Курсовая работа: Особливості юридичного змісту правовідносин
Чи може об'єктом може бути норма права, її зміст або система правових актів, законодавство? Вважаємо, що так. По-перше, у тому розумінні, що юристи можуть готувати проекти нормативних актів, давати висновки щодо їхнього змісту, структури, відповідності вимогам соціального розвитку. По-друге, що у ході вирішення конкретної юридичної справи робота юриста передбачає спрямування своєї енергії та інтелектуального потенціалу на виявлення та аналіз конструкції правової норми, здійснення її конкретизації, тлумачення та можливе моделювання розвитку подій, що характерно для роботи юрисконсульта.
Об'єктом юридичної діяльності може бути також стан суспільних відносин стосовно їхньої відповідності формі, у якій вони мають функціонувати або, іншими словами, стосовно правомірності. Індивідуальні моделі поведінки співвідносяться з типовими стосовно виявлення рис тотожності або відмінності. За результатами вивчення стану, виявлення відхилень від типової моделі об'єктом можуть стати ті чи інші сторони суспільного зв'язку: зміст (права і обов'язки); форма (дія, без дія); власне об'єкт міжособистісного зв'язку (вторинні об'єкти).
До речі, під об'єктом діяльності ми розуміємо те, на що вона спрямовується. Але ж таке спрямування може бути теоретичним. Сучасний стан розвитку українського суспільства вимагає суттєвих змін у правовій надбудові державності, а також правовій свідомості громадян.[4,c.50-60]
Теорія держави і права як галузь правових знань, що базується на досягненнях філософії, соціології, політології та інших суспільних та правничих наук, є методологічним підґрунтям для становлення та розвитку всіх дисциплін юридичного циклу. Саме тому розвиток уявлень стосовно основних категорій науки держави та права відповідає запитам сьогодення і є актуальним.
Правовідносини як наукова категорія є загальним фундаментальним поняттям, що застосовується 1) усіх галузях права і стоїть на одному рівні з такими поняттями, як правова норма, правова свідомість тощо. Про це свідчить й існування в теорії права цілого напрямку, вихідною ідеєю якого є трактування права як відповідних правовідносин, разом з нормами права, або як окремого самостійного явища. Витоки цієї ідеї сягають в історію вітчизняної дореволюційної юридичної науки, що розвивалася протягом становлення теорії права радянської доби, та має численних послідовників серед сучасних дослідників права. Та, на жаль, ця ідея так і не сформувалася в струнку систему понять, які б слугували методологічним підґрунтям розвитку теорії права .
Правові відносини, як і інші ланки правової системи, — це явище соціальне, яке за своїм походженням та сутністю є елементом цілісного суспільного організму. Тому його дослідження має проходити через філософський аналіз соціальної основи суспільних відносин.
Суспільні відносини — одна з найбільш універсальних філософських категорій з високим ступенем абстрактності та змістової ємності. Це обумовлює інтенсивність її використання та велику різноманітність підходів до її дослідження. Зокрема. О.В. Дроздов виділяє суспільні відносини як вищий й найскладніший тип відносин, і наводить ознаки, що відрізняють ці відносини від інших форм зв'язку в природі. На його думку, це такий особливий вид зв'язку та взаємодії, який виступає як зв'язок між суб'єктом і об'єктом. Цим обумовлюється активний характер суспільних відносин, пов'язаний з виникненням у людини самосвідомості, і є процесом досягнення визначеної мети, вміщує в собі оцінювальний момент й має нормативний характер. Особливістю суспільних відносин є також різноманітність, опосередкованість, динамічність.
Логічним продовженням характеристики суспільних відносин є їх розгляд в іншій площині, а саме у зв'язку між ними і суспільством. Цей зв'язок розкривається через аналіз співвідношення суспільних відносин з такими соціальними явищами, як діяльність, її продукти, результати і суспільні потреби людини. Він визначається як об'єктивна й стійка структура суспільних зв'язків, що формуються (складаються, змінюються) відповідно до видів та предметів людської діяльності і проявляються у формі людських інтересів .
Наведене визначення розкриває суспільні відносини як один з видів суспільних зв'язків, до яких відносять особисті, індивідуальні, одиничні (окремі) зв'язки (дружні, сімейні) та зв'язки, що будуються на особистісних (психологічних) стосунках типу симпатії. антипатії , і виявляються в людській діяльності, репрезентуються в безпосередній єдності з нею. Але це не самі суспільні відносини, а їх прояв, конкретно-чуттєве вираження, форма, в якій вони виступають на поверхні суспільного життя. Відмінність між ними в тому, що суспільні відносини не одиничні й випадкові, а соціально-типові, безособові людські зв'язки, які виникають на підставі соціальне значущої діяльності .
Різні дослідники по-різному визначають основні ознаки суспільних відносин. Звідси не однакове ставлення до підстав їх класифікації. Автор наведеного раніше визначення суспільних відносин через зв'язок із суспільством виділяє правові відносини разом з економічними, політичними, естетичними, релігійними — як різновид суспільних відносин, бо вони пов’язані і особливим різновидом діяльності, з певним соціальним предметом і проявляються через особливі суспільні інтереси . О.В. Дроздов теж розглядає правовідносини як різновид суспільних відносин.
Протилежної точки зору дотримуються Ю.Г. Ткаченко та Р.В. Раскатов, які підставою ствердження стосовно відсутності правових відносин як різновиду суспільних відносин вважають відсутність правової діяльності як різновиду суспільної діяльності.
Більш детальніше означене питання буде розглянуто нижче. В юридичній науці, як і в філософії та соціології, правові відносини є одним з найбільш складних і багатоаспектних явищ. До їх вивчення зверталось чимало дослідників. Та незважаючи на це. їх проблемність не зменшується, бо не існує єдиного розуміння сутності правовідносин як у теорії права, так і в галузевих правових науках. Більше того, кожен із дослідників намагається дати своє визначення цього явища, яке певною мірою відрізнялось би від попередніх, що призвело до існування різноманіття поглядів на поставлену проблему.
В теорії можна виділити три точки зору на поняття правовідносини. В їх основі лежить визначення форми та змісту правовідносин як складного філософського та соціально-правового явища.
Прихильники першої точки зору розуміють їх як зв'язок між правами та обов'язками суб'єктів. Цей підхід називають норматив¬но-логічним . Зокрема. С.Ф. Кечекьян розглядає правовідносини як особливі ідеологічні відносини, що виникають унаслідок впливу норм права на поведінку людей, що пов'язують права однієї особи з кореспондуючими їм обов'язками іншої особи . Таким чином, правовідносини він розуміє як зв'язок прав і обов'язків особи, форму суспільних відносин. На його думку, вони як особливі ідеологічні відносини не співпадають з фактичними суспільними, а останні, після того, як наберуть правової форми, не стають правовими.
У цілому схожа з попередньою точка зору Ю.К. Толстого, який розуміє правовідносини як особливі ідеологічні відносини, що виникають в разі наступу передбачених правовою нормою юридичних фактів, як відносини, через які норма права регулює фактичні суспільні відносини. В цьому розумінні юридичні права і обов'язки виступають змістом правовідносин, а самі вовни розуміються як проміжна ланка між фактичними суспільними відносинами і нормою права, і можуть існувати тоді, коли фактичних відносин немає.
Як вже зазначалося, всі наведені дефініції об'єднує розуміння правовідносин як зв'язку суб'єктивних прав і юридичних обов’язків. Крім того, вони є формою або змістом суспільних відносин. Тобто правові відносини, які набувають юридичних ознак, не перестають бути суспільними (економічними, політичними тощо). Цю ідею повністю підгримують й сучасні соціологи права, які вважають, що реалізація прав і обов'язків суб'єкта правовідносин має деяке правове значення, але по суті є не правовими, а фактично суспільними відносинами .
Другий аспект правових відносин подано в дослідженнях P.O. :Халфіної, де під правовідносинами розуміються суспільні відносини, врегульовані нормою права. Складовим цього поняття виступає об'єкт суспільних відносин — правового регулювання, що здійснюється шляхом підкорення поведінки учасників відносин вимогам норм, закріплених в юридичних актах. Змістом цих правовідносин є взаємодія суб'єктів, яка формує взаємні права та обов'язки.
Цей аспект поняття правових відносин розглядають в юридичній літературі як соціологічний , бо основним його пунктом є врахування діяльнісної сутності правових відносин.
Зазначені два аспекти поняття правовідносин дослідники права ще називають як "правовідносини — модель" і "правовідносини— відносини". Зокрема, В.Г. Ткаченко, характеризуючи "правовідносини — модель" як зв'язок суб'єктів, а "правовідносини —відносини" як діяльність суб'єктів, розглядає їх у механізмі правового регулювання. При цьому "правовідносини-модель" виступають як засіб регулювання поведінки, а "правовідносини-відносини" -- результат цього регулювання . Цієї ж точки зору дотримується й С.С. Алексєєв, визначаючи, що юридичні норми передбачають спочатку виникнення правових зв'язків у чистому вигляді, й лише потім ідеологічні відносини матеріалізуються у конкретній, реально здійснюваній поведінці суб'єктів .
Становлять певний інтерес і погляди на цю проблему К.М. Кропачова і B.C. Прохорова. Беручи за основу тезу про те, що соціальне явище можна розглядати на трьох рівнях: інституціональному, атрибутивному та субстанціональному, вони мотивують різні підходи до розуміння правовідносин неоднаковістю завдань, які ставлять перед собою дослідники. Так, визначення правовідносин як зв'язку прав та обов'язків вони відносять до інституційного рівня, бо тут, у першу чергу, підкреслюється юридична сторона зв’язку суб'єктів права, але не розкривається ґенеза цього зв'язку. До атрибутивного рівня належить визначення, дане Ю.К. Толстим. у якому правовідносини є проміжною ланкою між нормою і суспільними відносинами, тобто акцент робиться на дослідження механізму переведення нормативних приписів у сферу їх практичної реалізації. Щодо третього рівня, то тут подається визначення правовідносин як відносин, змістом яких є взаємодія. На цьому рівні головне — результат, й саме на цій стадії відбувається реалізація права, тобто завершується механізм правового регулювання .
Характеристику нормачнвно-лончного і соціального аспектів поняття правовідносин не можна назвати повною без розуміння ще одного. існування Визначених аспектів розуміння явища, що розглядається, пов'язане не тільки з тлумаченням різних етапів механізму правового регулювання, а й з дискусією, що ведеться у теорії правовідносин її суть полягає у запереченні або не запереченні можливості існування правовідносин як рівноправного різновиду суспільних відносин.
Ця проблема була зазначена на початку статті, в характеристиці суспільних відносин. Так, згідно розуміння правовідносин в соціальному аспекті, вони існують поряд з іншими суспільними відносинами (економічними, політичними), як їх певний різновид.
Прихильники нормативно-логічного підходу вважають, що правовідносини як особливі ідеологічні відносини є лише формою. певною стороною Існуючих політичних, економічних й інших суспільних відносин . На їх думку, немає такої діяльності, на яку б мала вплив тільки юридична норма, бо у будь-якому випадку на цю поведінку впливають також інші соціальні норми. Тобто правовідносини — це лише абстракція. Нема правовідносин як рівноправного різновиду суспільних відносин, а є лише правовий спосіб регулювання суспільних відносин. Нормам та правовідносинам у кожній галузі права належать фактичні суспільні відносини, які вивчаються іншими суспільними науками .
У зв'язку з існуванням в теорії права різних поглядів на сутність правовідносин, спробуємо знайти точки їх зближення та перетинання у сфері практичної юриспруденції, і тим самим спробувати зняти проблему термінологічної багатозначності.
Розглянемо декілька ситуацій застосування норм права. Наприклад, під час складання трудової угоди між працівником і власником підприємства (установи, організації) виникають трудові правовідносини, суб'єктами яких виступають зазначені вище особи; формою— відповідні юридичні права і обов'язки сторін по відношенню один до одного; змістом — з одного боку, виконання певної роботи, визначеною угодою, з іншого — забезпечення умов праці, необхідних для виконання цієї роботи. У цьому випадку сутність правовідносин характеризується поєднанням прав та обов'язків суб'єктів цих правовідносин, тобто вони, залишаючись суспільними (трудовими), набирають лише правової форми.
Інший приклад. У кримінальному судочинстві під час проведення такої слідчої дії як допит свідка виникають правовідносини, суб'єктами яких є слідчий і свідок. Між ними виникають взаємні права та обов'язки. Зміст таких правовідносин — теж діяльність, але на відміну від попереднього випадку, вона має суто юридичний характер. Правове забарвлення останніх має не лише окрему сторону суспільних відносин, а поглинає всі відносини цілком. Тобто розглядаються суто правові суспільні відносини, яким більше підходить визначення "суспільних відносин, урегульованих правом".
Нормативно-логічний аспект правовідносин характеризує відносини, змістом яких є суспільні реалії, які складаються не тільки з правової діяльності. Такі відносини складаються під час реалізації норм цивільного, трудового, земельного права.
Інший аспект (соціологічний) відображає правовідносини, змістом яких є правова діяльність і які належать до кримінально-процесуального, адміністративно-процесуального, цивільно-процесуального права.
На наявність цих двох видів правовідносин справедливо вказує Л.С. Явич і називає перші первинними, бо вони опосередковують фактично існуючі відносини економічного, політичного й іншого порядку, а другі — вторинними, бо вони існують лише як правові відносини. Останні, за змістом, було б доцільніше називати "похідними". Первинні правовідносини оформлюються державою за допомогою законодавчої та судової практики, їх безпосередній зміст складає лише формальну сторону фактичних відносин. Вторинні правовідносини також складаються законами державної Влади, але крім того містять у собі віддзеркалення дійсності й таким чином поєднують зміст і предмет регулювання .