстом.

Роль, яка відводиться логічним критеріям при редагуванні різних літературних творів, неоднакова. Прийнято в певній мірі протиставляти художню своєрідність літературної творчості і логіку. Однак це протиставлення з позиції редактора не виділяється так різко, як з позицій автора. Оцінюючи художній твір, редактор повинен переконатися, чи відповідає він вимогам логіки. Для журналістського твору точність логічної побудови – вимога першорядна.

Цілісність, логічна організація тексту, виражені переходи від однієї частини до іншої допомагають створити внутрішньо стрункий і закінчений текст. Цілісність тексту надає наявність головної думки. Розвиток її в тексті відбувається через розвиток мікротем. Показником переходу від однієї мікротеми до іншої служить абзац. Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття і розуміння.

Суперечність висловлювань, порушення послідовності викладу, відсутність переходів від однієї частини до іншої, помилки у виборі засобів міжфразового зв’язку призводять до порушення логічності тексту в цілому. Усе це заважає тексту виконувати комунікативну функцію і утруднює процес спілкування.

Тільки у виняткових випадках алогізми можуть використовуватися у стилістичних цілях у художньому та публіцистичному творах, наприклад, як засіб створення комічного ефекту. Алогізм може бути покладений в основу творів гумористичного або жартівливого характеру: анекдотів, афоризмів, байок і пародій.

Логічність як спільна комунікативна якість властива тестам будь-яких функціональних стилів. Але проявляється ця мовна якість специфічно – в залежності від конкретних умов комунікації. Вимоги, які ставляться мовленню з боку його логічності, особливо високі в науковому стилі. Науковий виклад найбільш жорстко підпорядкований законам логіки. Однак і в публіцистичному тексті логічність має велике значення для впливу на читача (слухача).

Логічні помилки, за визначенням Д.Е. Розенталя, – це нерозрізнення "близьких у якому-небудь відношенні позначуваних понять. Нерідко той, хто пише чи говорить, не розрізняє сфери діяльності, причину і наслідок, частину і ціле, суміжні явища, родоводові, видові та інші відношення".

Класичною логікою виведені і сформульовані чотири основних закони правильного мислення, дотримуючись яких можна досягти його визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості: закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, закон достатньої підстави.

Контроль за дотриманням основних законів логічного мислення – обов’язковий етап аналізу тексту. Варіантність його смислової організації не безмежна: закони правильного мислення визначають ясний розвиток думки. Логічна доброякісність інформації, яку несе текст, визначається її достовірністю, точністю і несуперечливістю. Ефект впливу журналістського твору досягається переконливістю аргументації, доказовістю побудови. Редактор повинен не тільки знати формулювання основних законів логіки, але й уявляти собі механізм виникнення логічних помилок, їх закріплення в тексті, вплив помилок на комунікативний ефект і широко тлумачити цю частину роботи над літературним матеріалом.

Більшість авторів, які розглядають логічні помилки у текстах (І.Б. Голуб, К.М. Накорякова, В.І. Максимов, О.Е. Мильчин та ін.), базуються на цих чотирьох основних законах логіки.

Закон тотожності полягає в тому, що кожна думка тексту при повторенні повинна мати визначений, стійкий зміст. Це фундаментальний закон мислення, який діє і на рівні понять, і на рівні суджень. При його дотриманні ми сприймаємо текст як нормативний, такий, що відповідає законам комунікації і не викликає труднощів у розумінні. Предмет нашого роздуму не повинен змінюватися довільно в ході його, поняття – замінятися і змішуватися. Це передумова визначеності мислення. Порушення першого закону тягне за собою заміну понять при роздумі, може бути причиною неточності термінології, робить роздуми розпливчатими, неконкретними.

Наприклад: "Ювілейній школі п’ятдесят п’ять років! Кожен рік випускники нашої коли успішно здають ДПА і вступають у вузи республіки і країни. Випускники ювілейної школи П.І. Акімов – міністр аграрної промисловості Автономної Республіки Крим, Р.А. Насиров – мулла мечеті смт Роздольне, Н.Р. Асанова – соліст ансамблю "Радість". Зараз в школі навчається чемпіонка Роздольненського району з гирьового спорту Голуб Анастасія.

Крім навчальної діяльності проводиться дослідницька робота, де також досягнуті серйозні результати: щорічні призові місця на республіканських і районних науково-практичних конференціях учнів " ("Авангард", 06.10.2007. – С. 3).

У цьому фрагменті статті наявне порушення закону тотожності; не зовсім зрозуміло, про що хотів розказати автор, у двох абзацах кілька тем і немає переходів від однієї теми до іншої.

Закон суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два протилежних судження про один і той же предмет, узятих в одному і тому ж відношенні в один і той же час. Формулювання "в одному і тому ж відношенні" означає, що предмет характеризується з однієї точки зору. Обмовка "в один і той же час" введена у формулювання закону в зв’язку з тим, що з часом ситуація може змінюватися й істинне раніше стає неістинним. Цей закон відомий з часів Аристотеля, який сформулював його так: неможливо, щоб протилежні твердження були разом істинними. Причиною допущених суперечностей можуть бути недисциплінованість, плутанина думок, недостатня інформованість, різного роду суб’єктивні причини і наміри автора.

Закон суперечностей має силу у всіх областях знання і практики. Порушення його звичайно викликає безпосередню і різку реакцію читачів. Наприклад:

"В кінці заходу дітям була дана можливість виказати свою думку про акцію. Більшість з них розуміють, що є багато способів весело і корисно провести час, виключивши вживання алкоголю та цигарок. І часто шкідливі звички виникають "від нічого робити", "за компанію". Але існують різні спортивні клуби, гуртки, молодіжні об’єднання, де можна знайти друзів, для яких не потрібно, щоб їх друг вживав спиртне або палив.

На жаль, сучасна молодь цього не розуміє. З цієї причини важливо, щоб волонтерський рух розвивався і набував масового характеру " ("Авангард", 13.10.2007. – С.3).

Тут є порушення закону суперечностей. У першому абзаці молодь розуміє, а в другому вже ні.

Редактор повинен провести ретельний аналіз тексту в цілому, щоб виділити протилежні за думкою пари висловлювань, виявити і сформулювати суперечності. Знання закону суперечностей потрібне редактору не тільки для оцінки чужого матеріалу. Вимагаючи від автора несуперечливості суджень, він у своїх рекомендаціях зобов’язаний суворо дотримуватися цього закону, пам’ятаючи про те, що аналіз не допускає логічної суперечності.

Закон виключеного третього говорить: з двох протилежних суджень про один і той самий предмет, що взяті одночасно в одному і тому ж відношенні, одне обов’язково істинне. Третього не дано. Аристотель формулював цей закон так: не може бути нічого посередині між двома суперечливими судженнями.

Третій закон забезпечує зв’язність, несуперечливість думки, служить основою для вибору істинного судження.

Точність підбору протилежних висловлювань, чіткість їх формулювання, конструктивна ясність тексту роблять очевидним дію цього закону, сприяють логічній визначеності викладу, дозволяють досягнути послідовності розвитку думки.