Курсовая работа: Морально-етичні проблеми роману Генріха Белля "Більярд о пів на десяту"

- охарактеризувати творчий доробок митця.

Методологічну основу курсової роботи становлять праці літературознавців, щодо аналізу морально-естетичних проблем роману. Це праці Т.Л. Мотильової, Л. Гінзбург.

У курсовому дослідженні використані історико-генетичний, історико-функціональний та історико-типологічний методи дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання її результатів при вивченні творчості Генріха Белля на уроках та літературознавчих факультативах, позаурочних заняттях у загальноосвітніх школах, а також при вивченні історії зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах.

Дослідження проводиться відповідно методологічним принципам цілісного аналізу, коли художній твір сприймається, як одне ціле, в якому всі елементи взаємодіють і співвіднесені з цілим.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел, який налічує 19 позицій.

Розділ І. Морально-етична концепція Генріха Белля

1.1 Світогляд письменника

Генріх Белль (1917 - 1985) – видатний і талановитий німецький прозаїк та новеліст другої половини ХХ століття. Народився в Кьольні в багатодітній сім’ї, восьмою дитиною. Його прадіди втекли із Англії при правлінні Генріха ХІІ, тому що вони були католиками, яких переслідували увесь час гоніннями.

Служив Г. Белль на Східному та Західному фронтах, кілька разів був поранений та полонений. Після повернення до свого рідного міста навчався в університеті, а у 1949 році вийшла його перша книга «Поїзд прийшов вчасно», яка отримала позитивний відгук у критиків. Далі вийшли «Де ти був, Адаме?» (1951), а також деякі новели у збірнику «Мандрівнику, коли ти прийдеш в Спа…?» (1949), присвячені післявоєнному часу. Їх герої – солдати, які намагаються втекти від страхіття війни, але вмирають. У складному сплетінні сюжету Белль дає естетичну оцінку гуманізму та варварству.

Після 1950 року письменник звернувся до соціальної дійсності ФРН. Роман «І не сказав жодного слова»(1953) був початком його намагань літературного відображення головних сил у ФРН.

Війни та поразки, які двічі в ХХ сторіччі пережила Німеччина, наклали відбиток на творчість багатьох німецьких письменників. Генріх Белль належить до числа письменників, які увійшли до літератури із своєю власною темою, цілком визначеною манерою і, що головне, з визначеним, сформованим світоглядом. Вже перші твори письменника звернули на себе увагу читаючої публіки та літературної критики, не тільки на батьківщині Белля та Західній Німеччині, а й далеко за її кордонами. Було цілком зрозуміло, що у німецьку літературу увійшов великий художник з великим самобутнім талантом.

У ранніх творах письменника було чітко видно бажання перемогти головного недруга людства – війну. Починаючи з роману «І не сказав жодного слова», Белль звертається до дійсності. І все ж таки немає жодного твору, в якому він не звернувся до теми війни. Майже усіх своїх героїв Г. Белль змальовує нещасливими, тому що він не може бачити щасливих людей в тій дійсності, в якій він жив. А щоб пояснити це, художник постійно звертається до минулого, до війни.

Письменник почав свою літературну діяльність, повернувшись з фронту. У 1947 році з’явились перші друковані його роботи, а в 1951 році він одержав першу в його житті премію - вона була присуджена йому «Групою 47». Це було неформальне об’єднання молодих письменників, яким хотілося створити нову літературу, що відповідає запитам того часу; відраза до недавнього минулого Німеччини, до фашизму малася на увазі сама собою.

Секрет популярності Белля як художника складається саме в щиросердній причетності до того, що хвилює мільйони людей. Його творчість по всій суті глибоко демократична й ця властивість виражена в нього в умінні не тільки передавати, але й розділяти заповітні, затаєні думи й почуття своїх героїв[1, 6].

Ранні розповіді Белля за характером схожі з розповідями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони становлять собою подібні, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.

Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» («Billiard um halbzehn», 1959) від манери Trummer literatur («літератури руїн»), Белль розповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління – панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр. «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від ранніх здобутків Белля – і не тільки масштабом подачі матеріалу, але й формальною ускладненістю.

В 60-і р. здобутки Белля стають композиційно ще більш складними. Дія повісті «Очима клоуна» («Ansichten eines Clowns», 1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, що говорить по телефону, й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства [5,10].

Більш об’ємний і набагато більш складний порівняно з попередніми здобутками роман «Груповий портрет з дамою» («Gruppenbild mit Dame», 1971), написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю й документів про Лені Пфейффере, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти чоловік. «Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів, яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури..

На той час, як Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині й навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль відіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму.

Перші його романи – «Поїзд прийшов вчасно» (Der Zug war p nktlich, 1949), «Де ти був, Адаме?» (Wo warst du, Adam?, 1951), «І не сказав ні єдиного слова» (Und sagte kein einziges Wort, 1954) – звучать жагучим обвинуваченням жахам і хаосу війни. Коли Белль відійшов від теми війни й виживання, манера його написання змінилася. У книзі «Більярд о пів на десяту» (Billiard um Halbzehn, 1959), що часто називають кращим його романом, Белль використовує складні оповідальні прийоми, стискаючи в один-єдиний день весь досвід трьох поколінь заможної німецької родини. У романі «Очима клоуна» (Ansichten eines Clowns, 1963) розкривається манера поведінки католицького істеблішменту [5, 11], «Груповий портрет з дамою» (Gruppenbild mit Dame, 1971), самий об'ємний і найбільш новаторський роман Белля, поданий у формі докладного бюрократичного звіту, де біля шістдесяти чоловік характеризують якусь персону, створюючи тим самим мозаїчну панораму німецького життя після Першої світової війни. «Загублена честь Катерини Блум» (Die Verlorene Ehre der Katharina Blum, 1974) – іронічна замальовка на тему бульварної преси й наклепницьких пліток.

Літературна критика вказувала на те, що герої Генріха Белля духовно близькі героям Гансу Фалди. Дійсно, письменник поетизує внутрішній світ простої людини, протиставляючи його світу корисливих і жадібних капіталістів.

Але значний вплив на творчість письменника мав Томас Манн. Можна сміло стверджувати, що без аналітичного методу Манна, без його гуманістичної філософії й без його іронії неможлива була б творчість Белля в тому вигляді, у якому вона зараз представлена.

Разом з тим, як уже було сказано, Генріх Белль – самобутній художник, що вступив у літературу зі своєю яскраво вираженою манерою й сформованим стилем. Прозу Белля, ні за яких умов не можна поплутати із прозою будь-якого іншого письменника. Його образи можна легко уявити собі зорово. Перед вами проходять одна за одною картини насичені бурхливим життям.

Також, у його романах відсутні й прямі авторські узагальнення. Замість них письменник використає літературний прийом «символізації»

Випадковість зовсім виключна з творчості письменника, хоча трагізм в них присутній. Місце випадковості в світі Белля займає непередбачене. Так, наприклад, архітектор Фемель-старший («Більярд о пів на десяту») наперед розміркував про своє життя, а воно так і складається, ніби в шокуючій відповідності з його розрахунками. Але все ж таки він глибоко в душі чекає на щось непередбачене.

Генріх Белль – письменник післявоєнних часів. Тому майже усі його розповіді написані на післявоєнну тему. Він ненавидів гітлерівський режим і не міг спокійно на це дивитись. А як ми знаємо, що душа поета, а особливо такого як Генріх Белль, не може просто мовчати і співчувати. Його настільки вражало все те, що відбувається на його батьківщині, що він просто не міг мовчати. Він є письменником ХХ століття, тому й вважається сучасним. Але, на жаль, його неповторні, цікаві, збентежуючі та прекрасні твори майже не видаються.

1.2 Етичні проблеми творчості

Генріх Белль – як і всі кращі письменники післявоєнного покоління, що працюють у Західній Німеччині, – присвятив свою творчість розвінчанню німецького мілітаризму. Ненависть до війни – почуття, що одухотворює його. Коли в 1945 році тридцятирічний Белль виступив з першими своїми оповіданнями й коли після того через чотири роки, з'явився перший його роман «Де ти був, Адаме?», – здавалося, що фронтові спогади невідступно переслідують молодого прозаїка, що військова тема безроздільно заволоділа ним. У наступному творі Белля ця військова тема, або вірніше антивоєнна тема розширилася й поглибилася. У книгах «І не сказав жодного слова...», «Хліб ранніх років», «Будинок без господаря» перед нами постав образ Західної Німеччини. Сироти, що народилися після смерті їхніх батьків, уже ходять у школу; удови утішилися, або так і зостарилися безутішними. Будинки, розбиті бомбуваннями, відбудовані знову. Але війна раз у раз нагадує про себе своїми наслідками.