Курсовая работа: Особливості трактування міфологічних образів у трагедіях Расіна (на матеріалі трагедії "Андромаха")

Герміона не хоче входити в розуміння честі, порядності, моральних понять Ореста, їй все рівно, аби Пірр був убитий. Вона знущається з Ореста, називає його боягузом, обіцяє йому свою любов, якщо він виконає її бажання, йде на хитрість, лякаючи юнака тим, що якщо Пірр залишиться живий, вона не перестане його любити.

Герміона нічого не знає, крім любові. Вона прирікає Пірра на смерть тільки за те, що він не відповідає на її почуття. Вона анітрошки не задумується над питанням про те, чи має вона право на любов Пірра. Вона любить і цього досить. Пірр зобов'язаний її любити тільки тому, що вона любить його. Герміона користається сліпою любов'ю Ореста до неї, і анітрошки не задумується над тим, яку наругу робить над його довірливою відданістю їй. Любов її деспотична й егоїстична. Але і Герміона – жертва своїх пристрастей. Вона після убивства Пірра заявляє Орестові з жорстокістю і з чисто жіночою логікою:

Велела я, но ты, ты мог не дать согласья!

Могла просить, молить и требовать сто раз я, -

Ты ж должен был о том меня спросить опять,

И вновь ко мне прийти, верней – меня бежать (65).

2.3.4. Орест

Орест прибув у Епір в якості високого посла з Греції. Він любить Герміону і мріє з'єднати з нею свою долю. Орест віддає інтереси своєї батьківщини заради Герміони. Ідея патріотизму йому далека.

Закоханий юнак готовий виконати наказ Герміони. Він говорить, що на чолі військ піддасть облозі Епір і в бою погубить Пірра. Але він не так зрозумів її. Мстити потрібно зараз, не барячись ні хвилини, напасти на беззбройного Пірра в Храмі, у момент його торжества, і не одному, а з декількома помічниками, щоб вірніше досягти мети. Це бентежить чесного Ореста:

Я отомщу ему, но отомщу не так, -

Не как убийца, нет, но как заклятый враг.

В бою погибнет он, а не убитый сзади.

Могу ль я голову его привезть Элладе? (55)

Простодушний Орест вірить Герміоні, йде на все, забувши закони честі. Але він так мало знає людей, так мало знає свою дівчину.

Він був іграшкою в її руках. Орест порушує закони загальнолюдської моралі: убиває беззахисну, неозброєну людину і сам розуміє злочинність свого вчинку; але він любить і почуття для нього усього дорожче. Тому звучать його слова:

О, к вам меня влекло все то же ослепленье!

Опять решился я на клятвопреступленье!

Я клялся искренне не видеть больше вас,

И вновь у ваших ног, уже в который раз! (30)

2.4. Поєднання елементів життєвої правди і міфів у трагедіях Расіна.

У трагедії «Анромаха» розумова риторика, пристрасть до побудованого за всіма правилами діалектики диспуту, до узагальнених сентенцій і максим античності заміняються художньо більш безпосереднім вираженням переживань героїв, їх емоцій і настроїв. «Є дещо разюче величне в стрункій, спокійно пливучій мові расінівських міфологічних героїв», - писав Герцен [4;26]. В руках Расіна міф знаходить яскраво виражене елегійне фарбування. З ліричними якостями віршів Расіна нерозривно зв'язана їхня музикальність, що відрізняє, гармонійність.

У «Андромасі» чітко визначилася трагічна колізія міфологічних образів, у різних варіантах відтворена в інших драмах Ж. Расіна, - конфлікт носіїв егоїстичних пристрастей (Пірр, Орест, Герміона) з героїнею високого морального долгу (Андромаха). Поет відкрив для французької літератури всепоглинаючу силу пристрасті, її високу поезію і глибокий трагізм, взявши основу для цього з античності. «По впливі, що робило на наш театр усі те, у чому я наслідував Гомеру чи Еврипіду, я із задоволенням переконався, що здоровий глузд і розум були однакові в усі століття. Смак Парижа виявився подібним зі смаком Афін; мої глядачі були схвильовані тим же, що викликало колись сльози в найбільш освіченого народу Греції», - помітив французький драматург. [6;144]

Пристрасть героїв Расіна втілює в собі особистий початок; вона в природі людини і тому стихійна. Але вже глибоко почуваючи поезію пристрасті драматург ще бачить у ній силу, що трагічно протистоїть суспільному порядку і цивілізації. Нестримана пристрасть сильніше волі, розуму, почуття честі, вона егоїстична, руйнівна, суспільно небезпечна. У театрі Расіна одержимість пристрастю поневолює людину, перетворює її в злочинця чи тирана, що звичайно стає жертвою своєї неприборканості. Найважливіші досягнення поета зв'язані з тим, що він перший поставив у центр своєї драми страждаючу людину.

«Великому мистецтву Расіна притаманна велична ясність, у глибині якої просвічують, як у прозорій воді, людські душі і їхні хвилювання – особливо слабкі душі і жіночі почуття», - відзначає Ромен Ролан [7;351].

Висновки

В результаті проведеного аналізу можна зробити висновки:

1. На формування поглядів Ж. Расіна вплинули два фактори:

1) релігійна доктрина янсенізму;

2) вплив паризького вільнодумства.

Янсеністські наставники дали поету чудові пізнання в області древніх мов і античної літератури і разом з тим прагнули прищепити йому свою непримиренність у питаннях моралі. Однак уж?