Курсовая работа: Освіта основа розвитку особистості

Поява особистісно орієнтованої парадигми освіти викликана соціально-економічними змінами та підготовлене всім ходом розвитку культури. Сучасні кризи в світовому суспільстві все частіше пов’язують з кризами в світовій освітній політиці, коли повинний бути переглянутим не стільки формальний аспект освіти – її напрямок (збереження чи оновлення культури), скільки її змістовний аспект (що розуміти під культурою, яку слід зберігати та відтворювати): оточуючий світ та створену людиною культуру, саму людину або взаємовідносини між людиною і оточуючим середовищем.

Кожна з названих парадигм обумовлює появу різноманітних напрямків і теорій навчання. Найвідомішим напрямком особистісно орієнтованої парадигми навчання є розвиваюче навчання.

І навчання, і виховання, і освіта можуть йти зовні, а можуть бути власною активністю індивіда. В будь-якому навчанні є розвиток. Однак за умов, коли навчання являє собою спеціально сконструйований навчально-виховний процес, в якому кожен елемент оптимізований в плані його максимального впливу на психічний розвиток учнів, воно називається розвиваючим навчанням. Розвиваюче навчання є специфічним видом навчання, в якому “навчання веде за собою розвиток” (Л.С.Виготський).

Відповідно до концепції Л.С.Виготського, розвиток людини в навчанні можна поділити на 4 стадії (рівні): (схема)

1. Рівень вихідного (початкового) розвитку – рівень, з яким учень підходить до навчання (знання, вміння, поняття, методи і засоби, якими учень користується самостійно і правильно до навчання). Зміст і методика навчання повинні бути адаптовані до початкового рівня.

2. Рівень актуального розвитку визначається тим, що учень навчається робити самостійно (наприклад, вирішувати задачі, відповідати на тестові питання). Цей рівень є звичайно предметом оцінювання на підсумкових екзаменах та інших контрольних заходах (модульний, проміжний контроль).

3. Рівень найближчого розвитку визначається тим, що учень навчається робити під керівництвом вчителя, а також в спільній діяльності з одногрупниками.

4. Рівень потенційного розвитку визначається завданнями, які учень ще не в змозі вирішити не самостійно, не під керівництвом вчителя.

Таким чином, вивчення нового матеріалу – це перехід з зони потенційного розвитку в зону найближчого і актуального розвитку.

Припустимо, казав Л.С.Виготський, що 2 дитини одного і того ж віку однаково гарно самостійно вирішують певні задачі. Це означає, що рівень їх актуального розвитку приблизно однаковий і відповідає, наприклад, розумовому віку 7 років. Але, якщо запропонувати їм вирішити більш складні задачі у співробітництві з дорослим, можуть виявитись розбіжності: одна дитина з допомогою вирішить задачі на 7,5 років, а друга - на 9. Чи однаковим є розвиток обох цих дітей? З точки зору їх самостійної діяльності – однаковий, але з точки зору їх найближчих можливостей розвитку – різко розбіжний.

Розвиваюче навчання орієнтується не на актуальний розвиток дитини, а на зону найближчого розвитку дитини, перетворюючи її в актуальний розвиток. Тим самим навчання йде попереду, дещо випереджає розвиток.

Всі концепції розвиваючого навчання поділяються на 2 напрями:

1. Орієнтовані на психічний розвиток:

1) теорія Л.В.Занкова (кін. 50-х рр.) – розробка загальної дидактичної системи розвиваючого навчання молодших школярів:

· навчання на високому рівні складності;

· швидкій темп у вивченні програмного матеріалу;

· провідна роль теоретичних знань;

· усвідомлення школярами процесу навчання;

· цілеспрямована і систематична роботі з розвитку всіх учнів, у тому числі і слабких.

2) теорія З.І.Калмикової – розвиваюче навчання з орієнтацією на формування творчого мислення:

· проблемність навчання;

· індивідуалізація і диференціація навчання;

· гармонійний розвиток мислення, формування прийомів розумової діяльності;

· спеціальна організація запам’ятовування;

3) теорія Є.М.Кабанової-Меллер – самоуправління учнів навчальною діяльністю:

· формування в учнів операцій мислення (прийомів навчальної роботи.

2. Орієнтовані на особистісний розвиток:

1) теорія Г.А.Цукерман – навчання учнів навичкам навчального співробітництва:

· забезпечення душевного здоров’я і емоційного благополуччя школярів;