Курсовая работа: Методика вокально-хорового виховання
Всі характеристики записуються в зошит. Кількісний склад хору молодшого віку може бути від 20-30 до 50-60 дітей, а старших класів і середніх — від 30-40 до 50-60. Заняття хору проводиться два рази на тиждень по півтори години.
Для успішної роботи хору велике значення має правильний вибір приміщення та розміщення дітей. їх потрібно розсадити півколом, за зростом так, як співатимуть вони на концертах.
Між двома різними партіями повинні знаходитися більш досвідчені співаки з гарним слухом. Обирається староста хору і старостат партій, тобто рада хору, яка готує проведення вечорів відпочинку, а також займається різними культурно-масовими заходами. У хорі проводиться виховна робота. Значне місце відводиться репертуару, індивідуальній роботі та здачі партій вивчених творів. Такожпроводиться суспільно-корисна робота, яка включає концерти, присвячені знаменним датам, зустрічі з письменниками, композиторами, цікавими людьми та іншими художніми колективами. Такі контакти збагачують творче життя колективу.
2. Розділ 2. Вікові особливості голосового апарату
За період навчання у школі голос учнів проходить кілька стадій розвитку. Ці стадії пов'язані з формуванням статі, фізичним і нервово-психологічним розвитком дитини. Розрізняють чотири основні стадії розвитку голосу.
У дошкільному віці звукоутворення відбувається лише за рахунок натягування голосових складок, бо голосовий м'яз ще не розвинутий. Краї мають нерівну м'яку слизову поверхню і лише при систематичних заняттях стають рівними. У молодших школярів до 10 років голос має чисте дитяче звучання. Звук голосу легкий, ніжний, про нього говорять: «головне звучання» або «високе резонування», «фальцетне звучання». Він зароджується в гортані і утворюється на кінцях голосових складок при коливанні. Голосові складки змикаються не повністю. У віці 7-10 років різниці в голосовому апараті хлопчиків і дівчаток немає.
З 11-14 років в гортані розвивається голосовий м'яз, який управляє роботою голосових складок, коливання іде по всій голосовій складці і голос стає сильнішим і компактнішим, з'являється грудний регістр, збільшується діапазон. Ідуть зміни в організмі, а також і в голосі. В 12-14 років наступає мутаційний період, який продовжується до 16-18 років. У хлопчиків ріст гортані відбувається швидко і збільшується у 1,5-2 рази, голосові складки стають довші і товстішають, голос міняється і переходить у малу октаву. Вік, у якому починається мутація, коливається від 10-12 років до 18-19 років. У цей період треба звернути увагу на навантаження голосового апарату. Кінцева стадія мутації характеризується тим, що впродовж цього періоду закріплюються всі елементи механізму звукоутворення дорослої людини. Спостерігається, що підлітки, які постійно співають у хорі, значно легше переносять перебудову голосового апарату в мутаційний період.
Діапазон молодших школярів – мі1 – сі1 .
У перехідному віці – до1 – мі2 – /фа/2 .
У період мутації – сі – до1 – фа2 , соль2 , а у юнаків – ре – ре1 .
Яким же повинен бути нормальний співочий звук? Це має бути звук, нормально сформований, завжди активний, легкий, емоційний, без форсування, йому характерна дзвінкість, рівність звучання.
2. Розділ 3. Основні співацькі навички
Розвиток співацьких навичок проходить у тісному зв'язку з розвитком музичного слуху і ритму. Однією з важливих умов виховання навичок співу є співоча постава: розправлені, чуть відведені назад плечі, легкий вигин хребта в поясниці, вільно опущені вниз або на коліна руки, пряма, без напруження голова і обов'язково внутрішня посмішка, що допомагає утворенню чудового співочого тону.
Не менш важливим є співацьке дихання. Правильно дихати під час співу повинні навчитися навіть наймолодші співаки. Більшість малюків звикла дихати поверхнево, піднімати плечі під час вдиху і робити короткий видих. Є діти, що дихають після кожного другого, третього проспіваного слова, тому виспівування тривалої фрази на одному диханні багатьом дітям дається непросто.
Займаючись з групою наймолодших співаків, керівник стежить, щоб дитина вдихала повітря безшумно через ніс, трохи відкривши рота і не піднімаючи при цьому плечей. Хормейстери по-різному навчають дітей правильно дихати: професор О.В. Свешніков пропонує хористам позіхнути, відомий методист Н.Л. Гродзенська понюхати квітку, а хоровий диригент М.Я. Венедіктов «дихати як кошенята – животиками».
Не дозволяється вдихати дуже глибоко, набирати занадто багато повітря. Потім дитина привчається видихати повітря якомога повільніше, плавно, без судомин.
Для розвитку правильного дихання корисна така вправа: після вдиху згаданим методом, співак повільно вимовляє приголосний або, під час видиху, багато разів поштовхами вимовляє «п-п-п» чи «каф» (це допомагає відчувати рух діафрагми).
Можна запропонувати співаку на одному видиху рахувати від 1 до 15-25 разів.
Всі ці вправи треба виконувати жваво, весело, але при концентрованій увазі дітей з елементами змагання між собою.
Щоб навчити молодших співаків повільного видиху, можна запропонувати співати звук середньої висоти (фа1 , соль1 ) на одну з «темних» голосних або невелику музичну фразу з поступовим рухом мелодії у дуже повільному темпі. З цією метою, до репертуару молодших груп,можна взяти твори з плавним рухом мелодії і відносно довгими музичними фразами.
Частина молодших співаків мляво атакують звук, мляво користуються своїм диханням під час співу. Тому їм корисно, крім вправ, проспівати кілька пісень штрихом маркато. Але під час виконання слід уникати занадто великої активності дітей, це може спричинити форсований спів.
В практиці спостерігаюься різні типи дихання та їх комбінації, але найбільш поширені з них такі:
Верхньореберне або ключичне дихання.
Це дихання створюється верхньою частиною легенів майже без участі діафрагми та черевного преса. Воно коротке і має малий запас повітря, а тому неповноцінне.
Дихання з випинанням живота відбувається за допомогою нижніх черевних м'язів, що теж є неповноцінним.
Діафрагматичний або черевний тип дихання сприяє природному і правильному звучанню голосу співака.
Співаки старшого хору повинні оволодіти справжнім косто-абдомінальним (нижньореберним діафрагматичним) типом дихання, а в дітей молодшого віку переважає грудне дихання. Корисно робити додаткові дихальні вправи, наприклад, після глибокого вдиху частими активними поштовхами діафрагми вимовляти короткісклади «ха-ха» або «хо-хо». Видих можна зробити дуже плавно і повільно, на повторюваний, після коротких пауз, приголосний «п-п-п», при повній нерухомості розширеної грудної клітки.
Дітям, яким важко навчитись косто-абдомінальному диханню, можна порадити таку вправу: лягти на спину, зігнути ноги в колінах і в такій позиції спокійно дихати. Відчуття вдиху і видиху у лежачому стані треба шукати під час співу стоячи. Для того, щоб знайти співацьке дихання, багатьом допомагає самоконтроль над дихальними рухами (одну руку кладемо на пояс, другу – на нижню частину грудної клітки).
Виробленню глибокого дихання допомагають багато вправ, у тому числі побудованих на висхідному русі мелодії, на чергуванні штрихів стаккато і легато в одній і тій же поспівці, аналогічно – forteі piano. У вправі, заснованій на проспівуванні послідовності голосних а-о-е-у-і, кожна наступна голосна потребує більшої витрати дихання, ніж попередня. Співаючи цю вправу, ми вимагаємо від хору рівної динаміки, а тим самим примушуємо співаків мимоволі активізувати дихання. Досліди підтвердили, що при нормальному співі використовується змішане дихання, а не інші ізольовані типи дихання.