Зміст

Вступ

1. Значення навчання вимови

2. Основні шляхи навчання вимови

2.1 Імітація

2.1.1 Диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації

2.1.2 Проведення достатньої кількості вправ на слухове сприймання іншомовного матеріалу

2.1.3 Поєднання індивідуальних відповідей з хоровими

2.1.4 Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови

2.2 Артикуляція звуків

2.3 Порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови

2.4 Введення та пояснення нових звуків

2.5 Закріплення навичок вимови введених звуків

2.6 Фонетична транскрипція і навчання вимови

2.7 Використання фонозапису в навчанні вимови

3. Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків

3.1 Вправи для коригування артикуляції звуків

3.2Вправи для коригування навичок розпізнавання і відтворення звуків

3.3Вправи для вдосконалення навичок розпізнавання. і відтворення звуків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми – надання необхідної колективної роботи над вимовою.

Проблема організації навчання іншомовній вимові на початковому ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших учнів залишає багато в чому бажати кращого. Тим часом, як показують сучасні досліджень, вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення решти всіх навиків іншомовного говору.

Для вдосконалення вимови і успішного оволодіння нею, багато вчених, методистів присвятили цій проблемі свої наукові праці, дослідження, роботи: [Див. 1-10, ст. 40], [Див. 11-20, ст. 41]

Детальніше я би хотіла зупинитися на праці Бужинського В.В.

У даній статті нам хотілося б запропонувати один з можливих шляхів навчання вимові на початковому ступені, який, на нашу думку, вирішує проблему організації такого навчання на якісно більш досконалішій основі.

У традиційній методиці, починають навчати вимові з фонеми, причому узагальнення і усвідомлення орієнтовних вимовних ознак тут і на подальших етапах відбувається в умовах спрямованості уваги на форму, а не на комунікативну значущість цих ознак. Застосовуючи комунікативний підхід, ми як результат беремо "кінцеві вимовні одиниці", на які членується вимовна сторона мови в реальному спілкуванні.

Керуючись вищесказаним, ми пропонуємо таку послідовність методичних прийомів на початковому рівні навчання вимови:

збудження у дітей загальномовних ритмів, формування у них спільної інтонаційної і ритмічної решітки іншомовного сполучення, що приймається (це забезпечують вправи на аудіювання іншомовного вислову при його безумовному розумінні учнями);

формування у школярів до вимовних слухомоторних образів іншомовних лексико-граматичних структур на основі асоціацій вимови цих структур з сенсом (вправи на контроль розуміння іншомовних висловлювань, при цьому учні демонструють розуміння за допомогою картинок, жестів);

формування у дітей вимовних ознак іншомовних лексико-граматичних структур (за допомогою внутрішнього промовляння, вправ на осмислену імітацію);

стимуляція говорильно-вимовної дії (ГВД) за допомогою мовних вправ, що мають для учнів особовий сенс.

Таким чином, орієнтовна основа ГВД вбирає в себе всі ознаки вимовної системи мови, а сама ГВД автоматизується до рівня навичок. Це ще раз доводить, що ГВД є провідною і вирішальною ланкою засвоєння вимовної сторони мови.

Перейдемо тепер до можливостей практичного втілення представленої методики.

Ми пропонуємо навчати вимові на основі так званого загального контексту, в ролі якого в I або II класі може виступати казка на іноземній мові. Саме такий контекст, на нашу думку, дає можливість реалізувати творчі можливості молодших школярів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--