Курсовая работа: Образ Марії у романі Уласа Самчука "Марія"

«…розважала Марія…» [81; 104] – з часом Марія стала поміркованою, роздумливою.

«Здавалося, не образа, а її розстріляв Масим» [82; 116] – таке велике значення надає Марія іконі.

«Посварився з Марією і Корнієм, назвав її контрреволюцією і подався» [83; 117] – Марії притаманні контрреволюційні риси, її можна назвати консерватором, адже вона не прагнула нової влади, нових порядків.

«Марія уміє годувати веприків» [84; 74] – така характеристика показує Марію як чудову господиню.

«Марія зготовити потрапить, аби з чого…» [85; 69] – знову ж автор зображує Марію як господиню і непогану куховарку.

Іде час, Марія старіє: «Втоплена Марія, притягла з поля старечі ноги, сіла під залитою цвітом грушею і слухала згасаючу пісню сонця та вечірнього дзвону» [86; 132]. Марія романтична, вже похилого віку, і знову ж таки працьовита.

«Скільки, Маріє, вилилось нашого поту. Вилилось… Пригадай тільки, скільки поту вилилось… Страшно подумати» [87; 131]. Ця цитата показує, як багато напрацювалась Марія за все своє життя, скільки сил вклала вона в своє господарство для того, щоб воно процвітало.

«Марія зложила обидві поморщені старечі руки у пелені і спокійно, рівно дивиться перед собою в далечінь вечірнього смеркання» [88; 102]. Марія стала смиренною, вона втомилася від життя, заспокоїлася, втратила свою невтомність, невгамовність.

Марія гостра на язик:

– Чому ж ти нічого не казала?..

– А чому ж ти нічого не казав за корову?.. [89; 126].

«Мала і я багато горя, але, коли б Бог не дав гіршого, все ще можна було б пережити. Не можу скаржитися» [90; 138]. Марія терпляча, не нарікає на свою долю, смиренна. Хоча й багато труднощів мала у житті, не скаржиться, не плаче, не вважає свою долю трагічною, а життя – важким. Це свідчить про її життєрадісність, життєлюбність.

«Марія молилася і думала … Ніколи стільки не думала, як тепер» [91; 134]. Марія стала вдумливою, поміркованою.

«Очі бачили, але серце її (Марії) бачить ще більше» [92; 136]. Ця цитата показує багатий духовний світ Марії, її безпомилкову інтуїцію, якій вона довіряє більше, ніж очам.

«Корній і Марія, мов старі птахи, залишили своє давнє гніздо і вилетіли… Чулися відірваними від землі. Боялися ходити по чужій хаті. Боялися голосно говорити. Все здавалося, що прийде справжній власник цього гнізда – і прожене, і посміється, і оганьбить їх…» [93; 138]. Це свідчить про те, що Корній і Марія боялися покидати свою оселю, їм було важко залишати свій дім, до якого вони звикли. Вони не хотіли брати чужого, боялися стати посміховиськом, бути вигнаними, зганьбленими.

Марію переслідує низка хвороб: «У мене ж спина болить» [94; 147], «Марія більше хворіє, ніж ходить. Літо і сонце тримали її на ногах» [95; 150], «Марія не могла відповісти. Кашель западенний мучить» [96; 157].

«Лягала кожний день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але завжди пригадувала Надію… Пригадувала її маленьку Христусю і вставала знов. І як його не встанеш? Треба встати. Не можна ж дати згинути живій дитині» [97; 158]. Марія вже нажилася, не мала жаги до життя. Проте мала велику любов до дочки, онуки, і вставала через силу завдяки величезним зусиллям волі. Так, Марія – вольова людина, що над усе цінує дитяче життя. Мабуть, тому, що вже втратила сімох дітей.

«Марія навіть не здивувалася, що він (Гнат) прийшов. Здавалося, так і треба» [98; 167]. У Марії завищені вимоги до оточуючих – вона не сумнівалася, що Гнат прийде. Вона навіть занадто впевнена у любові і вірності Гната. «Не проси у мене, Гнате, прощення – Бог простить, а я не маю чого прощати» [99; 108] – Марія легко прощає людям, що її оточують, не гнівається довго, не злопам’ятна.

Марія вже слаба: «Марія підійде і зупиняється. Відсапує, витирає мокрі очі» [100; 146].

«О, вона вже давно не може плакати» [101; 146]. Серце Марії вже зачерствіло, вона вже виплакала всі сльози.

«Віднесу вже сама. Якось таки дійду» [102; 146]. Це свідчить про її самостійність, впертість.

«І пішла. Пішла і йшла через сніги й хуртовину. Йшла багато верстов…» [103; 146]. Марія – витривала і вперта.

« – Пане! Голубчику! Товариш дорогий! Пустіть мені його. Прошу вас! Пустіть мені» [104; 147]. Марія готова терпіти приниження заради сина, готова сама принижуватись. «Замерзлий кусень хліба принесла назад» [105; 148]. Марія економна.

Настала нова влада, нові порядки. Померли всі Маріїні сини. Але вона не плаче. «Марія соромиться старечої сльози» [106; 145] – ця жінка хоче бути сильною, не показує слабкість, все ще горда.

Для України настали важкі часи – Голодомор. Марія хоче врятувати дочку і внучку від голодної смерті. Вже стара, ослабла, проте: «Вставала, палила в печі, щось пекла чи варила, загортала в вузличок і йшла. Йшла поволі, голосно сапала, часто зупинялася, щоб відсапнутися, оглядалася навкруги…» [107; 158]. Це свідчить про її неймовірну терплячість і самовідданість, а також про велику любов до дочки, до якої, власне, і йшла Марія.

«Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко» [108; 167] – жінка не боїться смерті.

«Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого на ліжнику лахміття і впалими, широко розкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно» [103; 170] – так виглядала Марія в останній день свого життя.

«Питали, скільки літ живе…

– Багато, багато, людські дітоньки. Ви не проживете стільки» [104; 160] – такий вік Марії з її слів.