Курсовая работа: Оспівування кохання в лицарській літературі

Канцона сповнена почуттям страждання. Приємні враження від весняної природи контрастують із настроєм ліричного героя — в його душі «зимно». Він мріє, як про «кращий сон» про побачення з коханою. Емоційне забарвлення створюється лексичними засобами — словами й виразами: «шукав», «страждав», «смутнів», «змарнів», «сумним», «Безжальні думи навісні». Кожний другий рядок строф кінчається словом «віддалік», нагадуючи головну причину страдання поета. Скарги змінюються слабкою надією:

Коли б Господь мене привів

Скоріш до неї віддалік.[3, 256]

Розпач звучить у словах:

На мене жаль, на мене гнів,

Що я кохаю віддалік. [3, 256]

У роздумах про те, що його «чисте кохання» принесло йому самі страждання, виникає страшна здогадка

Невже святий мене скарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні?[3, 256]

Закінчується канцона скаргою й докором тому, хто прирік його на муки — мотив неприпустимий з позиції суворої середньовічної моралі:

Сумним я від кохання став,

Ганьба тому, хто покарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні![3, 256]

Бернарт де Вентадорн — талановитий куртуазний поет був незнатного походження, але своїми канцонами здобув широку популярність, славу й визнання при багатьох дворах Європи. У його творчості відображене життя феодального двора — турніри рицарів, перемоги на честь «прекрасної дами», змагання поетів — картини, характерні для куртуазної поезії. Відома легенда про кохання поета до дружини свого сеньйора — володаря замку Вентадорн — відображена у його творчості. Майстерно зображені чарівні картини весняної природи, овіяні ніжним почуттям любові, мінорними настроями через розлуку з коханою.

У «Канцоні» Вентадорна розкриваються нюанси традиційного розвитку теми нерозділено-го кохання. Поет говорить про своє почуття:

Немає краю почуттям моїм.

Я весь горю у мороці нічним,

Геть скований любов'ю запальною.

Намагається зрозуміти свою «прекрасну даму»:

У неї серце повне ніжних мрій,

Моя ж любов цілком байдужа їй.

Осмислює своє становище й роль у її оточенні:

Слуга і друг, бажаю без надій

Я їй добра, і хоч вона зустріла

Погордою привіт сердечний мій,

Але любов спинить мені несила.

Із надзвичайною щирістю й переконливістю зображені муки ревнощів, страждання від нерозділеності його почуття:

Вже не повернусь я, друзі, в рідний дім,

В наш Вентадорн: вона гордує мною,