3. Участь у пігментному обміні. Жовчні пігменти - білірубін і білівердин є кінцевими продуктами метаболізму гемоглобіну. З пігментів жовчі утворюються пігменти сечі і фекалій.

4. Знешкодження шкідливих речовин, токсинів і лікувальних препаратів за рахунок їх біотрансформації. Важлива детоксикаційна функція - сечоутворення - перетворення отруйних продуктів розпаду білків. Бере участь у синтезі аміаку.

5. Синтез і депонування глікогену, забезпечення стабільної глікемії.

6. Участь у підтриманні осмотичного тиску плазми крові за рахунок синтезу альбумінів.

7. Участь у згортанні крові (синтез фібриногену).

8. Утворення жовчі.

5. Травлення в тонкому кишечнику

Хімус із дванадцятипалої кишки потрапляє в середній і нижній відділи тонкого кишечника, де піддається травленню під дією кишкового соку. Його кількість за добу становить 2-3 л. Кишковий сік містить органічні (хлориди, бікарбонати, натрію, калію і кальцію фосфати) і неорганічні речовини (білки, амінокислоти, сечовина); понад 20 ферментів, які розщеплюють білки до амінокислот, полі- і дисахариди до моносахаридів, жири - до жирних кислот і гліцеролу. У тонкому кишечнику відбувається розщеплення харчових речовин до кінцевих продуктів травлення та їх всмоктування. Всмоктувальна поверхня кишечника величезна завдяки наявності на клітинах кишкової стінки ворсинок і мікроворсинок. Саме тут відбувається процес пристінкового чи мембранного травлення. На кожному 1 мм2 кишкової стінки розміщується 20-40 мікроворсинок, а всмоктувальна поверхня кишечника становить близько 500 м² . У цьому зв'язку у тонкому кишечнику за 1 годину може всмоктатися 2-3 л рідини. Крім мембранного, в тонкому кишечнику відбувається порожнинне травлення. Воно характеризується тим, що ферменти, які містяться в кишковому соку, здійснюють специфічну дію на хімус.

Порожнинне і мембранне травлення нерозривно пов'язані: харчові речовини піддаються гідролізу і через стінки тонкого кишечника надходять у кров і лімфу. Важливим чинником кишкового травлення є його моторна функція. Рух тонких кишок відбувається в результаті координованих скорочень поперечних і поздовжніх м'язових волокон. Моторика кишечника регулюється нервово-рефлекторними і гуморальними механізмами.

На секрецію кишкового соку впливають вигляд і запах їжі, процес пережовування, кисле середовище в шлунку, механічне подразнення їжею слизових оболонок.

6. Травлення в товстому кишечнику

Залишки їжі в суміші з травними соками (хімус) надходять із тонкого кишечника до товстого. За добу з тонкого кишечника до товстого переходить приблизно 400 г хімусу. Основна функція товстого кишечника - всмоктування води. Всмоктування харчових речовин незначне.

Найважливішою особливістю процесу травлення є наявність у товстому кишечнику величезної кількості бактерій - сапрофітів, які живляться залишками їжі. Серед них 90% анаеробних мікробів, 10% молочнокислих споротвірних бактерій, кишкова паличка, стрептококи та ін., багато гнильних мікроорганізмів, які зброджують вуглеводи, спричиняють гниття білків і виділяють у процесі життєдіяльності органічні кислоти, гази (вуглекислий газ, метан, сульфогідроген) і отруйні речовини (фенол, скатол, крезол, індол).

Однак мікроорганізми, які знаходяться в товстому кишечнику, є не тільки симбіонтами організму. Вони виконують важливу роль: сприяють розкладанню залишків неперетравлюваної їжі та компонентів травних соків. Фермент бактерій целюлаза розщеплює клітковину до целобіози, яка під впливом целобіази розщеплюється на дві молекули глюкози. Під їхнім впливом розщеплюється до 40% целюлози. Мікроорганізми товстого кишечника беруть участь у синтезі вітамінів групи В і вітаміну К, пригнічують розвиток хвороботворних мікробів, створюють надійний імунологічний бар'єр, виділяють біологічно активні речовини гормональної дії. Організм людини і бактерії кишечника працюють як єдина система. Порушення складу мікрофлори в товстому кишечнику призводить до захворювань (дисбактеріозу, колітів, холіциститів).

У товстому кишечнику відбувається всмоктування води, мінеральних солей і залишків поживних речовин, а також екскреція феруму, кальцію і магнію, формуються калові маси, що накопичуються і завершуються актом дефекації.

Таким чином, процес травлення - робота дуже складної системи, яка включає чітко скоординовану діяльність багатьох органів, травних залоз, ферментів, гормонів, мікроорганізмів і нервової системи. Зміна хімічного складу їжі призводить до порушення процесу травлення і появи цілої низки захворювань.

7. Всмоктування

Всмоктуванням називається сукупність процесів, які забезпечують перенесення речовин через напівпроникну мембрану в кров чи лімфу.

Всмоктування - складний фізіологічний процес, у результаті якого різні речовини проходять через епітеліальну мембрану і надходять у кров чи лімфу. Цей процес здійснюється за рахунок кількох механізмів:

фільтрації (вона залежить від величини гідростатичного тиску, що створюється скороченням гладеньких м'язів кишкової стінки);- дифузії та осмосу (законами осмосу можна пояснити всмоктування води з гіпотонічних розчинів); первинно- та вторинно-активного транспортування.

Інтенсивність всмоктування в різних ділянках шлунково-кишкового каналу неоднакова і залежить від будови слизової оболонки, часу перебування їжі та ступеня її перетравлення. Так, білки всмоктуються у кров у вигляді амінокислот у тонкому кишечнику. Винятком є оксипролінові пептиди, які всмоктуються завдяки дифузії, і деякі дрібні пептиди. У дітей іноді всмоктуються і більші білки, що супроводжується реакцією організму у вигляді діатезу.

Всмоктування жирів у лімфу здійснюється у вигляді моногліцеролів і жирних кислот за участі жовчних кислот. Жирні кислоти з короткими ланцюгами дифундують із просвіту кишечника в ентероцити і далі безпосередньо в кров'яне русло, минаючи лімфатичні судини. Зі всмоктуванням ліпідів тісно пов'язане всмоктування жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К). Водорозчинні вітаміни всмоктуються завдяки дифузії.

Всмоктування вуглеводів здійснюється у вигляді глюкози, фруктози і навіть галактози - у дітей під час вигодовування молоком. Основним механізмом всмоктування вуглеводів є вторинно-активне транспортування.

Вода всмоктується в усіх відділах травного каналу, але основна частина -в тонкому кишечнику в обсязі до 8-10 л на добу. На водний обмін впливає обмін жирів, білків, вуглеводів і особливо мінеральних речовин. За підвищеного вмісту солей натрію в їжі спостерігається затримка води в організмі, а солі калію і кальцію сприяють її виведенню.

Всмоктування залежить від перистальтики кишечника і скорочень ворсинок епітелію, які регулюються симпатичними та парасимпатичними нервами і гормоном дванадцятипалої кишки валікініном.

Розлади всмоктування спостерігаються під час порушень моторної функції шлунково-кишкового каналу, проникності і структури ворсинок, авітамінозів (вітаміни групи В, фолієвої кислоти), хвороб ендокринних залоз (надниркових, підшлункової) під дією несприятливих факторів довкілля (гіпоксії, іонізуючих випромінюваннях).

8. Стан голоду, апетиту і спраги

Регуляція роботи травної системи тісно пов'язана з механізмами формування цілеспрямованої харчової поведінки, в основі якої лежить голод. Останнє розглядають як мотивацію, спрямовану на усунення дискомфорту, пов'язаного з нестачею поживних речовин в організмі.

Центри голоду та насищання розміщуються в гіпоталамусі й регулюються нервовими та гуморальними механізмами. Відчуття голоду виникає від імпульсів аферентних нервових волокон, які надходять у центральну нервову систему від механорецепторів шлунково-кишкового каналу. Стан голоду пов'язаний зі зниженням у крові вмісту глюкози, яка діє на спеціалізовані рецептори гіпоталамусу - глюкорецептори. Вважають, що на формування голоду впливає посилений вихід ліпідів із жирових депо і зниження загальної температури.

Насищання з'являється в результаті вживання їжі. Воно виникає за стимуляції нюхових, смакових і механорецепторів порожнини рота, глотки, стравоходу,шлунка і дванадцятипалої кишки. Таке насищання називають сенсорним. Існує і вторинне насищання, пов'язане з надходженням продуктів гідролізу в кров.

Важливу роль у регулюванні вживання їжі, виникненні почуття голоду насищанні відіграють пептидні гормони (холецистокінін, соматостатин, бомбе-зин, кальцитонін - знижують, а пентагастрин, інсулін, окситоцин - активізують харчову поведінку).

Апетит - емоційне відчуття, пов’язане з прагненням до вживання їжі. Це відчуття може бути частиною голоду, але може виникати і самостійно, незалежно від фізіологічних потреб. У цьому разі він є виявом природженої чи набутої схильності до певного виду їжі. Приймання їжі не завжди пов'язане з почуттям голоду. Апетит може з'являтися і в зв'язку зі звичкою приймати їжу у певний час.

Втрата води від 0,5 до 1,5% маси тіла спричиняє відчуття спраги. Виведення води з організму призводить до зменшення її вмісту в міжклітинному просторі та клітинах. Це зумовлює підвищення осмотичного тиску в клітинах і позаклітинній рідині. Втрата води призводить також до зменшення секреції слини, що зумовлює відчуття сухості в ротовій порожнині та глотці. Адекватним стимулом для виникнення почуття спраги є зменшення об'єму клітин і зниження обсягу позаклітинної рідини.