У разі впливу великих доз оксиду вуглецю смерть може настати на місці отруєння внаслідок зупинки дихання та вираженого порушення гемодинаміки.

Ускладнення – аспіраційні пневмонії, різні трофічні зміни, вогнищеві ураження міокарда.

Для хронічних отруєнь чадним газом характерні неспецифічні симптоми, які не завжди ясно виражені: головний біль, запаморочення, безсоння, роздратованість, відсутність апетиту, нудота, серцебиття, недокрів'я тощо.

Перша медична допомога: вивезти потерпілих з ураженої території; безперервна інгаляція кисню протягом декількох годин.

Особи, що постраждали від отруєння СДОР середнього та важкого ступеня, повинні бути госпіталізовані.

У клініці гострих отруєнь, вага яких визначається не тільки концентрацією газу, але і тривалістю дії, переважають симптоми з боку центральної нервової системи і серцево-судинної. Симптоми отруєння окисом вуглецю дуже різноманітні. Гострі випадки бувають легені, середньої ваги і важкі. Насамперед виникають головні болі (в області скронь і чола), до них приєднується запаморочення, млявість, нудота, блювота, шум у вухах, мелькання в очах, серцебиття, розлади чутливості, слабість у ногах. При отруєнні середньої утрата свідомості, що переходить у коматозний стан, гноблення сухожильних рефлексів, відсутність реакції зіниць на світло. При виході з коми зберігається стан оглушення. Важка форма характеризується важкою комою, що може привести до смерті. При ній спостерігаються тонічні і клонічні судороги, різка ригідність м'язів, порушення дихальної і серцевої діяльності, – пульс аритмічного, прискореного, поганого наповнення, нерідке падіння артеріального тиску. Іноді мається психічне порушення, зорові і слухові галюцинації. Смерть настає при паралічі дихального центра. Якщо настає видужання, то залишаються порушення з боку центральної нервової системи, розладу пам'яті, уваги, функціональні неврози, можливі паралічі, контрактури, концентричне звуження полючи зору, крововиливу в сітківку. У недокрівних осіб і в осіб з лабільною вегетативною нервовою системою процес зв'язування гемоглобіну з окисом вуглецю протікає швидше і виразність інтоксикації більше.

Хронічні отруєння, обумовлені дією малих концентрацій, виражаються в симптомокомплексі на головні болі, запаморочення, безсоння, млявість, іноді дратівливість, мелькання і минуще двоїння в очах, розлад пам'яті, апатію, сонливість. Скарги характерні для неврастенічного синдрому, нерідко захворювання серцево-судинної системи.

Перша допомога при отруєнні чадним газом полягає в тому, щоб негайно винести потерпілого з отруєної атмосфери, найкраще на вулицю. При поверхневому диханні або відсутності дихання необхідно почати штучну вентиляцію легень і проводити її з появи самостійного дихання. Для ліквідації наслідків отруєння застосовують енергійний масаж тіла, прикладають грілки до ніг, дають короткочасно вдихати пари нашатирного спирту. Хворих з важким отруєнням необхідно госпіталізувати, оскільки можливий розвиток важких ускладнень із боку легень і центральної нервової системи у пізній період. Проводять інгаляції карбогену (кисень з 5% вуглекислого газу), при порушенні дихання – інтубацію трахеї з переведенням хворого на апаратне дихання. Вводять дихальні та судинні аналептики: 0,5 – 1,0 мл 1% розчину лобеліну внутрішньовенно повільно, 1 мл 10% розчину кофеїну-бензоату натрію, при збудженні і корчах 10 – 20 мл 10% розчину оксибутирату натрію внутрішньовенно крапельно, 200 – 300 мл 5% розчину гідрокарбонату натрію, 400–500 мл 10% розчину глюкози з інсуліном, 30 мл 3% розчину хлориду калію або 10 мл панангіну, 40–50 мл 0,5% розчину новокаїну внутрішньовенно крапельно, 10 мл 2,4% розчину еуфіліну внутрішньовенно крапельно. Як антидот чадного газу застосовують 1% розчин метиленового синього у 100 мл 5% розчину глюкози внутрішньовенно крапельно.

3. Заходи специфічної терапії (штучне дихання, методика)

У потерпілих іноді порушуються дихання й серцева діяльність. Дихання може припинитися, коли людина непритомніє, і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, перекриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, великої кількості переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не надається потрібна допомога, припиняються зовсім.

Насамперед перевіряють порожнину рота і намагаються відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.

Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.

Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають «рот до рота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.

Штучне дихання способом «рот до рота» роблять так. Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12–15 разів на хвилину.

Так само роблять штучне дихання способом «рот до носа», тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S‑подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глотки та саме проведення штучного дихання показано на рис. 1–5.

Рис. 1. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання

Рис. 2. Очищення рота і глотки

Рис. 3. Виконання штучного дихання способом «рот в рот»

Рис..4. Проведення штучного дихання способом «з рота в ніс»

Рис. 5. Способи штучного дихання

Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з «легенів у легені» неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із способів: І – за Сильвестром, II – за Нільсеном, III – за Шефером, IV – за Калістовим.

Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1…2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1 -1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1–2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.

При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ – синюшні. Через 5–6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4–5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:

– впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії;