Курсовая работа: Особливості трактування міфологічних образів у трагедіях Расіна (на матеріалі трагедії "Андромаха")

Дуже виразно розповідав Герцен: “Почерпнувши з праць німецьких романтиків дуже мінливе представлення про французьких класицистів ХVІІ ст., зненацька для себе відкрив непереборну поетичну чарівність останніх, побачивши твір Расіна на паризькій сцені і відчувши національну своєрідність його творчості” [4; 27].

Але творчість Расіна ще не відома достатньо.

2) Мета дослідження

Розглянути та визначити особливості трактування міфологічних образів в трагедіях Расіна

3) Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язання наступних завдань:

1. Вивчити творчій шлях Расіна

2. Розглянути естетичні погляди поета

3. Знайти відмінності трагедії Расіна від трагедії Корнеля

4. Порівняти трагедію Расіна “Федра” з трагедією Еврипіда “Іполит”

5. Зробити аналіз твору “Андромаха”.

4) Об’єктом дослідження є творчість Ж. Расіна та його трагедії у контексті естетики драми класицизму.

5) Методи дослідження

Історико-літературний, філологічний та колияративний аналіз.

6) Основний зміст та наукова новизна дослідження

Основний зміст роботи полягає в детальному аналізі трагедії “Андромаха”. Наукова новизна – це розкриття головної концепції Расіна.

7) Предметом дослідження є трагедія Ж.Расіна “Андромаха”

8) Практична цінність дослідження

На уроках зарубіжної літератури з курсу “Історія західноєвропейської літератури” ми розглядали творчість Ж. Расіна й аналізували поему “Андромаха”, при цьому використовували необхідну літературу.

9) Структура роботи

Загальний обсяг роботи 25 сторінок. Із списку літератури використано 15 джерел. Курсова робота складається з вступу; розділу І, в складі якого 4 пункти, четвертий пункт має 4 підпункти; розділу ІІ, в складі якого також 4 пункти, третій пункт має 4 підпункти; висновків та списку використаної літератури.

Розділ І 1. Особливості творчості Ж. Расіна

1.1 Початок творчого шляху.

Расін був найбільшим трагедійним письменником епохи класицизму у Франції. У період розквіту класицизму складний синтез різних віянь і естетичних устремлінь досягає повноти і зрілості. У творчості Расіна відбилося напружене зіткнення двох взаємовиключних тенденцій – відчуття своєї приналежності до дворянського суспільства і протесту проти пануючих у ньому вдач.

Жан Расін народився 21 грудня 1639 року у Ферте-Мілоне в родині провінційного суддівського чиновника. Трьох років залишився круглим сиротою. Виховувався бабкою, яка у 1649 році видалилася разом з ним у монастир Пора-Рояль, центральну громаду релігійної секти янсеністів, що відрізнялися строгою моральністю. У янсеністських школах і колежах Расін одержав релігійно спрямоване виховання і класичну освіту (1649-1659). Ще в школі він почав писати вірші (найбільше відомо його опис пейзажу заміського Пори-Рояля, 1657). Зблизившись з літераторами й акторами, поет відійшов від янсенізму. Він склав придворну оду “Німфа Сени” і дві п'єси, які на побачили сцени і до нас не дійшли. Світське життя і літературна діяльність Расіна були перервані поїздкою (1661-1663) у провінцію, здійсненої за настійною вимогою його вчителів, які безуспішно намагалися забезпечити своєму “блудному сину” церковну посаду і повернути його в лоно янсенізму. Повернувшись в Париж, драматург розширив коло літературних знайомств (Ж. Лафонтен, Мольєр, Н. Буало), написав оди “На видужання короля” (1663) і “Слава музам” (1663), завдяки яким одержав доступ до двору і королівську пенсію, і нарешті, дебютував як драматург, що збільшило його розрив з Порою-Роялем, який віддавав театр анафемі, як розсадник пороків.

Ранні трагедії Расіна “Фіванда чи Брати-вороги” і “Олександр Великий” написані під впливом П. Корнеля і Ф. Кіно, однак у них уже намітилися і характерні риси його власного стилю. Перша значна трагедія поета “Андромаха” відкрила нову сторінку в історії французького театру. За нею з'явилася єдина комедія Расіна “Сутяги”, у якій, наслідуючи “Осам” Аристафана, драматург дотепно висміяв французький суд. Пізніше Жан Расін створив вісім трагедій: “Британік”, “Бєрєніка”, “Баязет”, Мітрідат”, “Іфігенія в Авліді”, “Федра”, “Есфірь”, “Аталія”

1.2 Естетичні погляди Расіна.

“Жан Расін жив у той час, коли французький геній досяг усієї своєї повноти, а мова, яка остаточно склалася, ще зберігала усю свіжість золотого століття. Він учився в поетів античності, насолоджувався ними і до кінця дотримував тієї еллінської і латинської традиції, сповненої краси і розуму, що створила форми поезії – оди, епопеї, трагедії і комедії. Ніжність, чутливість, його палкість, допитливість, навіть його слабості – усе спонукало його пізнати пристрасті, що є суттю трагедії, і дати вираження жаху і жалю.”[1; 210]. Так писав про Расіна один із кращих письменників Франції кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя Анатоль Франс.

Расін являв собою вершину поетичних сил Франції ХVІІ сторіччя. Він небагато писав про питання майстерності і творчих задач драматургів. Деякої думки з цих питань поет висловив у небагатослівних, але виразних передмовах до текстів своїх п'єс.

У передмові до трагедії “Британік” Расін розвиває свою драматургічну теорію. “Трагедія є відтворення дії завершеної, де спільно діють багато осіб, - заявляє він, - дії простої, не занадто обтяженої матерією.” [12; 5]. Раціоналістична ясність, простота, логічність усієї сюжетної лінії, усієї композиційної системи п'єси, розміщення діючих осіб, їхніх взаємозв'язків, по можливості пряма лінія причин і наслідків – от вимоги, які пред'являє до драматургів Расін, і вони є основними принципами класичної естетики.

Расін ратує за правдоподібність сценічної дії, проти нагромадження в п'єсі “безлічі подій”, проти “театральної гри, тим більше приголомшливої, чим менш вона правдоподібна.”

Драматург вважає, що “один із законів театру, це – оповідати лише про те, що не можна показати в дії,” інакше кажучи - по можливості уникати “оповідання” у театрі і прибігати до нього лише в крайніх випадках, коли дію не може бути винесено на сцену.

Поет проти “нескінченних декламацій”, чим, треба сказати, чимало грішили драматурги-класицисти.