Курсовая работа: Образ Марії у романі Уласа Самчука "Марія"
Сусіди характеризували зовнішність Марії так: « – От так дістав жіночку! – говорили сусіди. – Така кривина, а таку підчепив кралю. Га!..» [9; 40].
Коли Марія на своєму весіллі співала, то ось якою вона була: «Одягнута і зав’язана по-молодецьки. На голові попеляста шовкова хустка, перев’язана червоною стрічкою. На шиї багато справжніх дорогих коралів. Сама свіжа, пишна, натхненна. Очі невинно спущені додолу і закриті рівними гребінчиками вій» [10; 40].
Сусідка Марії, Гапка, описує героїню так: «Молодиця, як тур… І грім її не візьме…» [11; 86].
Та ж Гапка каже, що Марія «гладка, як кобила» [12; 87].
З часом Марія вже не та, зів’яла: «Марія вже не та, не колишня. Клопоти, праця зім’яли її молодість і красу» [13; 85].
Гнат пізніше так описує Марію: «В той час двері зненацька відчиняються і у дверях бачу бліду, виморену жінку» [14; 95].
1.2. Характеристика образу Марії
Характер Марії – це своєрідна гамма якостей, які змінюються, заміняють одна одну з часом. Це можна простежити, проаналізувавши життєвий шлях героїні.
Дитинство Марії випало тяжке. Відчула на собі сирітство («І тоді відчула Марія своє сирітство» [15; 10]). В цей період у неї проявляються різні риси. Наприклад, терплячість: «Роса розмочує ретини, заходить в бруд і роз’їдає їх. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Але Марія не зважає на це» [16; 11]. Працьовитість притаманна їй з самого дитинства: «Вставала рано з сонцем, брала в пелену шматок сухого хліба і гнала зграю» [17; 11]. Не злопам’ятна – «піде над річку, порюмсає – і знову добре» [18; 11].
Марія виросла напрочуд гарна – «на двадцятій весні відчула дівочий сором…» [19; 11]. Автор сам наголошує на вроді дівчини: «з Марії стала – о, дівка! Не скінчилось п’ятнадцять, як почали за нею оглядатися та стригти очима» [ ; 12]. Знаходимо також зовнішній опис Марії: «Виграють оті чорнені, оті бездонні очі… Глянь – опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум’ям горять. Картина – невгамовна, співоча картина» [21; 12].
Однією з характерних рис Марії є її любов до церкви: «Білить, рве, і по короткому часі, вимита, вичепурена, у найповнішій шелестючій спідниці, з хустиною у руці біжить Марія на вечірню» [22; 18]. Не тільки любить, а й регулярно відвідує церкву: «Завше ходила, то і тепер піду» [23; 16].
Марія, як і раніше, не цурається праці: «Та що Марії праця? Жне, в’яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить» [24; 12].
Марії притаманна легковажність, несерйозне відношення до важливого: « – Говорять, що до неї Гнат Кухарчук збирається свататись. Марія тихо хіхікає. Смішно» [25; 19].
Капризність, самовпевненість також присутні у характері Марії: « – Не знаю. – відтяла вона і закопилила губу» [26; 26]. Марія – кокетка, проте не бажає серйозних стосунків: «Посміється, пожартує, а вийдеш до нього в садок?» [27; 13].
Не чужа Марії така риса, як сором’язливість: «Налилася, мов ягода» [28; 18].
Марія нетерпляча: « – Ну ти й гавиш! Пусти! Чого ти так негарно сопеш?..» [29; 26].
У дівчини з’являється наречений, Гнат. Та вона вважає, що не пара для нього: «Нащо в’яжешся з обдряпаною наймичкою» [30; 26].
Вона хитрувата: «Засміялася. Не розуміє, мовляв. А вона, капосна, розуміє гаразд…» [31; 33].
Марія виходить заміж. В цей період вона трішечки сором’язлива і хвалькувата: «Марія трохи соромилася, але відчувала приємність і знала, що їй будуть заздрити товаришки» [32; 36].
«Під вінцем Марія бліда, як панночка. Тільки опущені вії, та брови чорніють, та кучері, що вибиваються з-під вельона…» [33; 37]. «Піднесена і урочисто чиста Марія приймала свої дари, цілувала кожного в уста, а Мартина – нахилилася і, як батька, поцілувала в руку» [34; 39] – в цей момент автор засвідчує святість, піднесеність дівчини.
Марія одружилася з Гнатом, який підносить Марію до личини Святої: «Гнат дивиться на Марію, дивиться, мов на святу. Здається, що це янгол злетів з неба, сів у нього за столом і виспівує тужливу, але чарівну пісню. Підійти до неї, стати прилюдно на коліна, поклонитися до землі» [35; 40].
Вийшовши заміж за нелюба, Марія таки взяла себе в руки і заспокоїлася: «І Марія поволі втихомирюється. Для неї починається нове життя, і треба з цим помиритись» [36; 41].
Марія старанна, відповідальна: «З першого тижня Одарка багато домашньої роботи спихнула на Марію, і та сумлінно і справно виконувала свої обов’язки» [37; 41]. Марія намагалася потоваришувати з Одаркою і, слухаючи наказу Домахи, «намагалася слухати та бути привітливою» [38; 39].
Автор зображує Марію модною, не застарілою: «Одарці дещо не до вподоби, що Марія занехаяла старосвітські звичаї і не вбиралася до шлюбу, як це було прийнято, але такі вже настали часи» [39; 39].
Невдовзі Марія народжує хлопчика, Романа. В цей період вона забобонна: «Коли купала, клала до води любистку, щоб любили дівчата. Одягала сорочечку перед челюстю печі, вигрівала і хрестила її. Огонь і хрест відганяє нечисту силу. Боялася і тремтіла, щоб не впав на нього злий погляд і щоб не наврочив. Кілька разів бабу Улиту приводила, щоб викачала переляк» [40; 43]. Після одруження Марії з Гнатом жінку переслідує низка втрат і загибель сина Романа: «Роман був мертвий» [42; 49]. Тоді священик прирівнює Марію до Богоматері: « – Сестро! Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога Живого, який всім людям кинув слова: «Прийдіте до мене, всі страждаючі і обременені, і аз успокою ви…» Його розп’яли за це. І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина, чекаючи Його смерті. Пригадай її велику мужність, попроси у неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша з усіх матерів…» [41; 49].
Вдруге Марія народила неживу дитину: «За півроку родилася нежива дитина» [43; 50]. Це сильно підірвало психіку Марії. А коли Корній приїжджає у відпустку у рідне село і швидко від’їжджає, Марія поводиться, наче божевільна: «Вбирається у барвисті спідниці, голову криє по-дівочому, заплела розплетену дружками косу. Домашня праця не цікавить більше Марію: «Напрацювалася і натягнулася. Досить. Неділі, музики, сміхи вечірнього стояння на перелазах» [44; 53].
Марія втратила сором: «Марія не соромиться з такими (сопляками) скалозубити, грати в карти і вихіхікувати по темних закутках» [45; 56].
Стала байдужою: «Хай, про мене, і сам себе віддасть тій Гапці. Байдуже…» [46; 57].
Через те, що Гнат почав часто навідуватися до сусідки, Гапки, Марія заспокоюється і перестає гуляти на вечорницях бозна з ким, а залишається вдома. Знову втихомирюється і повертається до життя («Марія нікуди не йде…» [47; 57].
Подружнє життя Марії поволі налагоджується: «Гнат і Марія чують під собою твердий грунт. Все, що було, стерлося з пам’яті. Жиють спокійним селянським життям» [48; 60]. Але це щастя швидко припинилося двома бідами: смертю доньки Надійки від тифу: «…не минув місяць, як весела говорунка Надійка в муках та стражданні покинула назавжди наш мир» [49; 61] та тим, що Гнат зламав ногу («Одного дня поїхав у ліс, попав під деревину, яка потрощила йому якраз криву ногу» [50; 61].