Курсовая работа: Оптичні випромінюючі прилади
Конструкція пласких люмінесцентних дисплеїв показана на рис.7.
Рис.7. Конструкція плаского люмінесцентного дісплею
Устрій індикатору нагадує електронну лампу - тріод, що складається з катоду, сітки та аноду, що поміщені у скляну оболонку з високим вакуумом. Катод прямого підігріву – тонкий вольфрамовий дріт, покритий окислом лугового металу, сітка – тонка металічна, анод виконаний у вигляді елементу зображення, на який нанесений фосфор. Точки або лінії з фосфору складають зображення. Розігнані в електричному полі позитивними потенціалами сітки та аноду електрони бомбардують анод і примушують фосфорне покриття світитись. Змінюючи потенціал сітки, можна регулювати яскравість зображення.
3. Люмінесценція в газах
Гази при атмосферному тиску завжди є добрими ізоляторами. Газ стає провідником. якщо створити у ньому іони.
Несамостійна провідність газів та, при якій іонізація виникає і підтримується при зовнішній дії. Це термічна дія, опромінення ультрафіолетовими, рентгенівськими та g-променями.
Самостійна провідність газу (звичайно, розрідженого) забезпечується тим, що заряджені частки, розігнані електричним полем при зіткненні з нейтральними молекулами іонізують їх. При цьому нема потреби у додатковому іонізаторі.
У 1934 р. було відкрите інтенсивне світіння парів ртуті у електричному полі. Але справа була у тому, що збуджувалися дві лінії на довжинах хвиль 254 нм (більш інтенсивна), та 184 нм (менш інтенсивна). Обидві ці лінії знаходяться в ультрафіолетовому діапазоні і тому невидимі для людського ока. У 1938 році була винайдена лампа, в якій стінки були покриті кристалофосфором, який перетворював ультрафіолетове випромінювання в видиме. Так виникла лампа денного світла.
На рис.8 наведена схема енергетичних рівнів атома ртуті.
В результаті непружного зіткнення з електроном атом переходить у збуджений стан. відповідний рівню 3, знаходиться на ньому приблизно 10-7 с та повертається знову на рівень 1, випромінюючи фотон. У схемі рис.4 перехід 2®1 дає ультрафіолетову лінію з довжиною хвилі 184 нм, перехід 3®1 дає ультрафіолетову лінію з довжиною хвилі 254 нм, перехід 6®2 дає фіолетову лінію з довжиною хвилі 400 нм, перехід 6®3 дає синю лінію 450 нм, перехід 6®4 дає зелену лінію 550 нм, перехід 7®5 дає жовту лінію 580 нм. Але найбільш вірогідна лінія 3®1.
Рис.8. Схема енергетичних рівнів атомів ртуті
Оскільки випромінений фотон може бути захоплений сусіднім атомом, то вигідно використовувати низький тиск парів ртуті, більш того вводять пари інертного газу (аргону), який не збуджується від фотона.
Перетворення ультрафіолетового випромінювання у видиме має місце у люмінофорі. У сучасних люмінесцентних лампах найбільш за все застосовуються галофосфати кальцію. Це складні з’єднання, подібні до апатитів (3Ca(PO4 )2 CaF2 ), в яких частина атомів фтору замінена атомами хлору, а головне – введені активатори. Активаторами називаються атоми домі шків, що викликають свічення люмінофору. У якості активаторів в галофосфати вводять одночасно атоми стибію та марганцю.
На рис.9 показана конструкція люмінесцентної лампи.
Рис.9. Конструкція люмінесцентної лампи
Головним джерелом видимого світла в люмінесцентній лампі є люмінофор, який наноситься на внутрішню поверхню скляної колби лампи. Оптимальний тиск парів ртуті приблизно 1,33 Па. Окрім парів ртуті у колбі є також інертний газ аргон під тиском 5,32 Па. В люмінесцентній лампі проходять два послідовних перетворення енергії. Спочатку електроенергія в парах ртуті перетворюється в енергію короткохвильового ультрафіолетового випромінювання (біля 60%), потім енергія цього випромінювання перетворюється у енергію видимого світла.
На рис.10 показаний баланс енергії такої лампи.
Якщо порівняти рис.3 та рис.10 то можна подумати, що світлова ефективність люмінесцентної лампи приблизно у 2 рази перевищую лампу розжарення (21% проти 12%). Але завдяки властивостям людського ока ця ефективність ще більша. Цікаво, що теплові втрати у обох ламп приблизно однакові (79% та 88%), але доля інфрачервоного проміння у люмінесцентній лампі втричі нижча (24,8% проти 74%). Тому при використанні люмінесцентної лампи легше уникнути нагріву освітлюваних речей.
Рис.10. Баланс енергії люмінесцентної лампи
Для включення люмінесцентної лампи треба застосовувати досить складну схему на відміну від лампи розжарення. Необхідність такої схеми пояснюється двома обставинами: 1) великою довжиною лампи; 2) спадаючою вольт-амперною характеристикою електричного розряду.
Велика довжина лампи необхідна для одержання великої світловіддачі, оскільки джерелом випромінювання є позитивний стовп розряду. Втрати енергії у приелектродних частинах розряду мають тим меншу питому вагу, чим довше трубка. Так, 40-ватна лампа має довжину 110 см. Разом з тим, запалити електричний розряд в довгій трубці, коли відстань між електродами велика, не так просто.
Як видно з рис.7, на кінцях лампи є два штирки, до яких приварені вольфрамові спіралі. Якщо таку спіраль нагріти, вона починає випромінювати електрони, що полегшує загоряння розряду. Але, коли розряд виник, потрібність у нагріві спіралей відпадає, бо спіралі нагріваються за рахунок їх бомбардування позитивними іонами. Так як лампи звичайно працюють на змінному струмі, кожна спіраль один на півперіод працює як катод, на іншому – як анод. Як здійснити попередній нагрів спіралей?
На рис.11 показана схема включення люмінесцентної лампи Л: як бачимо, паралельно лампі включений стартер С, а послідовно – дросель Д.
Рис.11. Схема включення люмінесцентної лампи