Курсовая работа: Париж, його історія, культура та суспільство

З недавнього часу з'явилася можливість подорожувати містом на велосипеді. Всюди в місті розташовуються автоматизовані велостоянки Velib'.

Париж — значний транспортний вузол країни. Історично основні дороги країни радіусами розходилися від столиці, і до сьогоднішніх днів ці радіуси чітко видно на автомобільній карті Франції. Від Парижа радіусами сходяться дороги зі всіх можливих напрямів: А1 з Лілля, А4 з Реймса, А5 з Діжона, А6 з Ліона, А77 з Невера, А10 з Орлеана, А13 з Руана і А16 з Ам'єна.

Безпосередньо навколо міста побудована кільцева автомагістраль, що має від 2 до 4 смуг руху в кожну сторону. Ще дві кільцеві дороги — A86 і A104 — дозволяють транзитному транспорту об'їхати Париж, не заїжджаючи в місто.

Париж обслуговують три міжнародні аеропорти:

«Шарль де Голль» з 48,3 млн. пасажирів за рік є третім в Європі за обсягом пасажироперевезень.

«Орлі» з 23,1 млн. пасажири посідає 9-м місце в Європі, приймаючи передусім внутрішні рейси.

Старіший аеропорт Ле Бурже використовується головним чином приватними літаками і невеликими авіакомпаніями.

Залізничні лінії паризьких вокзалів сполучають столицю зі всіма регіонами Франції і сусідніми країнами. Для вантажоперевезень використовуються вокзали Ле Бурже, розташований в однойменній комуні, і Vaires, з Великою кільцевою дорогою, що йде від нього (Grande Ceinture).

Зв'язок між вокзалами добре налагоджений за допомогою громадського транспорту[5, с.183].

Вокзал Сен-Лазар — Нормандія.

Північний вокзал — північний напрям (TGV), Великобританія (Eurostar), Бельгія і Голландія (Thalys).

Східний вокзал — східний напрям, Німеччина, Швейцарія, Австрія.

Ліонський вокзал — регіони Центр і південний схід (TGV), Альпи, Італія.

Вокзал Берсі — Альпи, Італія (нічні поїзди).

Вокзал Аустерліц — південно-західний напрям (TGV), Іспанія, Португалія.

Вокзал Монпарнас — Бретань і захід Франції (TGV).

2.1.3 Спорт

Історія Парижа зафіксувала різні спортивні змагання на його майданчиках: тенісні турніри XII століття, футбольні матчі XX століття, єдиноборства шпажистів XІX століття, велосипедні та кінні перегони. Париж довгий час був законодавцем «спортивної моди» — перше присудження звання «Чемпіон світу» в 1740 році (Clergé) в великому тенісі, вперше використання метричної системи в легкій атлетиці в 1798 році на «Олімпіаді республіки» (Olympiade de la République), перший конкурс кінної виїздки в 1866 році, перші велосипедні перегони в 1868 році, перший турнір з сучасного фехтування в 1893 році, перша жінка допущена до участі в Олімпійських ігор в 1900 році. Багато міжнародних спортивних організацій були засновані й квартирують в Парижі. Саме тому місто має 360 спортивних майданчиків: 172 тенісних корта, 131 муніципальні гімнастично-тренажерних зали, 36 басейнів (які обслужили 3,4 мільйона плавців в 2006 році) і 10 плавальних комплексів-шкіл, 32 муніципальних стадіона [18, с.11-15].

Місто має добре розвинуту спортивну інфраструктуру. Востаннє Париж приймав Олімпійські ігри доволі давно — одні з перших 1900 і 1924. Проте, в 1998 в Парижі проходив фінал чемпіоната світу з футболу. Париж також зацікавлений в організації літніх Ігор в 2020 року. Щороку в Парижі на кортах Ролан-Гаррос відбувається один із турнірів великого шолому з тенісу — Відкритий чемпіонат Франції. Популярними видами спорту є футбол, теніс, регбі, кінні перегони, баскетбол. Хоча відправною точкою в маршруті знаменитої велогонки «Тур де Франс» змінюється кожен рік, але на заключному етапі вона завжди завершується в Парижі, а з 1975 року, гонка закінчується на Єлисейських Полях [18, с.11-15].

Стадіон «Парк де Пренс» (Parc des Princes) був побудований в 1897 році на північно-західній околиці Парижу і реконструйований в 1972 році. Він вміщає 45 500 місць і є клубним стадіоном футбольної команди, хоча зазвичай на ньому проводилися головні спортивні видовища країни, особливо до 2000 року. «Палац омніспорт Париж-Берсі» (Le Palais omnisports de Paris-Bercy) цільний спортивний комплекс, побудований на сході Парижу, відкрився в 1984 році, в ньому проводять багато спортивних заходів, але він також служить, як шоу-концертна площадка, де відбуваються концерти, льодові шоу. «Стадіон Шарлеті» (Stade Charlety), створена в 1939 році і перебудований у 1994 році, має славу «храму аматорського спорту» в Парижі і включає в себе: легкоатлетичний стадіон на 20 000 місць і криту арену на 1 500 місць. «Стад де Франс» (Le Stade de France) — 80 000 спортивна арена була побудована в Сен-Дені в північному передмісті до фінального турніру Кубка світу з футболу 1998 року і використовується для домашніх ігор національної футбольної команди Франції, а також є основною ареною для національної команди Франції з регбі під час турніру Шести націй, а іноді й визначальних матчів з регбі французьких команд. У 2007 році на стадіоні було проведено кілька ігор Кубка світу з регбі (в тому числі у фінал турніру) [18, с.11-15].

Перший турнір-чемпіонат з футболу у Франції відбувся в Парижі в 1894 році, і боротьбу розпочали чотири клуби столиці і два з її передмість. Наразі, «Парі Сен-Жермен» є найбільш популярним футбольним клубом Парижу, в місті є ряд інших напівпрофесійних футбольних клубів: «ФК Париж» (Paris FC), «Червоні Зірки» (Red Star), «РКФ Париж» (RCF Paris) і «Стад Франсе Пари» (Stade Français Paris). Останній клуб є загально-спортивним, оскільки представляє команди в регбійному та гандбольному турнірах країни й розвиває інші види спорту.

Основні регбійні команди міста «Стейд Франкас Париж» (Stade Français Paris) та «Ресінґ Метро 92 Париж» (Racing Métro 92 Paris), які грають в турнірі Top 14, які мають давню історію суперечностей, ще з 1892 року, коли вони провели між собою фінальну гру. В місті популярні баскетбольна «Парі-Левальє Баскет» (Paris-Levallois Basket) та гандбольна команда «Парі Андбол» (Paris Handball) — колишня команда «Пари-Аньєр» (Paris-Asnières). Значних успіхів почали добиватися колишні університетські команди — волейбольна «Парі Волей» (Paris Volley) та бейсбольна дружина «Парі Університе клуб» (Paris Université Club).

Найбільш популярні іподроми Вансан (Vincennes), Лоньшам (Longchamp) і Етой (Auteuil), в Парижі проводяться значні кінні перегони, до яких часто залучаються й іподроми за межами самого Парижа, в Шантіі (Chantilly), Мезон-Лаффітт (Maisons-Laffitte), Сен-Клу (Saint-Cloud). Графік кінних змагань різноманітний, майже щодня, від галопу, смуги перешкод, до виїздки — Париж відзначається престижними перегонами «Приз Тріумфальної арки» (le Prix de l'Arc de Triomphe), «Гранд Стіпл-Чес де Парі» (le Grand Steeple-Chase de Paris) і «Приз Америки» (Prix d'Amérique) [18, с.11-15].

2.1.4 Освіта та наука

Найпрестижніші навчальні заклади Франції розташовані в її столиці.

Найвідоміший Паризький університет — Сорбонна — був заснований в 1257 році Робером де Сорбон з метою навчити декілька десятків бідних студентів богослів'ю. Досить швидко Сорбонна (свою назву університет отримав лише в XIV столітті) стала найбільшою і престижнішою освітньою установою Парижа і Франції. Навколо Сорбонни утворився знаменитий Латинський квартал, чия назва потім розповсюдилася і на студентські квартали інших міст. У 1968 році Паризький університет був реформований і розділений на 13 незалежних вищих навчальних закладів, деякі з яких зберегли в своїй назві ім'я Сорбонна й знаходяться в Латинському кварталі, а 5 університетів розташовані в передмістях Парижа [20, с.88].

У Парижі також розташований Інститут Франції, що складається з 5 академій, головною і найпрестижнішою з яких вважається Французька академія, що стала частиною Інституту в 1803 році. Французька академія виникла з паризького літературного гуртка, заснованого в 1629 році Валентеном Конраром. Статус державної наукової установи Академія отримала в 1635 році.

Іншими престижними навчальними закладами є Колеж де Франс, Політехнічна школа, Вища нормальна школа, Католицький інститут, Гірський інститут і Національний інститут управління.

Найбільша бібліотека Парижа — Національна бібліотека Франції, заснована в 1368 році королем Карлом V зі своєї особистої бібліотеки в Луврі. На момент заснування бібліотека налічувала всього 911 манускриптів, оскільки в ті часи було прийнято знищувати після смерті монарха всі його документи. Цей звичай порушив Людовик XI, з якого і почалося розширення фонду. У 1988 році президент Франсуа Міттеран оголосив про будівництво нової будівлі Національної бібліотеки за проектом архітектора Домініка Перро. Зараз бібліотека налічує 30 мільйонів одиниць зберігання, з них більше 13 мільйонів друкованих видань [20, с.88].

2.1.5 Зовнішні зв'язки

Париж має одне місто-побратим і багато міст-партнерів.