Не було єдності й серед тріумвіраторів. Врешті-решт, суперництво молодого Октавіана й Антонія, котрий мріяв стати царем Єгипту, завершилося битвою при Акції у 31 році до н.е. Антоній і його дружина, єгипетська цариця Клеопатра, закінчили життя самогубством. Єгипет перетворився на ще одну римську провінцію, а Октавіан став повновладним правителем Римської держави. Він став носити звання принцепса — першого серед громадян, засвідчивши цим кінець аристократичної республіки.

Здається, нічого дивного у такому "черговому" пророцтві немає. Так, саме черговому. Адже за часи Вергілія будь-які гадання та віщування були в моді, й багато хто до них прислуховувався. Наприклад, за свідченням Светонія, Фігул — автор численних книг про гадання, астрологію і сни, дізнавшись про час народження імператора Октавіана Августа, "оголосив", що народився повелитель усієї земної кулі. А якщо врахувати, що Фігул — не звичайний римський обиватель, а претор (значна посадова особа), то подібне пророцтво можна розцінювати як засіб досягнення вищого щабля посадової драбини. У свій час полководець Помпей, посилаючись на те, що чув грім із неба, розпустив народні збори і цим самим перешкодив призначенню свого супротивника Катона Молодшого претором. Пізніше, коли Цезар збирався у похід проти парфян, у всіх на вустах було пророцтво, знайдене в "сивіллиних книгах", нібито парфяни можуть бути переможені тільки царем: розповсюдження цього пророцтва в Римі мало полегшити Цезарю перехід до монархії [2, с. 167].

Світову славу Вергілію принесли такі його твори: «Буколіки» («Пастушачі вірші») і «Еклоги» («Обрані вірші»), а потім «Георгіки» («Землеробські вірші») і особливо «Енеїда». «Буколіки» писалися в 42—39 р., «Георгіки» —в 37—30 р. і «Енеїда» —у 29—19 р.

Чому ж зміст четвертої еклоги з "Буколік" Вергілія викликав такий жвавий інтерес як у сучасників, так і у пізніших коментаторів його творчості?

Вже в античності намітилися дві основні лінії її тлумачення — історична і міфологічна. З погляду історії Вергілій присвячує свій твір ще ненародженому немовляті в якійсь можновладній римській родині. Нею могла бути і родина Октавіана, і родина Антонія, і, врешті-решт, — самого адресата еклоги — Асінія Полліона. Прихильники міфологічного погляду вважали, що автор пророкує народження людини-бога, з яким пов'язане оновлення світу. Вже давні християни бачили в цій еклозі розповідь про народження Христа, за що в Середні віки Вергілій був канонізований і оголошений "християнином до Христа".

"...і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідонн,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем" [2, с. 169].

2 ПОЕМА «ЕНЕЇДА»

Світову славу приніс Вергілію великий твір — героїчна поема «Енеїда». Як показує сама назва цього твору, тут знаходимо поему, присвячену Енею. Еней був сином Анхіса і Венери, Анхіс же — двоюрідний брат троянського царя Пріама. В «Іліаді» Еней виступає багато разів в якості найвизначнішого, троянського вождя, першого після Гектора. Вже там він користується незмінним розташуванням до себе богів, а в «Іліаді» говориться про наступне царювання його і його нащадків над троянцями. В «Енеїді» Вергілій зображує прибуття Енея зі своїми супутниками після падіння Трої в Італію для заснування римської держави. Вся ця міфологія, однак, не дана в «Енеїді» цілком, тому що заснування Риму віднесено до майбутнього і про нього даються тільки пророцтва. Створені Вергілієм дванадцять пісень поеми носять сліди неповної доробки (так, наприклад, деякі віршовані рядки залишилися недокінченими). Мається цілий ряд протиріч і по змісту. Вергілій не хотів у такому виді видавати свою поему і перед смертю велів її спалити. Але за розпорядженням Августа, ініціатора цієї поеми, вона все-таки була видана після смерті її автора [3, с. 214].

2.1 Сюжет поеми

Сюжет поеми складається з двох частин: перші шість піснею поеми присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а другі шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами. Вергілій дуже багато в чому наслідував Гомеру, так що першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одиссеї», другу ж — «Іліаді» [4, с. 362].

Пісня I після короткого вступу розповідає про переслідування Енея Юноною і про морську бурю, в результаті якої він зі своїми супутниками прибуває в Карфаген, тобто до Північної Африки. Венера просить Юпітера допомогти Енею затвердитися в Італії, і той їй це обіцяє. У Карфагені Енея підбадьорює сама Венера, що з'явилася йому у виді мисливиці. Меркурій спонукує карфагенян люб'язно прийняти Енея. Еней являється перед Дідоною, царицею Карфагена, і та влаштовує урочистий бенкет на честь прибулих.

Пісня II присвячена розповідям Енея на бенкеті у Дідони про загибель Трої. Еней докладно оповідає про підступництво греків, що не могли протягом 10 років захопити Трою і зрештою прибігли до небувалої хитрості з дерев'яним конем. Троя була спалена грецькими воїнами, що вийшли вночі з нутра дерев'яного коня. Пісня насичена безліччю драматичних епізодів.

Пісня III — продовження розповіді Енея про його мандри. Еней попадає у Фракію, на Делос, на Крит, на Строфадскі острови; але під впливом різних застрашливих подій він ніде не міг знайти для себе пристанища. Тільки на мисі Акції були улаштовані ігри на честь Аполлона, і тільки в Епірі він був зворушливо зустрінутий Андромахою, що вийшла тепер заміж за Гелена, іншого сина Пріама. Різні обставини заважають Енею затвердитися в Італії, хоча він благополучно минає Сциллу і Харибду, а також циклопів. У Сицилії вмирає Анхіс.

Пісня IV присвячена знаменитому роману Дідони й Енея. Дідона, захоплена подвигами Енея, прагне вступити з ним у шлюб, у чому їй допомагає Юнона. Енею же має бути велике майбутнє в Італії, куди його направляють самі боги, і він не може залишитися в Дідони. Коли флот Енея відпливає від берегів Африки, Дідона, із прокльонами Енею і передвіщаючи майбутні війни Рима з Карфагеном, кидається в палаюче багаття і простромлює себе мечем, що подарував їй Еней.

У пісні V Еней вдруге прибуває в Сицилію, де проводять ігри на честь померлого Анхіса. Однак Юнона не припиняє свого підступу у відношенні до Енея і через Іриду спонукує троянських жінок підпалити його флот; по молитві Енея до Юпітера ця пожежа припиняється. Заснувавши в Сицилії місто Сегесту, Еней направляється в Італію.

Пісня VI зображує прибуття Енея в Італію, зустріч його з пророчицею Сивілою у храмі Аполлона в Кумах і одержання від неї поради для спуску до підземний світу, щоб довідатися там від Анхіса пророцтво про своє майбутнє. Скерований Сивілою Еней спускається в підземний світ, що зображений у Вергілія дуже докладно. Їх зустрічають спочатку різні чудовиська, потім Харон, страшний перевізник через ріку Ахеронт, потім їм приходиться приспати Цербера і зустріти незлічиму безліч тіней, і між іншим тіней добре відомих померлих. У Тартарі, найглибшому місці підземного царства, випробують вічні мучення знамениті міфологічні грішники такі, як зухвалі Титани, бунтівники Алоадів, безбожник Салмоней й інші. Минаючи палац Плутона, Еней і Сивіла попадають у Елісіум, тобто в область, де блаженно проводять своє життя праведники і де Еней зустрічає Анхіса, що показує всіх майбутніх нащадків його і дає поради щодо війн в Італії. Після цього — повернення Енея на поверхню землі.

Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє твердження там заради заснування майбутньої римської держави [4, с. 363].

У пісні VII Еней, що вступив у Лаціум, дістає згоду царя цієї країни Латина на шлюб з його дочкою Лавинією. Однак Юнона, постійна противниця Енея, руйнує цей шлюб і відновлює проти Латина інше італійське плем'я, рутулов, з їх вождем Турном. Латин іде від влади, а через підступ Юнони відбувається розрив між Енеєм і жителями Лаціума, на сторону яких переходять ще 14 інших італійських племен.

У пісні VIII Турн укладає союз з Діомедом, грецьким царем в Італії, а Еней — з Євандром, греком з Аркадії, що заснували місто, якому призначено було стати згодом Римом. Син Євандра Паллант разом з Енеєм просить допомоги в етрусків, що повстали проти свого царя Мезенція. На прохання Венери її чоловік Вулкан виготовляє для Енея блискуче озброєння і щит високомистецької роботи з картинами майбутньої історії Риму.

Пісня IX — опис війни. Рутули під очоленням Турне уриваються в троянський табір, щоб спалити кораблі, але Юпітер перетворює ці кораблі в морських німф. Дуже важливий епізод із двома троянськими воїнами — друзями Нісом і Євріалом, що хоробро захищають вхід у троянський табір, але гинуть після розвідки, зробленої ними в таборі рутулів. Після цього Турн знову уривається в троянський табір і після жорстокої битви непошкодженим повертається додому.

У пісні X — новий жорстокий бій між ворогами, вже з участю Енея, що до цього часу знаходився в етрусків. Бій не в силах припинити навіть Юпітер. Турн пручається висадженню Енея на берег і вбиває Палланта. Турна захищає його покровителька Юнона. Та Еней вбиває Мезенція і його сина.

У пісні XI — поховання убитих троянців, нарада і сварка Латина і Турна. В результаті войовничий Турн бере верх над Латином, що пропонували перемир'я з троянцями. Далі — виступ амазонки Камілли на стороні рутулів, що кінчається її загибеллю і відступом рутулів.

Пісня XII в основному присвячена єдиноборству Енея і Турна, що зображується в урочистих тонах, з різними уповільненнями і відступами. Юнона припиняє переслідувати Енея, і Турн гине від руки останнього.

«Енеїда» не була закінчена Вергілієм, у ній немає зображення тих подій, що відбулися після війни троянців і рутулів: примирення й об'єднання латинян із троянцями, відкіля і почалася історія Риму; одруження Енея на Лавинії; появи в них сина Іула; появи в потомстві Іула братів Ромула і Рема, від яких пішли перші римські царі [4, с. 364].

2.2 Історична основа появи «Енеїди»

Історичною основою появи «Енеїди» був грандіозний ріст Римської республіки і надалі Римської імперії, ріст, що вимагав для себе як історичного, так і ідеологічного обґрунтування. Але одних історичних фактів у подібних випадках буває мало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому і полягає, щоб звичайну історію перетворювати в чудо [5, с.201]. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії і з'явилася та концепція, яку використовував Вергілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а тільки деякою мірою реформатором, а головне, її талановитішим виразником. Мотив прибуття Енея в Італію зустрічається ще в грецькій ліриці VI ст. до н.е. Стесіхора. Грецькі ж історики Гелланік (V ст.), Тимей (III ст.) і Діонісій Галікарнаський (I ст. до н.е.) розвинули цілу легенду про зв'язок Риму з троянськими переселенцями, що прибули в Італію з Енеєм. Римські епічні письменники і історики теж не відставали в цьому відношенні від греків, і майже кожний з них віддавав ту чи іншу данину цій легенді (Невій, Енній, Катон Старший, Варрон, Тит Лівій). Вийшло так, що Римська держава заснована представниками одного із самих поважних народів стародавності, а саме троянцями, тобто фригійцями; при цьому Август, як усиновлений Юлієм Цезарем, восходив до Іулу, сину Енея. А вже відносно Енея весь античний світ ніколи не сумнівався, що він був сином Анхісу і самої Венери. Так Рим обґрунтовував свою могутність. І міфологія тут як не можна до речі, оскільки враження від грандіозної світової імперії придушувало розуми і не хотіло миритися з низьким і, так сказати, «провінційним» походженням Риму.

Звідси випливає і весь ідейний зміст «Енеїди». Вергілій хотів у самій урочистій формі прославити імперію Августа; і Август дійсно виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і має своєю прародителькою Венеру. В «Енеїді» (VI) Анхіс показує Енею, який прийшов до нього в підземний світ всіх славних нащадків, що будуть керувати Римом, царів і суспільно-політичних діячів.

«Енеїда» є не просто похвалою Августові й обґрунтуванням його імперії, але і твором патріотичним та глибоко національним. Звичайно, не існує ніякого патріотизму без усякої соціально-політичної ідеології; і ця ідеологія в даному випадку є прославляння імперії Августа. Проте прославляння це дається в «Енеїді» в настільки узагальненому виді, що відноситься вже до всієї римської історії і до всього римського народу. По думці Вергілія, Август є тільки самим ярким представником і виразником усього римського народу [6, с.109].

Помітимо, що з формальної точки зору ідея троянського походження Риму знаходиться в повному протиріччі з італійською ідеєю. По одній версії, римські царі походять від Енея і, отже, від Венери, а за іншою версією, вони — від Марса і Реї Сильвії. Додамо до цього, що в самій «Енеїді» чисто італійський патріотизм представлений надзвичайно виразно. Сила, могутність, хоробрість, загартованість у боях, відданість батьківщині у італійців різко протипоставлені в передсмертній мові Нумана фрігійської зніженості, схильності до естетичних задоволень, млявості і лінощам. Сам Юпітер і в пісні I і в пісні XII має намір створити римську державу на основі змішання італійців і троянців, але з явною перевагою італійців, тому що ні вдач і звичаїв, ні мови, ні імені троянців римський народ не сприйме, а сприйме, за словами Юпітера, тільки їх кров. (Грубість і загартованість італійців вдало демонструється, наприклад, тим, що італізований грек Євандр укладає Енея спати на сухе листя і ведмежу шкіру.) Отже, в остаточному виді ідеологія Вергілія робить римських царів теж від Марса і Реї Сильвії, але розуміє це останнє вже як нащадок Енея, а не як споконвічну італійку (слідом за Невієм і Еннієм, що роблять Рею Сильвію навіть не віддаленим нащадок Енея, та прямо його дочкою). Тим самим Вергілій хоче об'єднати здорову, міцну, але грубу італійську народність на чолі з Марсом зі шляхетним, витонченим і культурним троянським світом на чолі з Венерою [5, с.204].

2.3 Художня дійсність «Енеїди»

Художня дійсність «Енеїди» Вергілія відрізняється чисто римськими і навіть підкреслено римськими рисами. Римська поезія відрізняється стилем монументальності в поєднанні з величезною деталізацією, що доходить до натуралізму. Однак того й іншого було досить в античній літературі і до Вергілія [7, с.332]. Риси монументальності ми знаходимо у Гомера, Есхіла і Софокла, у римських епіків і Лукреція, так само як і афективна психологія представлена в них досить. Але в Римі й особливо у Вергілія ці риси художнього стилю доведені до такого розвитку, що переводить їх у нову якість. Монументальність доведена до зображення світової римської держави, а індивідуалізм втілений тут у вкрай зрілу і навіть переспілу психологію, що малює не тільки титанічні подвиги, але коливання і непевність, що доходять до глибоких конфліктів, розпалення пристрастей і передчуття катастроф. Цей складний еллінистично-римський стиль Вергілія можно спостерігати як на художній дійсності його поем, включаючи речі, людей, богів і долю, так і на формі зображення цієї дійсності, включаючи епос, лірику, драму й ораторське мистецтво в їх неймовірному переплетенні [7, с.333].

2.4 Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»