Курсовая работа: Обов’язки та права державних службовців

- допоміжний персонал. Його діяльність пов’язана з виконанням матеріально-технічних дій, які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, бо в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. Допоміжний персонал – це секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

- спеціалісти. Це службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов’язані керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки.

- посадові особи. На них покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих функцій. Їх дії завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

Представники адміністративної влади. Це службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані. Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них – і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

1.3 Принципи державної служби

Принципи державної служби – це основоположні ідеї, положення, настанови, які віддзеркалюють об’єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації компетенції, функцій та завдань органів державної влади, повноважень та обов’язків державних службовців, які працюють у системі державної служби. Умовно їх можна згрупувати у дві основні групи:

- Загальні:

- служіння українському народу та Українській державі;

- демократизм, гуманізм і соціальна справедливість;

- закономірність, що забезпечує пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

- персональна відповідальність за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни;

- політична неупередженість;

- відкритість, гласність та контрольованість.

- Організаційно-функціональні:

- єдність системи державної служби. Незважаючи на різноманітність посад держслужбовців усі вони діють в межах єдиної, скоординованої з єдиного керівного центру системи – Головного управління державної служби (воно й забезпечує функціональне управління державною службою);

- політична нейтральність державної служби. Держслужбовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов’язків і в поза робочий час;

- рівність доступу до державної служби. Цей принцип міститься в ч.2 ст.38 Конституції України, а також у статті 4 Закону України “Про державну службу”, в якій зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.

- ієрархічність системи держслужби характеризується системою відносин, побудованих на засадах чітко встановленої підлеглості нижчих органів державної влади вищим, нижчих за посадою державних службовців – вищим. Цей принцип є засадним для функціонування системи органів виконавчої влади, саме він забезпечує дотримання єдино встановленої виконавчої дисципліни на всіх рівнях державного апарату.

- уніфікованість державної служби означає, що існує єдиний для всіх держслужбовців порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті, обмеження, пов’язані з її проходженням, єдина система та класифікація посад державних службовців (ст.. 25 та 26 Закону України “Про державну службу”), типові професійно-класифікаційні характеристики, а також загальні стандарти держслужби, загальні права, обов’язки, гарантії, заохочення державних службовців, загальна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, загальні підстави припинення державної служби тощо.

- стабільність інституту державної служби. Цей принцип означає, що основний склад державних службовців, який складається з адміністративних посад, має професійно здійснювати свої функції незалежно від політичних коливань та змін урядів чи його окремих членів, забезпечуючи таким чином ефективне виконання функцій. Згідно статті 30 Закону “Про державну службу” зміна керівників або складу державних органів може бути підставою для припинення службових обов’язків лише у випадку патронажної служби.

- ефективність держслужби – необхідність функціонування держслужби в режимі досягнення поставлених цілей з мінімально можливими витратами матеріальних і фінансових ресурсів.

- система заслуг означає, що прийняття на державну службу здійснюється не за вказівками, а на підставі ділових і особистих якостей, компетентності та кваліфікації кандидата, результатів іспитів.

Розділ 2 . Державний службовець, його правовий статус

Поняття “державний службовець” не має конкретного визначення. Воно введено в життя Законом “Про державну службу”. Зі змісту ст..1 можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними.

Між поняттями “державний службовець” і просто “службовець” є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівників виникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управління виокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей, для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державних службовців не охоплювався терміном “службовець”. Службовець – це просто соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі певних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах, установах і організаціях.

2.1 Поняття “державний службовець” – одне з основних понять у системі державної служби

Щодо поняття “державний службовець”, то Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).

Поняття “державний службовець” розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькому розумінні державний службовець – це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади. Для української системи державної служби є другий підхід.