Курсовая работа: Освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові
а) усне запозичення - здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов, тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ, імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Усними запозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар, могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову з давньоруської слова torv - "базар", tolk - "перекладач", silke - "шовк". Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;
б) писемне запозичення - здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лише на звуки, а й на букви: слово Париж, що пишеться по-французьки Paris, але вимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр, гіпотенуза, гімнастика, олімпіада; латинізми календар, адвокат, лектор, аудиторія, студент, декан.[1; 227]
За способом запозичення виокремлюють:
а) прямі запозичення - слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так, якутські лексеми оруос - "жито", огуруот - "город" засвоєні безпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цих мов;
б) опосередковані запозичення - слова, які перейшли з однієї мови в іншу через посередництво іншої (інших) мов. Наприклад, укр. жемчуг запозичене з волзько-булгарської мови (тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Слово алмаз запозичене з грецької через посередництво арабської і тюркських мов. [1; 227]
Залежно від шляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар, що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар, цісар, кайзер.
За характером запозичених слів розрізняють такі їх типи:
а) лексичні запозичення - засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад, запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол, маркетинг, бізнесвумен, бос, спонсор;
б) кальки (франц. calque - копія) - запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їх перекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke – "хмара", kratzeп - "чесати"), а рос. небоскреб - з англ. skyscraper (sky - "небо", scraре - "скребти"). Іншомовне походження кальок, як правило, непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат. expressio - "вичавлювання; відчування, відчуття" є німецьке слово Аиsdrисk - "вираження, почуття";
в) семантичні запозичення - розвиток нового значення у корінному слові під впливом іноземного. Так, укр. риса - "лінія" набуло значення "властивість" під впливом франц. trait - "стріла; штрих; риса характеру", узб. кураш - "єдиноборство, сутичка" за зразком рос. борьба означає "діяльність, скерована на досягнення певного результату". Семантичні запозичення деякі мовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюється матеріально нове слово, а при семантичному запозиченні з'являється лише нове значення вже існуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набуло значення "революційний", а правий - значення "реакційний" (на засіданнях Конвенту прогресивна партія монтаньярів сиділа зліва, а реакційна партія жирондистів - справа);
г) словотвірні запозичення - передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількість наукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких та латинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;
ґ) зворотні запозичення - виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин - "пан" було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда - "господар". Слов'янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення "кінний екіпаж" (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російську коляска. [1; 228]
Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs "чистий"). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]
Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.
Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.
2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові
2.1 Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові
Виділяючи термін "лексичний латинізм" як об’єкт спеціального мовознавчого дослідження, треба зазначити, що це поняття не отримало ще сталого загальноприйнятого визначення. У науковій літературі з проблем лексичних запозичень уживаються терміни "латинізм", "латиномовне запозичення", "греко-латинізм", "латинське запозичення", "латиноосновний полонізм". Найчастіше лінгвісти трактують "латинізм" як слово чи зворот, запозичені з латинської мови і такі, що сприймаються як чужорідні елементи [4; 154]. Таке визначення не є цілком прийнятним, бо сприйняття запозичень як чужорідних елементів є суб’єктивним явищем для носіїв мови, яке залежить від рівня володіння іноземними мовами, загальноосвітнього рівня людини та її мовної інтуїції.
При визначенні латинізму важливим є принцип встановлення джерела запозичення. У сучасній лінгвістиці існують цілком протилежні, навіть несумісні погляди на цю проблему. Особливі ускладнення виникають через хронологічну віддаленість класичних і сучасних мов, недосконалість, а часом і відсутність етимологічних досліджень. Сучасні німецькі славісти (Г.Кайперт) пропонують термін Eurolatein "євролатина" як умовну назву, що означає живу спадщину античності і гуманістичного Ренесансу в європейських мовах. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірності використання терміна "латинізм" у слов’янських мовах, оскільки слов’янські народи та їх писемність так пізно з’явилися на історичній арені, що не може бути й мови про латинське мовне середовище.
Деякі вчені (О. Муромцева, М. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення не первісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови у мову-реципієнт.
Дослідники виділяють окремий латинський лексичний пласт – "культизми чи латинізми" (cultismos o latinismos), тобто ті слова, які запозичені в пізніший період розвитку романської мови і, як правило, книжним шляхом (В.Виноградов).
Деякі лексеми, запозичені в українську мову безпосередньо з латинської, фактично належать старогрецькій мові. Брак вичерпного дослідження впливу класичних мов на словниковий склад слов’янських мов не дозволяє однозначно визначити посередника при засвоєнні грецизмів. Тому вчені (М.Віташек-Самборська) пропонують синкретичний термін "греко-латинізм" ("греко-латинське запозичення"), який охоплює всі запозичення, прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Однак його використання допустиме лише при дослідженні штучних запозичень.
На основі генетичної класифікації визначаємо "латинізм" як лексичну одиницю латинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує на певному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику.
Реєстр СУМ ХVI-XVII ст. фіксує латинізми, які вважаються тепер лексичними історизмами і не засвідчені словниками сучасної української літературної мови, наприклад: агравация, алегация, антецеденсъ, бенедикция, ґратифікація, девастация, деспектъ, десперация. Однак деякі із них залишились у лексичному складі мови-посередника (пор. польськ. dewastacja, despekt, desperacja).
Одним із важливих чинників формування національної та культурної ідентичності, історичної пам’яті сучасних європейських народів є соціокультурний комплекс Latinitas, до якого (за визначенням Є. Аксера) належать і латинська мова, і створена за римськими зразками правничо-адміністративна система, і сукупність створеної латиною літератури.
Кожен латинізм має свою, індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об’єднує кілька генетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Специфіка різних національних мов та політичних і громадських інституцій зумовлювала в ній багато локальних, часових та індивідуальних особливостей. Деякі середньовічні латинські лексеми залишилися в сучасних європейських мовах: arrestum > н. Arrest > фр. arrest > арешт [7; 93; І]; corporatio > н. Korporation, фр. англ. corporation > корпорація [7; 43; ІІІ]; dotatio > н. Dotation, фр. dotation > дотація [7; 115; ІІ]; liquidatio > н. Liquidation, фр. англ. liquidation > ліквідація [7; 260; ІІІ]; versio > фр. version > версія [7; 357; І].
Загальні тенденції, закономірності використання лексичних латинізмів, усталені у мовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу функціонували на українських землях, відбилися і в українській мові. Найвпливовішими історичними джерелами при запозиченні латинських лексем виявилися французька, німецька та польська мови.
Результати досліджень свідчать, що найповніші лексикографічні джерела сучасної української літературної мови містять понад 3 тисячі латинізмів, які відбивають різні сфери життя українців і є ідеографічно різноплановими.
Попри нерозв’язаність питання про можливість виділення у лексичному складі мови широких і разом з тим окреслених груп лексики за ознакою їх семантичної близькості, спірність встановлення чітких меж між цими групами, очевидною є особлива роль латинських запозичень у розширенні поняттєвої структури суспільно-політичної та юридичної лексики.
Тематична група "суспільно-політична лексика" :