Курсовая работа: Навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням в середніх ЗОШ
Для вироблення правильних артикуляційних навичок доцільно у першому півріччі 5-го класу працювати з дзеркальцями, але це матимепевний ефект лише тоді, коли клас добре усвідомив особливості предмета "іноземна мова" і звик до всього нового, що характеризує роботу над ним. Якщо така психологічна підготовка не завершена, організувати роботу з дзеркальцями важко, бо вони не стільки допоможуть у роботі, скільки відвертатимуть увагу учнів.
При правильній вимові звуків не потрібно вимагати від учнів уміння описувати артикуляцію їх. Лише в тому разі, коли учень сам не може вимовити якийсь звук або повторити його за вчителем, доцільно з'ясувати, чи учень усвідомлює, як вимовляється цей звук, яка його артикуляція, чим він відрізняється від схожого звука рідної мови. Аналогічні запитання в такій ситуації можна поставити і краще підготовленим учням для того, щоб слабкий учень почув пояснення від них. Це має педагогічне значення, оскільки стимулює роботу сильних учнів. Звичайно, пояснення артикуляції повинні бути спрощені, їх не треба переобтяжувати деталями, що не мають практичного значення, та науковою термінологією. Опис артикуляції треба по можливості супроводити конкретним показом її. Так, коли учень говорить про вимову звука [æ], він послідовно описує, як розкривається рот, яке положення займає язик у різних фазах вимовляння, і при цьому все показує.
Для усвідомлення та практичного засвоєння артикуляції в 5—6 класах корисно провести таку вправу. Вчитель пропонує учням приготуватися до вимовляння певного звука. Це означає, що учні повинні відтворити потрібний уклад артикуляційних органів, але поки що не вимовляти. Потім учитель контролює в міру можливості правильність зафіксованої артикуляції. Якщо потрібно, ставить запитання та дає відповідні пояснення і лише після цього дозволяє голосно вимовити звук. При цій вправі завдання відтворити належне положення органів мовлення тимчасово відокремлюється від відтворення звука, що допомагає зосередити увагу саме на артикуляційних моментах і уникнути можливих помилок у вимовлянні.
Знання особливостей вимови окремих звуків повинно доповнюватись усвідомленням характерних рис англійської вимови в цілому. Необхідно, щоб вже в 5-му класі міцно засвоїли, що: а) довгота та короткість голосних звуків має смислорозрізнювальне значення; б) кінцеві дзвінкі приголосні не оглушуються; в) приголосні звуки не пом'якшуються перед голосними [і:], [і], [е]; г) характерною артикуляцією передньоязичних приголосних є зближення кінчика язика з альвеолами; д) при вимовлянні голосних губи не випинаються вперед і менш округлюються, ніж в українській вимові.
Для цього можна практикувати такі запитання: Яка особливість англійської вимови проявляється при вимовлянні кінцевої приголосної слова bed? Яке положення язика при вимовлянні звука [d], які інші приголосні характеризуються такою артикуляцією? Яке правило порушив Н., вимовивши м'яко звук [t] у слові city? Обговорення таких запитань надає засвоєнню правил суто практичного характеру.
2.3 Порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови
Порівнювати вимову звуків англійської і рідної мов можна і при імітативному засвоєнні, і тоді, коли дається пояснення артикуляції. Мета такого порівняння — допомогти учневі відчути і осмислити спільні і відмінні риси, характерні для артикуляції та звучання певних звуків, що запобігає змішуванню звуків англійської і української мов.
Наведемо кілька типів вправ, в яких практично здійснюється порівняння звуків двох мов.
1) У першому півріччі 5-го класу доцільною є така вправа: вчитель вимовляє в різній послідовності пари подібних звуків: [d]—[д], [t]—[т], [l]—[л] тощо. Коли учні чують український звук, вони підносять руки. В ускладненому варіанті цієї вправи вчитель вимовляє відомі учням англійські слова то правильно, то з фонетичним відхиленням: один із звуків заміняється подібним звуком української мови. Учні повинні виявити цю заміну. Характерною рисою цього варіанта є те, що протиставлення правильної і неправильної вимови звука відбувається у. звукокомплексі, яким є слово.
2) Вчитель вимовляє кілька разів слово рідної мови, вставляючи в нього в деяких випадках, замість українського звука, подібний англійський. Учні сигналізують про ті випадки, коли відбувається заміна.
При виконанні цієї вправи навіть ті учні, яким важко розрізняти подібні звуки, легко впізнають іншомовний звук в українському слові, оскільки тут цей звук звучить особливо контрастно.
Змішування подібних звуків відбувається не тільки внаслідок впливу фонетики рідної мови. Нерідко учні ототожнюють різні звуки англійської мови і не розрізняють у вимові: [θ] [s], [ð] [z], [n] [ŋ], [æ] [е], [i] [і:].
Щоб уникнути можливих помилок, слід пояснити учням смислорозрізнювальне значення того чи іншого звука, а також провести ряд вправ на зіставлення і протиставлення звуків. До таких вправ належать: послідовне вимовляння окремих звуків, які протиставляються: [аз]—[е], [в] — [s] тощо; читання пар слів з цими звуками: bad—bed, thick—sick.
2.4 Введення та пояснення нових звуків
Нові звуки можна вводити різними способами. Найбільш поширені такі:
1. Вчитель ставить перед учнями завдання зрозуміти речення з новим словом. Слово семантизується за допомогою одного з прийомів безперекладної семантизації, що його обрав для даного випадку вчитель. Коли учні зрозуміли речення, вчитель пропонує повторити речення, нове слово. Він фіксує увагу учнів на тому, що деякі з них неточно вимовляють це слово, і пропонує розчленувати слово на окремі звуки. Далі увага концентрується на виділеному новому звуку, на його акустичних особливостях. Учні вправляються у вимовлянні цього звука. В разі потреби вчитель пояснює артикуляцію. Після засвоєння окремого звука, учні вимовляють його у слові та у реченні.
2. Вчитель попереджає учнів про те, що вони зараз дізнаються, як буде англійською мовою слово … . Він вимовляє слово, і учні імітативне повторюють його. Потім вичленовується новий звук, над яким проводиться належна робота, і лише після цього ідуть вправи з новим словом.
При такій організації роботи заощаджується час, який у попередньому випадку витрачався на семантизацію. Це дає можливість одразу сконцентрувати увагу на труднощах вимови. Зрозуміло, що такий спосіб організації роботи доцільніший, коли треба ввести важчий звук, наприклад [æ], [ŋ] іна вправи для його засвоєння потрібно більше часу.
3. Після відповідного попередження вчитель вимовляє новий звук. Він робить це кілька разів і дає потрібні пояснення, які полегшують засвоєння. Далі йде відтворення звука учнями, і після досягнення потрібних результатів учитель вводить його в слова і речення.
Описаний прийом може викликати заперечення, бо введення ізольованого звука здається сумнівним з погляду загальних принципів введення нового мовного матеріалу. Проте в деяких випадках він себе виправдує, бо:
а) якщо звук важкий, спроби учнів без належної підготовки відтворити його в словах і реченнях приводять до численних помилок, що затримує формування потрібної навички. Тому доцільно спочатку попрацювати над окремим звуком, а потім перейти до вимовляння слів;
б) варіювання способів введення нового матеріалу має на меті викликати інтерес до нових фонетичних явищ та загострити на них увагу учнів;
в) опрацювання окремого звука не перешкоджає надалі організації вправ на вимову цього звука в словах та реченнях.
Описаний спосіб ознайомлення з новим звуком не слід застосовувати на перших уроках, оскільки учні ще не звикли до фонетичних вправ і робота над ізольованим звуком може викликати несприятливу психологічну реакцію.
2.5 Закріплення навичок вимови введених звуків
Після того як учні пройдуть етап первинного ознайомлення з новим звуком, роботу над ним треба продовжувати. Не слід вважати, що далі набута навичка закріплюється сама по собі у процесі усних вправ і читання на
уроках. Навички вимови швидко втрачаються, якщо їх не підтримувати спеціальними вправами. Тому в 5-му та в 6-му класах слід давати вправи на вимовляння окремих звуків, позначених транскрипційними значками; відтворення (з метою протиставлення) пар подібних звуків англійської і української мов, а також звуків англійської мови, що їх учні змішують, наприклад [θ][s], [ð][z]; читання рядів слів, що містять у собі звуки, які є об'єктом тренування. В процесі тренування треба обов'язково нагадувати ті відомості про артикуляцію звуків, які були подані учням під час ознайомлення з ними.