Курсовая работа: Норма права і стаття нормативно-правового акту

Класифікація нормативних правових актів залежить від вибору критерію. За суб'єктами правотворчості виділяються акти органів представницької влади (закони, постанови, рішення) і органів виконавчої влади (укази, постанови, накази); за юридично чинністю — законодавчі і підзаконні; за ступенем систематизації — прості і кодифіковані; за сферою дії — федеральні, акти суб'єктів Федерації, акти органів місцевого самоврядування, локальні нормативні акти; за часом — постійні і тимчасові[9] .

Основні структурні елементи нормативно-правового акта[10] :

1. Преамбула — вступна частина загальний вступ без статей (не утримуючий норм права), у якому дається обґрунтування закону, визначаються мета, задачі і часом формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко;

2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть підрозділятися на частині, а пункти на абзаци і підпункти. І статті, і частини, з яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статті — «ст.», а частини (абзаци)
статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, називаються пунктами;

3. Глави — маються у великих за обсягом нормативно-правових актах;

4. Розділи — поєднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти поєднуються в розділи, а розділи — у глави;

5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс підрозділяються на дві частини: Частина Загальна і Частина Особлива.

Основний структурний елемент нормативного акта — стаття. Співвідношення норми права і статті закону залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) звичайно правова норма укладена в одній статті, чим полегшується її сприйняття;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібно кілька статей;

3) іноді в одній статті міститься кілька норм права.

Навіть у випадках, коли юридична норма і стаття закону (нормативно-правового акта) не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке виражає певне нормативне судження, «деонтичну» (зобов’язальну) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (котрий, як було з'ясовано, може не «дорівнювати» юридичній нормі в її повному, тобто триелементному обсязі).

Нормативно-правовий припис — вміщене у статті нормативно-правового акта логічно і граматично завершене деонтичне судження загального характеру.

Отже, стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка — у повному обсязі, а частіше — у неповному), так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується. Такий припис, складаючи первинну клітину змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми — або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези і санкції[11] .

Крім юридичних норм або їх частин — юридичних приписів,— в окремих статтях нормативно-правового акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, правотворчі цілі, завдання законодавства тощо). Тому із цієї причини система законодавства (як система нормативно-правових актів) і система права (як система державно-обов’язкових правил поведінки загального характеру) не однакові за обсягом: перша — ширша, більш "об’ємна" аніж друга.

3. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

― повна (пряма),

― відсильна,

― бланкетна.

Повна. У статті містяться всі необхідні елементи норми права без відсилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: У випадку припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його родини (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити займане приміщення. У випадку відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що грозять обвалом, — в адміністративному порядку.

Відсильна. У статті містяться не всі елементи норми права, але є відсилання до інших статей цього акта, де маються відсутні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинувачуваного» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, у відношенні якої винесена постанова про залучення її в справі в якості обвинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. При наявності основ, передбачених у ст. 155 дійсного Кодексу, слідчий може обрати у відношенні розшукуваного обвинувачуваного запобіжний захід у виді утримання під вартою.

Бланкетна . У статті міститься відсилання не до якогось конкретного нормативного розпорядження даного закону, а до іншого нормативному акту. Такого роду стаття являє собою «бланк», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 р. указуються: «Відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України». Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і загальним «бланкетним» образом передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення[12] :

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом визначених фактів, випадків, ознак і ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Висновки

Норма права — це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса.

Можна зробити висновки, що норма права є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.