Курсовая работа: Особливості розвитку українсько-німецького співробітництва

Для сприяння вивченню німецької мови в Україні існують ще й такі проекти: після підписання угоди про відрядження викладачів (1997 року) з Німеччини було відряджено багато вчителів-мовників для викладання німецької мови в українських школах. За період з 1997 р. понад 1000 учнів отримали Німецький мовний диплом.

Поруч зі сприянням розвитку економічних контактів дуже важливим фактором є розвиток партнерських та побратимських стосунків між містами і школами. Можна також згадати про спортивну сферу. Ми маємо, так би мовити, "живий місток" у вигляді двох братів Віталія і Володимира Кличків. У цьому контексті можна назвати ще фігуристку Олену Савченко. І взагалі існує ціла група спортсменів, які розглядають обидві країни як плацдарм для розвитку своїх талантів. Те саме стосується й мистецтва.

Стає очевидним, що діючий формат співпраці між Україною та Німеччиною певним чином спрямований на молодь. Це є одним із елементів стратегії розвитку двосторонніх відносин.

Свого часу Україна обрала шлях на євроінтеграцію, і в цьому напрямі вже реалізовано чимало кроків, у тому числі, за допомогою Німеччини. Це все схоже на дуже довгу драбину, яку треба долати сходинка за сходинкою. Країни Європейського Союзу настільки зблизилися завдяки спільним правилам і законам, що приєднання до такого співтовариства не може відбуватися стрибком, а тільки поступово - щабель за щаблем.

Відносини між Україною та Німеччиною мають велике значення в абсолютно всіх сферах - політичній, економічній, культурній, науковій. Стабілізація демократії в Україні надасть нового імпульсу політичним відносинам між нашими державами.

У 2009 році було проведено дуже успішні дні німецької науки в Україні. Зараз у Німеччині навчається понад 9 тис. українських студентів. Можна сподіватися, що розвиток наукових відносин між Україною і західним зарубіжжям отримає новий імпульс при нинішньому уряді держави. Крім того, багато проектів із Німеччини присвячені підвищенню енергоефективності в Україні. Це дуже важлива царина в рамках нашої двосторонньої співпраці, яка активно розвиватиметься й надалі.

Відомо, що серед німецьких науковців є хороші знавці українських справ. Вони згуртовані в німецькій асоціації українців, головою яких був берлінський історик Г. Торке [28, с. 51]. Визначним центром німецької україністики є Кельн. Після проголошення незалежності України історик А. Каппелер (м. Кельн) написав нову популярну історію України німецькою мовою, яка знайшла значний попит. Про зростання інтересу до України, її історії і культури в Німеччині свідчить той факт, що під час літнього семестру 1996 року в Інституті славістики Мюнхенського університету імені Людвіга Максиміліана слухачам вперше був запропонований курс "Вступ в україністику" [17, с. 30]. Особлива заслуга в цьому належала докторові філології професору У. Швайєру, завідувачу кафедри слов’янського мовознавства, який запропонував викладати і вивчати українську мову. Вступний курс українознавства покликаний підвищити увагу до минулого і сучасного України. Серед слухачів було четверо німців українського походження. З особливим зацікавленням стежили вони за перебігом обговорення українознавчих проблем. Знаний славіст професор У. Швайєр отримував велику підтримку від Міністерства у справах культури Баварії, яке мало традиційні тісні партнерські відносини з Україною. За ініціативою доктора Швайєра було поповнено фонд української літератури в бібліотеці Інституту славістики Мюнхенського університету.

1.2 Договірно-правова база двосторонніх відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина

Невід’ємною і надзвичайно вагомою складовою функціонування будь-якої держави є її зовнішня політика. Особливого значення вона набуває сьогодні, в епоху глобалізації, адже саме від зовнішньополітичних рішень залежать долі країн і народів, політична рівновага на континентах. Одним із найважливіших завдань зовнішньої політики України на сучасному етапі є інтеграційні процеси, входження у світове співтовариство, налагодження двосторонніх відносин із європейськими державами.

В цьому контексті пріоритетними для нашої держави є зв’язки із Федеративною Республікою Німеччина (далі – ФРН), що є одним з найближчих сусідів, належить до Європейського Союзу, є важливим і надійним партнером України на шляху до Європи. Сучасні українсько-німецькі відносини будуються виважено та прагматично. Вони особливо посилюються тим, що обидві держави за географічними та демографічними ознаками належать до найважливіших держав європейського континенту. Як зазначав Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН, Наталія Зарудна, "для нинішніх українсько-німецьких відносин характерним є гармонійний розвиток політичного діалогу при нарощуванні практичного співробітництва в різних сферах".

Дослідження динаміки двостороннього співробітництва, характеристики стратегічних напрямків їх реалізації, з’ясування перспектив подальшого розвитку українсько-німецьких взаємин має важливе значення як для української історичної науки, так і для формування політики співпраці між Україною та ФРН на наступні десятиліття.

Окремі аспекти досліджуваної проблематики знайшли відображення в працях українських дослідників А. Кудряченко, С. Рудича, В. Солошенко, А. Мартинова, Г. Старостенко, В. Химинця. Сучасний стан співробітництва між Україною і Німеччиною досліджував голова Верховної Ради України Володимир Литвин у монографії "Україна: Європа чи Євразія". Цінними в методологічному плані для розробки досліджуваної теми стали праці С. Віднянського і А. Мартинова "Еволюція зовнішньої політики України (1991–2006 рр.)" та Л. Чекаленко "Зовнішня політика України".

Українсько-німецький діалог має об’ємну договірно-правову базу, яка налічує понад 100 документів. Оскільки стан розвитку договірно-правової бази певною мірою відображає рівень стратегічності між Україною і Федеративною Республікою, варто зауважити, що порівняно із іншими, стратегічними партнерами України (зокрема, з Росією та США підписано значно більше двосторонніх документів), необхідно, посилити з цього приводу міждержавний діалог.

У новітній історії становлення та розвитку українсько-німецьких взаємин виділяють три етапи. Основними критеріями періодизації є комплекс завдань та конкретний зміст двосторонніх, насамперед, політичних зв’язків між Україною й Німеччиною:

- перший етап від липня 1990 р. до червня 1993 р.;

- другий етап тривав приблизно з червня 1993 р. до жовтня 1998 р.;

- Третій етап українсько-німецького співробітництва почався на межі XXI ст. й триває донині.

Двосторонній діалог між Україною та Німеччиною у 1991–2010 роках мав висхідну прогресію, впродовж якої вироблено певні традиції культурних, економічних та наукових зв’язків. Вони, в свою чергу, спиралися на багатовікову міждержавну взаємодію в різні історичні періоди, починаючи від часів Київської Русі. Незважаючи на певні проблеми, що існують в сучасних українсько-німецьких відносинах, позитивна динаміка відбувається завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить про визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх взаємин.

Політичні зв’язки між Україною й Німеччиною у 1991–2010 рр. здійснюються у трьох стратегічних напрямках двосторонньої співпраці:

- підтримка Федеративною Республікою процесу реформ в Україні;

- співпраця в галузі транспортування енергоносіїв, зумовленої політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів;

- співробітництво нашої держави й ФРН у євроінтеграційному напрямку. Варто зауважити, що політичні пріоритети двосторонніх взаємин тісно пов’язані між собою, адже характер співробітництва України й Німеччини виступає наріжним каменем євроатлантичної стратегії Києва. Зміцнення їх взаємин виходить із необхідності підтвердження демократичного напряму перетворень в Україні, завершенні й зростанні ефективності результатів її ринкових реформ та інтеграції до євроатлантичного простору. У цьому контексті розширення та поглиблення двостороннього партнерства є важливим чинником побудови нової і неподільної Європи. Разом з тим, енергетичні питання якісно впливають на поступ двосторонніх взаємин.

Отже, договірно-правова база українсько-німецького співробітництва складається зі Спільної декларації про основи відносин між Україною та ФРН від 9 червня 1993 р. (додаток 1) [1], яка є базовим політичним документом, Угоди про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій (підписана 15 лютого 1993 р., набула чинності 29 червня 1996 р.), Договору про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки (підписаний 10 червня 1993 р., набув чинності 5 листопада 1993 р.), Угоди про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (підписана 3 липня 1995 р., набула чинності 4 жовтня 1996 р.) та понад двох десятків інших угод, що регулюють практичну співпрацю в різних галузях.

У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині. Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л.Кравчук відзначав, що її підписання відкриває "новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною", надає "нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах" (додаток 1) [1].

Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди можна віднести такі заходи, як сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Першим політичним документом двостороннього волевиявлення стала Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, підписана в Києві 9 червня 1993 року тодішнім Президентом України Л.Кравчуком та Федеральним Канцлером Німеччини Г.Колем.

Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною.

Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.