Курсовая работа: Особливості психокорекції сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками

- підвищена моральна відповідальність. Вимоги до підлітка в цьому випадку дуже великі, не відповідають його можливостям, не лише не сприяють розвитку особистості, а, навпаки, ставлять його під загрозу. Особливо важливі два випадки надмірності обов’язків. В одному на підлітка перекладається більш або менш значна частина обов’язків батьків (ведення господарства, догляд маленьких дітей). В іншому випадку від підлітка очікують значних успіхів у навчанні, що не відповідають його здібностям.

- недостатня кількість обов’язків. В цьому випадку підліток має мінімальну кількість обов’язків в сім’ї, важко залучити його до якої-небудь справи в домі.

4. Кількість вимог-заборон. Вказівки на те, чого підлітку робити не можна, визначають, передовсім, ступінь самостійності підлітка, можливість самому вибирати спосіб поведінки. І тут можливі два відхилення: 1)надмірність вимог-заперечень (домінування). В цьому випадку підлітку “все не можна”. Перед ним ставиться велика кількість вимог, що обмежують його свободу і самостійність. Батьки намагаються придушити навіть самостійні думки підлітка; 2)їх недостатня кількість. В цьому випадку підлітку все можна. Навіть якщо і існують які-небудь заборони, підліток легко їх порушує. Він не про що не звітує перед батьками, які не хочуть або не можуть встановити які-небудь рамки його поведінки.

5. Суворість санкцій: 1)надмірність санкцій (жорсткий стиль виховання). Для таких батьків характерна схильність до суворих покарань, навіть за незначні порушення; 2)мінімальність санкцій. Батьки обходяться без покарань чи застосовують їх не часто, надаючи перевагу заохоченням.

6. Нестійкість стилю виховання. Різка зміна стиля виховання – перехід від дуже суворого до ліберального і, навпаки, перехід від значної уваги до підлітка до емоційного відторгнення – відносно часто зустрічається в сім’ях підлітків з відхиленнями характеру.

Причини неправильного виховання можуть бути зовсім різними. Часом – це певні обставини в житті сім’ї, частіше – низька педагогічна культура батьків. При цьому особливий інтерес для спеціаліста являють дві групи причин [22]: 1)відхилення характеру самих батьків. Відхилення характеру і психопатії нерідко призводять до певних порушень у вихованні. При нестійкій акцентуації характеру батьки схильні проводити виховання, що характеризується зниженим рівнем вимог до дитини. В цьому випадку необхідно виявити відхилення характеру батьків, переконатися, що саме воно відіграє вирішальну роль у виникненні порушень у вихованні. Особлива увага психолога спрямовується на усвідомлення батьками взаємозв’язку між особливостями свого характеру, стилем виховання і порушеннями у вихованні підлітка.

2)особистісні проблеми батьків, що вирішуються за рахунок підлітка. У батьків з глибокими особистісними проблемами часто спрацьовує механізм “проекції”, коли вони неусвідомлено переносять власні небажані якості на дитину. Такі батьки, не помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на дитину, прагнуть наполегливо викорінити ці якості у дитини. При цьому ставлення до дитини формується за типом “емоційне відторгнення” через невідповідність ідеальному образу батьків або за типом “гіперпротекція”, маскуючи приховане відторгнення (такі батьки про свою дитину кажуть: “я її люблю, але вона погана, ледача, нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання”). У неповній сім’ї мати може проектувати свої стосунки з колишнім чоловіком на сина, оцінюючи його негативно (“такий самий, як батько”), або, як зазначають О. Бодальов і В. Столін [2], ставлячись до сина-підлітка як такого, що “замінює” чоловіка (вимагаючи постійної уваги до себе, виявляючи нав’язливе бажання постійно бути в товаристві сина, прагнучи обмежити його контакти з однолітками”. Як засвідчує практика, саме такі випадки являють особливу складність при діагностиці і корекції, адже пояснення батькам неправильність їх поведінки і вмовляння змінити стиль виховання виявляються безрезультативними. Перед психологом постає нелегке завдання виявити особисту проблему батьків, допомогти їм усвідомити її, зняти захисні механізми, що перешкоджають такому усвідомленню.

Важливими джерелами порушень виховання також можуть бути: надання переваги дитячим якостям у підлітка, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину власних небажаних якостей, внесення конфлікту між подружжям в сферу виховання [19].

Дизгармонійні стосунки в сім’ї часто призводять до того, що окремі її члени використовують дитину для вирішення власних проблем. Дослідники, які вивчали психологію таких родин, виокримили три форми негараздів, що спостерігаються у цих родинах [2]:

· суперництво (прагнення двох або більшої кількості членів сім’ї забезпечити собі виключне становище, боротьба за яке набирає затяжного, хронічного характеру);

· уявне співробітництво (зовнішня удавана відсутність ускладненьу сімейних стосунках, що обертається на конфлікти в разі настання переломних для сім’ї подій – хвороби когось із членів сім’ї, підвищення по службі одного з подружжя і підвищене з цим збільшення робочого часу тощо);

· ізоляція (психологічне відокремлення одного чи більшої кількості сім’ї один від одного, з якими підтримуються лише формальні стосунки, необхідні, скоріше, ділові контакти).

Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них. Розрізняють такі види жорстокості до дітей [2]:

· фізичне насильство – що охоплює всі форми травм дітей, отримані через цілеспрямовані дії батьків, фізичне покарання;

· сексуальне насильство як залучення функціонально незрілих дітей і підлітків до сексуальних дійчи до спостереження за ними без розуміння і згоди на це дитини;

· емоційне чи психічне насильство, що може виявитись як у формі негативної уваги (погрози, постійна критика, лайка тощо), так і у формі цілковитої неуважності до дитини;

· байдужість до дитини, нехтування її інтересами і потребами, не тільки духовними, а й матеріальними (одяг, їжа, медикаменти) та ін.

Виокремлюють також фактори, що корелюють з жорстоким поводженням з дітьми. По-перше це характерно для сімей, де хоча б один з батьків хворий на алкоголізм чи перебуває в стані дипресії. По-друге, із дітьми можуть жорстоко поводитися в сім’ях, де вмер один з батьків або якщо дитина залишилася сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших вихователів.

Крім того, до факторів, що можуть зумовити жорстокість стосовно дітей, належать фінансові труднощі в сім’ї, безробіття, а також перенесене батьками в дитинстві жорстоке поводження з ними. Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні якості: агресія, жорстолкість, переживання безцільності існування, бажання неусвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного захисту, опіки з боку інших людей.

Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і проблеми у стосунках з іншими членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте в результаті неадекватне ставлення батьків призводить до диформації особистості дитини, утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність подання сім’ї психологічної допомоги.

Особливості дитячо-батьківських відносин в сім’ї чимало визначаються стилем батьківського виховання. Прийнято виділяти 4 основні стилі сімейного виховання: традиційний, ліберальний, дітоцентричний та демократичний, причому останній вважається найбільш оптимальним. Психологи виділяють 3 типи неправильного виховання: емоційне відторгнення, гіперсоціалізація, “кумир сім’ї”, що часто є причинами чималої кількості сімейних проблем. Цьому сприяє і неузгодженість батьківських установок на процес виховання.

Для розуміння внутрішньосімейної ситуації варто звернути увагу на наступні показники батьківської поведінки: рівень протекції в процесі виховання, ступінь задоволення потреб підлітка, кількість вимог до підлітка, кількість вимог-заборон, суворість санкцій, нестійкість стилю виховання. Серед різних причин неправильного виховання найбільший інтерес являє дві групи причин: відхилення характеру самих батьків та їх особисті проблеми, що вирішуються за рахунок підлітка.

До глибоких порушень у стосунках з дітьми можуть призвести різні види жорстокості до дітей, а саме: фізичне, сексуальне, емоційне чи психічне насильство, байдужість до дитини, нехтування її потребами та інтересами.

Про різні види порушень, спричинених неправильним вихованням, та шляхи їх вирішення йтиметься в наступних розділах.

Умовно психокорекційну роботу можна поділити на три етапи: ознайомче-діагностичний, основний (власне корекційний) та закріплююче-результативний.

1. Ознайомче-діагностичний етап (етап збирання інформації). Взагалі вважається, що процес психокорекції розпочинається з першого контакту психолога з будь-яким членом “проблемної сім’ї”. Цим контактом не обов’язково має бути зустріч, досить часто це буває просто телефонний дзвінок до психолога, щоб домовитись про зустріч. Звичайно звертаючись за психологічною допомогою цей член сім’ї вже має певне уявлення про допомогу, яку б він хотів отримати. Цікавим є той факт, що у більшості випадків ця людина є тим, хто бере на себе більшу відповідальність за вирішення сімейних проблем. В ході першої розмови, частіше телефонної, психолог має отримати досить важливу інформацію щодо складу сім’ї, ставлення її членів до зазначеної проблеми і визначити, кого краще запросити на першу зустріч.

На першу зустріч можуть бути запрошені батьки як окремо, так і разом із дітьми. Можлива робота з окремими членами сім’ї, але участь дітей-підлітків і батьків одночасно вважається більш ефективною, причому бажаною є участь обох батьків [20]. Також за певних умов в психокорекційній роботі можуть брати участь і інші діти. Значною мірою це важливо ще й тому, що досить поширеною є спроба членів сім’ї пов’язувати власні проблеми з ким-небудь одним з них, часто – підлітком. Це дозволяє їм фокусувати всю свою увагу на конкретній проблемі, тим самим “локалізуючи” тривогу і підтримуючи баланс у взаємовідносинах. Хоча частіше за все не останню роль у виникненні проблеми відіграють інші члени сім’ї.

Визначають 4 основні групи проблем, з якими звертаються до психолога сім’ї з дітьми-підлітками [20]:

1. Особисті проблеми: наявність у підлітка тривоги, депресії, відчуття власної неповноцінності, що може непокоїти як його самого, так і його батьків;