Курсовая работа: Надзвичайні ситуації природного характеру

Селеві потоки. Селевий потік - грязекам'яний чи водокам'яний потік, який мчить з великою швидкістю вниз за течією гірської річки чи ущелини. Селеві потоки виникають у гірських районах внаслідок сильних дощів чи інтенсивного танення снігів на вершинах гір, а також внаслідок виникнення гірських озер при сповзанні льодовиків, обвалах, зсувах. З часом перемичка руйнується (розмивається) і зірвана вода разом з гірськими породами летить вниз, знищуючи все на своєму шляху.

Швидкість течії селевого потоку становить 2,5-4 м/с, але під час прориву, заторів вона може сягати 8-10 м/с і більше.

Методів прогнозу селю у теперішній час не існує. Проте, для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити ймовірність виникнення селів.

Селі виникають у сухих долинах, ярах або в долинах гірських річок, що мають у верхів'ях значні ухили. Для них характерне різке піднімання рівня води, хвилевий рух потоку, короткочасність дії (від 1 до 3 годин) і значний руйнувальний ефект. Причинами зародження селів можуть бути також великі зливи, прорив гаток на водоймах, інтенсивне розтавання снігу та криги.

У 1985 р. у Колумбії у результаті виверження вулкану Руїс виник гігантський сель, який, пройшовши 40 км, захопив місто Армеро, у результаті чого загинуло 22 тис. чоловік і було знищено 4,5 тис. будівель.

Окремі уламки, що переносяться селями, мають масу 100—200 тонн і більше. Селі рухаються іноді зі швидкістю більше 10 м/с, а їх об'єм може досягти сотень тисяч і навіть мільйонів кубічних метрів. Пересуваючись швидко, такі величезні маси спричиняють жахливі руйнування, завдаючи шкоди сільському господарству, знищуючи населені пункти, викликаючи рух скельних порід та ґрунтових мас. З'являються тріщини та щілини на місцевості, на стінах будівель, на асфальті, час від часу відбуваються каменепади.

Населенню небезпечних гірських районів рекомендують вживати заходів щодо укріплення будинків та території, на якій вони збудовані [5].

Повені - це тимчасові значні затоплення місцевості внаслідок підняття рівня води у річці, озері, водосховищі через весняне сніготанення, випадання сильних дощових опадів, злив, затори льоду на річках, прорив греблі та огорож дамб. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Вони відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозовані.

Своєчасно вжиті заходи дозволяють виключити чи значно зменшити катастрофічні наслідки повені.

Основний напрям у створенні безпеки за можливості повені вчасно перерозподілити стік (насадження лісозахисних смуг тощо). Певний ефект дає також обладнання ставків та інших ємкостей у балках і ярах для перехоплення талих та дощових вод. Для середніх та великих рік єдиний радикальний засіб - це регулювання повеневого стоку за допомогою водосховища. Крім того, для захисту від повеней широко використовується давно відомий спосіб влаштування дамб.

У ймовірних осередках ураження при затопленні на підставі прогнозу повинні визначатися та доводитися до відома населення:

• межі можливої зони затоплення;

• рівень підйому води;

• час приходу проривної води на об'єкт;

• тривалість затоплення.

Одночасно визначається місце та зона евакуації населення при загрозі затоплення.

Підвищення рівня ґрунтових вод — підвищення вологості ґрунту, що призводить до порушення сільськогосподарської діяльності та умов проживання на певній території.

У 1987 році почалося різке підвищення рівня Каспійського моря із середньою інтенсивністю 13 см на рік, і зараз підйом рівня води приблизно становить 230 см. Тенденція до підйому рівня води залишається стійкою, і не виключено, що до 2010 року рівень може досягти відмітки мінус 25 м.

Підйом рівня Каспію призвів у цьому регіоні до різкого загострення екологічної ситуації, створив цілу низку складних соціальних проблем, став причиною великих економічних втрат. Від початку наступу моря на російському узбережжі Каспію було затоплено і вилучено із землекористування 320 тис. га цінних орних земель.

У зоні руйнівного впливу моря опинилися міста Махачкала, Дербент, Каспійськ, Лагань, селище Сулак.

Прямі економічні збитки на кінець 1993 року склали більше 5 млрд. доларів, а до 2010 року можуть скласти близько 20 млрд. американських доларів.

Підземні ґрунтові води загрожують і Марийському палацу — перлині архітектора Бартоломео Растреллі (1750 — 1755) — зсуванням із дніпровської кручі. Ситуація критична: рівень підземних вод піднявся, щільність ґрунтів зменшилась і схил стає менш стійким. Тому у лютому 2000 року було виділено 150 тисяч гривень для виконання операцій, розроблених «Київпроектом». Будівельники виконали роботу на цю суму і почали працювати у борг, оскільки зупинятися не можна: земляний тиск настільки сильний, що бетонні палі обертаються, ніби сірники [7].

Територія області Закарпаття перерізана густою мережею річок. Середня густина річкової мережі - 1,7 км/кв.км. Усього в області протікає 9426 річок і потічків сумарною довжиною 19793 км. 153 річки мають загальну довжину 3545 км. Із них чотири - Тиса, Боржава, Латориця і Уж мають довжину понад 100 км кожна.

Усі річки Закарпаття належать до басейну р. Тиси - найбільшої притоки Дунаю. В межах області довжина Тиси становить 201 км при загальній довжині 966 км. На території області вона приймає основні праві притоки: річки Косовська (41 км), Тересва (56 км), Теребля (91км), Ріка (92 км), Боржава (106 км). Площа водозбірного басейну р. Тиси в межах області - 12760 кв.км (загальна - 156400 кв.км).

Оскільки Українські Карпати і Закарпаття зокрема належать до зливонебезпечних районів Європи, то тут завжди є потенційна небезпека виникнення повеней.

Повені на карпатських річках повторюються 4-5 разів на рік. Частота їх формування в багаторічному розрізі підпорядковується певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, нерідко катастрофічного характеру.

Зважаючи на це, слід якомога швидше вживати невідкладних заходів щодо попередження і уникнення повеней, головними серед яких є:

• створення в руслах великих рік запасних водоприймачів;

• зміцнення стійкості прируслових лісів як важливого водорегулюючого чинника;