Курсовая работа: Норма права і стаття нормативно-правового акту

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності .

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без указівки конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки надавально-зобов'язального характеру — норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язку на інші (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права здобуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в строго встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в границях їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна чи скасування дії.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примуса, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примуса до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд з цим норма права має внутрішній зміст :

— є мірою волі і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах[4] .

Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, уся розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

В.Н. Хропанюк[5] , наприклад, класифікує норми:

— по галузях права - державне, адміністративне, цивільне право і т.п;

— по функціях, що виконують норми права — регулятивні, охоронні;

— по характеру правил, що містяться в нормах права правил поводження — зобов'язуючі, забороняючі, уповноважувальні;

— по ступеню визначеності — абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні;

— по колу осіб — загальні і спеціальні;

— спеціалізовані — закріпляючі, дефінітивні, норми принципу.

В.І. Леушин[6] і В.Д. Перевалов[7] пропонують трохи іншу класифікацію.

По суб'єктах правотворчості вони розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів представницької державної влади, виконавчої державної влади і судової державної влади. В другому випадку норми приймаються безпосередньо населенням (сільський схід, всенародний референдум).

Наступний їхній критерій — соціальне призначення і роль норми в правовій системі. На цій основі норми підрозділяються на установчі (норми-принципи), регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — стражі порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

О.Ф. Скакун[8] класифікує норми права в такий спосіб.

Норми права по предмету правового регулювання (чи по галузях права) — норми конституційного, адміністративного, карного, цивільного, трудового, екологічного права й ін.

Норми права за методом правового регулювання (чи за формою закріплення бажаного поводження суб'єктів права) — імперативні та диспозитивні.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії, що не допускають ніяких відхилень від вичерпного перерахування прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.