Сан-Франциско, США

Сана, Ємен

Санкт-Петербург, Росія

Сантьяго, Чілі

Сеул, Південна Корея

Сідней, Австралія

Софія, Болгарія

Тбілісі, Грузія

Тірана, Албанія

Токіо, Японія

Туніс, Туніс

Чикаго, США

2.2 Перспективи розвитку Парижа

ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ – грандіозний проект, запущений урядом Французької республіки. Мета проекту – створити сучасний конкурентоспроможний мегаполіс світового рівня.

Французьке Міністерство культури й масових комунікацій залучило до роботи найбільші міжнародні архітектурні бюро. Вони представили свої концепції модернізації Парижа. У центрі всіх пропозицій стоять три проблеми планування розвитку з урахуванням охорони навколишнього середовища, реорганізації транспортної мережі й інтеграції пригородів.

Ідея модернізації Великого Парижа вперше пролунала 17 грудня 2007 року на відкритті Центру архітектури й культурної спадщини. Висловив її президент Французької республіки Ніколя Саркозі. Завершення проекту намічене на 2030 р. [21].

Великий Париж – це величезна агломерація. Вона включає столицю й пригороди – Сен Дені, Сен Ем Марн, Про Де Сен, Валь-Де-Марн, Вальд-Д'Уаз, Ессон і Івелін. Усього – 11 млн чоловік. Експерти вказують на будівельний бум, який необхідно направити в потрібне русло, на транспортну інфраструктуру, яка вимагає реорганізації й на проблеми соціальної нерівності.

У Франції націлені на грандіозну перебудову. Десять творчих бригад, що згрупувалися навколо метрів архітектури, таких як Жан Нувель, Крістіан де Портзампар, Ролан Кастро, Річард Роджерс, Бернардо Секкі/Паола Вигано, Фін Гейпель та інші, шість французьких і чотири іноземні створили концепції, відповідні до позначених пріоритетів. Міські жителі повиненні проводити мінімум часу в транспорті й максимум на природі, а міські будівлі й зелені насадження повинні врівноважувати один одного. У десяти проектах Великого Парижа, представлених архітекторами й містобудівниками, велика увага приділяється регіональному розвитку, а також об'єднанню столиці і її пригородів у єдине ціле. Перспективним представляється поліцентричний розвиток, тобто крім старої столиці на території Великого Парижа створюється кілька ядер притягання зі своїми офісними центрами, новими музеями, театрами й симпатичним низькоетажним житлом. Архітектори підкреслювали, що їх програми енергозберігаючі, створені у відповідно до Кіотського протоколу про скорочення шкідливих викидів в атмосферу й дружні сусідам по Євросоюзу.

У недрах бюро Architectures Jean Nouvel Duthilleul-Cantal Dupart дозрівають проекти, які вирішують самі складні урбаністичні завдання. Жан Нувель виступає за скасування регламентації висотності будинків. Він переконаний, що в його вежах, зведених у малонаселених районах міста, можна жити й працювати серед квітучої флори й співаючої фауни. Хмарочоси він стилізує під відомі історичні пам'ятники. Ще один цікавий пункт його програми реабілітація непривабливих будівель. Метод накладання структури із прозорих кубиків-балконів із зеленими терасами. «Зміна епох супроводжується зміною моделей розвитку», відзначає Нувель [21].

Антуан Грумбах (Antoine Grumbach) пропонує створити гігантський мегаполіс уздовж ріки. Великий Париж Грумбаха – це велика територія аж до портового Гавра. Три міста Париж, Руан, Гавр, з'єднані різноманітними логістичними зв'язками, повинні виявити нову економічну силу в європейському масштабі. А маркірувати нову столичну ідентичність і стати заставою стабільності системи покликана ріка Сена як основна транспортна артерія. «Париж повинен пам'ятати про глобалізацію, в умовах якої морський транспорт стає основним засобом пересування. Усі світові столиці є великими портовими містами», – ввважає архітектор.

Кристіан де Порзампарк (Christian de Portzamparc) визначає що, головне – не допускати замикання в собі окремих районів. Усі вони повинні бути взаємозалежні, у всіх повинні бути присутнім житло, офісні й торгові центри. Він пропонує пустити над окружними бульварами легкий і швидкий «повітряний поїзд», а Північний і Східний вокзали замінити новим терміналом, звідки поїздом будуть ходити в міста північної Європи.

Група Декарта пропонує створити близько двадцяти міст, кожне з населенням в 50000 жителів, ставлячи при цьому в главу кута міжмуніципальне співробітництво з метою створення почуття прихильності до своєї території й поєднуючи при цьому розвиток сільського господарства й виробництво продовольчих товарів з будівництвом на занедбаних ділянках автодоріг. Одна із заявлених цілей – знизити рівень температури на 2°C, обновивши лісовий масив регіону Іль-Де-Франс, який служить як для поглинання вуглекислого газу, так і джерелом економії.

Команда Джамеля Клуша LAUC працює над створенням « міста-будинку». Електричний автомобіль змусить задуматися про міста з більш розвиненою інфраструктурою, що дозволяє уникнути будівництва великих автодоріг, що створюють ефект периферії [21].

Ролан Кастро (Roland Castro) упевнений, що світовою популярністю Париж зобов'язаний своїй красі. Тому метою проекту він бачить прикрасу пригородів. Він прагне перетворити столицю у величезну квітку з вісьма пелюстками, де будуть розкидані знакові культурні й наукові установи.

На думку архітектора Віні Маасу (Winy Maas), група MVRDV, Великий Париж повинен бути... маленьким. Ціль відомого голландського бюро – обмежити розширення пригородів. Зростає роль комунікацій. Населення Парижу гідно жити більш екологічно, соціально влаштовано й оптимістично.

Німецьке архітектурне бюро на чолі з Фіном Гайпелем (Finn Geipel) представляє план міста, у якому ультрасучасні густо населені райони сусідять із «легенями» - спокійними кварталами [21].

Італійці Бернардо Секкі(Bernardo Secchi) і Паола Вігано (Paola Vigano) малюють «пористе» місто, що розвивається в безпосередньому зв'язку з рікою.

Річард Роджерс і команда Rogers Stirck Harbour & Partners сконцентрувалися на проблемах навколишнього середовища. Англійці пропонують використовувати досвід Лондона - центр столиці і його основні автодороги перетворити в пішохідні бульвари. А в ідеалі подарувати все місто пішоходам. При цьому агломерація повинна бути поліцентричною, а виходить, максимально стійкою. « За десять років можна побудувати місто, де не буде машин», – відзначає архітектор. Для озеленення, «включення природи» у міський пейзаж він збирається використовувати 400 кв. км паризьких дахів. Британський архітектор пропонує провести реформу керування регіоном Иль-Де-Франс і створити зони, де багаті й бідні будуть жити пліч-о-пліч.

Проект «ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ» показує передовий французький досвід по довгостроковому обміркуванні модернізації головного мегаполіса країни. Він являє показовий приклад сучасного відношення до міського планування й ролі архітектурного знання [21].

Таким чином, можна зробити такий висновок, що сучасний Париж дуже змінився з часів його заснування. Сьогоднішній Париж славиться своїми парками й садами, він є центром світової торгівлі, головним національним промисловим округом. На сьогодні місто вирізняється своєю особливою архітектурою: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови.