Курсовая работа: Освіта основа розвитку особистості
Життєве самовизначення, поява планів на майбутнє, активний пошук себе, і експериментування в різних ролях (як лідерів, так і підлеглих). Навчання. Чітка статева поляризація у формах міжособистісних стосунків. Становлення світогляду. Результат – прояснення своїх цінностей і ідеалів, їх стабілізація, відданість і вірність себе та іншим людям.
Індивідуальна сірість
і конформізм
Думки більшістю про минуле. Виражене прагнення зрозуміти себе на шкоду розвитку стосунків із зовнішнім світом. Байдужість до статево-рольової поведінки. Плутанина в моральних і світоглядних установках. "Сірість" і небажання самопрояву. Результат – занепокоєність на все життя, постійний пошук себе, нестійкість почуттів.
Інтимність і товариськість
Прагнення до близьких стосунків з людьми, бажання і здатність присвятити себе іншим. Кохання, сім’я, народження і виховання дітей, праця. Результат – визнання іншими людьми, задоволеність особистим життям, відчуття комфорту, прагнення до праці.
Особиста
психологічна ізоляція
Ізоляція від людей, запобігання близьких стосунків, і, як наслідок, нерозбірливі стосунки. Труднощі характеру, непередбачена поведінка. Результат - невизнання, ізоляція, девіантна поведінка (алкоголізм, наркоманія).
Самореалізація
Творчість, продуктивна, праця, саморозвиток, взаємодія з іншими людьми, навчання і виховання нового покоління. Результат – зріле і повноцінне життя, задоволеність працею і сімейними стосунками.
Занурення в себе
Застій. Егоїзм та егоцентризм. Непродуктивність у роботі. Все пробачення собі і всенепробачення іншим. Виключна турбота про самого себе. Результат – самотність, незадоволеність своїм життям
Задоволеність прожитим життям
Повнота життя. Спокійна, зважена оцінка минулого оцінка. Прийняття прожитого життя як повного і корисного. Здатність примиритись з неминучим. Результат – мудрість, спокій.
Відчай
Розчарування у прожитому житті, усвідомлення безглуздості свого існування, втрата віри у себе. Бажання прожити життя заново, отримати від життя більше, ніж було отримано. Жах перед смертю. Результат – імпульсивні безглузді вчинки.
Звичайно, ні в одної людини та чи інша лінія розвитку не спостерігається в чистому вигляді. До того ж можливим є взаємоперехід з нормальної лінії розвитку на аномальну і навпаки.
В цілому можна зробити наступний висновок: розвиток особистості залежить від багатьох факторів, а його позитивний напрямок – від їх гармонійної взаємодії. Зовнішні фактори особистісного розвитку, у тому числі навчання і виховання, сприяють розвитку і формуванню особистості лише взаємодіючи з внутрішніми механізмами її власної активності, роботи над собою.
2 Взаємозв’язок розвитку, навчання, виховання і освіти особистості
Категорії “освіта”, “навчання”, “виховання” і “розвиток” є базовими категоріями, якими оперує педагогічна наука. І перш, ніж перейти до вивчення теоретичних основ управління навчальною діяльністю, треба чітко розібратись в розбіжності цих категорій.
Поняття розвитку вже надавалося вище. Навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості. При чому вони можуть йти як зовні, так і бути проявами власної активності індивіда (самонавчання, самовиховання).
Навчання – це один з основних видів діяльності людини, процес, в результаті якого людина набуває нові або змінює наявні в неї знання, вміння і навички, вдосконалює і розвиває свої здібності, тобто розвивається. Така діяльність дозволяє людині пристосовуватись до оточуючого світу. На відміну від інших основних видів діяльності (спілкування, гри, праці), в яких розвиток є неосновним результатом, навчання безпосередньо спрямоване на розвиток людини. Результатом розвитку є формування особистості.
Розвиток людини не завжди здійснюється тільки в навчанні, але в ході навчання розвиток відбувається завжди.
Розвиток присутній при будь-якому навчанні. Але для забезпечення інтенсивного і всебічного розвитку потребує створення спеціальних навчальних умов, коли кожен навчальний елемент оптимізований в плані максимального впливу на учня. Таке навчання за Л.С.Виготським називається “розвиваючим”.
Під вихованням звичайно розуміють цілеспрямований і організований процес формування особистості, запланований вплив на людину з боку суспільства з метою формування певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей і т.п. Можна сказати, що в якомусь смислі поняття “навчання” і “виховання” є синонімами. Але використання цих понять у практичній діяльності спричинило необхідність їх розведення. Під навчанням частіше розуміють процес формування знань, вмінь, навичок, під вихованням же процес формування світосприйняття людини, її моралі, естетичних потреб, культури, ставлення до оточуючого світу і т.п. Хоч в дійсності всі ці особистісні властивості не можуть бути розвинені окремо один від одного. Крім того, виділяється також розбіжність за ступенем організованості: навчання вважається більш організованою діяльністю, що відповідає певним державним вимогам і стандартам, до виховання таких чітких вимог не надається.
Отже навчання завжди має виховний характер, а у будь-якому вихованні присутній елемент навчання. “Навчаючи – виховуємо, виховуючи – розвиваємо”.
Освіта – результат навчання. У буквальному смислі воно означає “просвітлення” (укр.), або утворення “образів” (рос.), уявлень про оточуючі предмети. Освіта (або освіченість) – це комплексна характеристика суспільно значущих особистісних якостей, знань, вмінь, навичок, способів мислення, ставлень і т.д., якими оволодів той, хто навчався. Однак цим поняттям називають також процес набуття освіченості. Раніше (у ХІХ ст.) отримання освіти ототожнювалося з формуванням особистості. Дійсно в процесі навчання людині можна було передати основний обсяг наявної на той час наукової інформації. Зараз це стало неможливим. І знову ж таки, якщо раніше основним критерієм освіченості було володіння якомога більшим обсягом знань, то сьогодні критерієм освіченості стає здатність людини до самоосвіти, що включає системність її мислення, знань, широкий словниковий запас, логічність, інтуїція, здібності до самовдосконалення (поповнення інформації). Таку зміну добре відображає давній афоризм: “Освіта – це те, що залишається, коли забуваєш все, що вивчив”.
Принципово, більшість властивостей людини розвивається внаслідок її освіти, тобто суспільного явища, яке пов’язане із засвоєнням культури людства, суспільного досвіду. В цьому сенсі освіта розуміється як “сукупний процес і результат…окультурення людини, освоєння нею культурного досвіду”. Саме за цих умов можна погодитися із думкою, що “смислом і ціллю освіти людини є постійний (впродовж життя) розвиток”. Але, які форми розвитку (рис.1) на певному періоді життя людини будуть переважати, враховуючи те, що освіта людини відбувається щонайменше за двома напрямками – напрямок інституціональної освіти і напрямок самоосвіти (рис.2)?