Курсовая работа: Місце Київської Русі в історії українського народу
Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в постійну виснажну слабість .
Володимир Великий[19] ( 980-1015 ). Зайнявши Київський престол у 980 р. Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. Він упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. Володимир Великий – правитель, котрий утвердив мир на Русі після тривалої боротьби за владу. Успадкована від Святослава держава за часів його правління була не лише об'єднана, остаточно централізована, а й розширена. За часів правління Володимира Київська держава сформувалася як імперія, до складу якої увійшли різні народи. Володимир — перший наш князь, якого можна назвати монархом Русі.
Дуже важливу реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах . він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили до Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв’язок з Києвом.
Найголовнішим досягненням Володимира було впровадження на Руських землях християнства[20] . Як свідчить хрещення Ольги, християнство було започатковане в Києві.Прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, суспільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до зближення, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. У 988 р. Прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ , Володимир наказав загнати киян у притоку Дніпра р. Почайну і там всіх разом охрестити.
Прийняття християнства[21] мало позитивні наслідки для внутрішнього життя країни. В суспільстві Київської Русі з’явилась активно діюча установа, що не лише забезпечувала духовне і культурне єднання, а й справляла великий вплив на культурне і господарську життя. Завдяки епохальному вибору Володимира, Русь стала пов’язаною з християнським заходом. Цей зв’язок зумовив її історичний , суспільний і культурний розвиток. Володимир Великий прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід’ємною складовою процесу формування європейської цивілізації.
Ярослав Мудрий[22] (1034- 1054 ). Дуже рано Ярослав розпочав політичну кар’єру. Період князювання Ярослава позначився піднесенням Давньоруської держави. Ярослав продовжував розширювати кордони. Завдяки його підтримці швидко зростала церква, заснувалися монастирі. Ярослав докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він почав будувати міста по Русі й остаточно здолав печенігів. За часів Ярослава Мудрого на Русі було засновано перші монастирі- Свю Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Одним із провідних напрямків політикі Ярослава було поширення книжності й освіти.
За його розпорядженням було створено школу і бібліотеку при Софіївському соборі, яка славилась на всю Європу. При бібліотеці було зібрано перекладачів, які переклали давньоруською мовою багато книг. У Сіфії Київській діяли бібліотека і школа , а також було створено приміщення для перекладання творів з іноземних мов. Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Також було засновано митрополію.
Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона
За часів Ярослава була розпочата кодифікація давньоруського права так званої «Правди Ярослава», що становить найдавнішу частину кодексу «Руська Правда»[23] .
Також розвинутою була зовнішня політика. Він уникав війн, загалом підтримуючи з європейськими країнами добрі відносини. У зовнішній політиці Ярослав використовував усі можливі дипломатичні ходи, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.
Важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільскогосподарського й ремісничого виробництва. Активно розвивалася торгівля в межах усієї країни. За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету- срібник і золотники.
Державний лад Русі в цей період характеризувався типовими рисами феодалізму. Влада на Русі зосереджувалася в руках феодалів. Окремим класом було духівництво, яке поділялось на біле і чорне. Руські селяни поділялися на два підкласи: вільних та рабів. На Русі існував спеціальний інститут –віче, загальне зібрання міської маси вільних городян. Розвиток феодальних відносин супроводжувався соціальною диференціацію поселень.
Міста Київської Русі поділялись на дитинець і посад. Основний контингент городян становили князі, великі землевласники, дружинники, ремісники, торговці, челядники, служителі культу. За часів правління Ярослава Мудрого його княжіння пройшло без внутрішніх конфліктів.
Володимир Мономах[24] ( 1113-1125 ). До того як зійти на престол , він відіграв визначну роль у відновленні порядку в країні. Мономах став одним із організаторів. Гучну славу завоювали Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Особливо вдалими були походи 1103, 1107, 1111 рр. Вони стали найвизначнішими сторінками у тривалій боротьбі Києва зі степовими кочовиками. Після смерті Всеволода кияни повстали вимагаючи , щоб Мономах зайняв престол, хоч він і не був спадкоємцем. Володимир Мономах став великим князем київським у похилому віці, 1113 р., йому виповнилось шістдесят. Головною метою князювання Володимира Мономаха полягала у зміцненні великокнязівської влади та посилення державної єдності Русі. У його володіннях був не тільки Київ, Переяслав і Новгород, а й Турово-Пінська земля, якою він заволодів пізніше. Для налагодження мирних відносин між руськими князями він використовував шлюбні відносини.
Діяльність Мономаха сприяла стабілізації внутрішньополітичного становища. За його правління практично всі правителі повністю залежали від великого князя. В умовах політичного затишшя почали зміцнювати економічні зв’язки між різними давньоруськими землями.
Наприкінці свого князювання Володимир[25] подумав про долю суспільства . Він бажав передати величезний досвід нащадкам, прагнучи , щоб вони взяли з нього найкраще й не повторювали помилок. Так було створено Мономахом „ Повчання дітям”. У „Повчанні” він описує походи війни, не приховує поганих вчинків , яких припустився у своєму житті.
Невдовзі по написанні «Повчанні дітям» Володимир Мономах помер. Роки його правління вважаються в історичній літературі часом найвищого піднесення об’єднувальних тенденцій у Київській Русі. Однак високий рівень економічного розвитку і відповідних йому суспільних відносин одну з найбільших держав Європи до епохи феодальної роздробленості.
Розділ 3. Соціально-економічна історія Київської Русі
київська русь князь
Давньоруська держава із центром у Києві[26] відкрила новий феодальний період в історії східних слов’ян. Головну особливість цього раннього етапу становила данина форма робочого населення. Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці.
Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.
У господарстві східних слов’ян періоду Київської Русі[27] X - початку XII ст. Провідною галуззю було землеробство і скотарство. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.
В часи Київської Русі інтенсивно розвивалось ремесло[28] . Ремесло в державному житті давньоруського суспільства відводилось важливе місце. У давньоруських містах були головні центри ремісничого виробництва. Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни.
Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. З металу ковалі виробляли різноманітні господарські знаряддя, зброю, предмети побуту та ін. Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським емалям. Ця техніка запозичена Руссю в Х-ХІ ст. Центрами виробництва емалей були Київ, Новгород, Галич. Майстерні цих міст виготовляли вироби з срібла й золота: браслети, персні, поясні бляшки, князівські діадеми, хрести.
Гончарне виробництво виробництво поставляло на ринок великий асортимент продукції. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти поливяні вироби. Значне місце на Русі, серед матеріалів була кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, гребінці, наконечники стріл, писала, ґудзики.
Високого рівня розвитку досягла будівельна справа[29] . Для будівництва виготовляли цеглу,а також використовували дерево, граніт, мрамур, шифер.
Дуже важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Торгівля значною мірою визначала господарське обличчя давньоруських міст. Торгівля[30] міст IX-XIII ст. розгорталася в умовах панування натурального господарства і слабкої потреби в товарах, що привезли. Тому торгівля з країнами іноземців була долею в основному великих міст, дрібні міські пункти були пов'язані лише з найближчою сільськогосподарською округою, будучи для неї центрами ремесла і торгівлі. У місто поступали і деякі продукти сільського ремесла. У інших великих давньоруських містах торговіще також було основним місцем торгівлі.
Внутрішня торгівля була повсякденним явищем.
Поряд із внутрішньою торгівлею широкого розвитку набула міжнародна торгівля. Зовнішня торгівля в цілому обслуговувала потреби феодалів і церкви; лише у голодні роки хліб становився товаром, що доставляється заморськими купцями.