Курсовая работа: Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
В першому розділі розглядається розвиток та діяльність Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії, в другому розділі - Партії та політичні організації ліберальної орієнтації в Бессарабії, в третьому розділі - Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст.
Розділ І Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
1.1 Російська соціал-демократична робітнича партія
Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) була утворена в 1903 році. В рамках II з'їзду партії був затверджений статут, програма, формуються керівні органи партії. Кінцевою метою партії було досягнення соціалістичної революції, диктатури пролетаріату, скасування приватної власності. Ближчими до досягнення поставлених цілей були буржуазно-демократична революція, ліквідація самодержавства, встановлення республіки, введення громадянських свобод, створення восьмигодинних робочих днів. На тому ж з'їзді відбувся розкол молодої політичної соціалістичної робітничої організації затвердивши виникнення радикального крила так званих "більшовиків" керованих В. І. Леніним, і помірного крила - "меншовиків" очолюваного Ю. Мартовим, за підтримки "патріарха" російської соціальної демократії Георгія Плеханова. Основні розбіжності між цими двома політичними організаціями акцентували свою увагу як на питаннях стратегії і тактики політичної боротьби, так і на ролі партії в цій боротьбі. Мартов обирав тактику яка б основувалась на демократичних принципах, революціонери ж забеспечували бойову роль опозиції нового буржуазного уряду. Під тактичними цілями меншовики проникали в різні організації та установи, профспілки, кооперативи, комунальні установи та ради, для посягань на буржуазний уряд і підготовки соціальних умов для початку соціалістичної революції.
У Бессарабії соціал-демократична ідеологія пропагандована в колах бессарабської інтелігенції що була занепокоєна поширенням народницьких ідей, які тягнулись до марксизму, важко визначила соціальну базу за відсутності підприємств та робочої сили яка була у центральних губерніях Росії.
Умови для успіху соціалістичних ідей в Бессарабії визначаються соціальною структурою регіону, в якому число промислових робітників дуже незначний (близько 30 тисяч в 1907) порівняно з селянами, які складають більшість її населення. На відміну від великих центрів Російської імперії, де був присутній індустріальний робітничий клас в Бессарабії ставилось питання про незначну меншість яка могла б стати основою політичної партії не тільки робітників, а навіть соціалістів призначених як інструменти соціалістичних перетворень соціуму.
Відповідно до молдавської радянської історіографії соціал-демократична пропаганда мала більш сприятливий грунт для поширення ідей марксизму в молодіжних колах студентства. Одним з пропагандистів і керівників революційної діяльності в цих школах був семінарист Михайло Брашовяну [1, с.18]. У 1897 році серед учнів вечірніх шкіл створюється Робітничий соціал-демократичний Гурток.
У 1899 році в Кишиневі починається перший страйк в історії Бессарабії [18, с.240]. Страйк носив економічний характер і був організований російськими революціонерами, один з яких був І. Басовський. Пізніше він став кореспондентом журналу "Іскра". Бессараські соціал-демократи не мали керівного органу, тому в своїй роботі вони керувалися і виконували постанови ЦК РСДРП з Одеси, створенного в січні 1900 року. Основу групи представляло коло створене російськими революціонерами в 1896 році: М. Вельтманом (Павлович), І. Боградою, І. Басовським, А.Квятковським, В. Волгиним, Л. Гипшманом, Р. Дугановим, В.Броаске. Діяльність групи була у віданні Комітету [25, с.306-307].
Протягом 1902 року в Кишиневі створюються кілька гуртків соціал-демократів, злиття яких призвело до створення Комітету РСДРП. Його членами були: В. Броаске, В. Дудавський, Д. Рідел, Л. Немолякіна. Аграрний та поліетнічний характер бессарабського суспільства визначив поширення меншовиків в Комітет РСДРП.
Роль газети "Іскра" в організації і зміцненні партії та викритті політики царизму в цей період була далекою від дійсності. Відомо що в Кишиневі був опублікований один єдиний номер (№ 10) цієї газети, який в свою чергу був конфіскований поліцією. Архівні джерела в поліцейському управлінні, дозволяють нам сказати, що в середині травня 1903 року, соціал-демократи з Кишинева не мали стабільної організації або комітету. Для того щоб привести свої власні організації і комітети, групи соціал-демократичних Комітетів регіону орієнтовувались на резолюціях комітетів з Одеси і позичали їх положення. Соціал-демократи з Бессарабії та Одеси часто використовували взаємні зміни в складі своїх комітетів управління, переслідуючи кілька цілей. До того ж вони намагались ввести в оману і секретну поліцію Бессарабії та Одеси [8, с.127].
Озброєне повстання в грудні 1905 року в Москві отримало відголос і в Бессарабії. У цей період в повітах Бессарабії були зареєстровані нові заворушення. Організовуються страйки, мітинги в Кишиневі, Сороках, Оргеєві та Аккермані. Великого розголосу отримують протести студентів з Кишинева, які вимагали радикальних реформ в школі. В результаті наприкінці року школяри перестають ходити на уроки в Болграді, Ізмаїлі, Сороках. Достовірність цих фактів підтверджена Департаментом поліції та управлінням жандармерії Бессарабії [8, с. 3].
В 1905-1907 роках бессарабська соціал-демократія зареєструвала деякий прогрес в еволюції пропагандистськихи гуртків емісарів з центру – досягнувши приблизно 300 членів [3, с.5]. Революційна пропаганда та агітація була більш ефективною в середовищі населення Бессарабії яке було представлено індустріальними робітниками, ремісниками, залізничники. Незважаючи на широку мережу місцевих відділень партії соціал-демократам Бессарабії так і не вдалося стати "авангардом" істинного "бессарабського пролетаріату". Основною причиною низької популярності була ростворююча стихійна природа яка коливалась у їхній роботі. Тактика парламентської боротьби проявилась в категоричній відмові від участі у виборах. Для Бессарабії не було власне розділу Соціал-демократів на "більшовиків" і "меншовиків". А у взаємозв'язку з іншими партіями відбулися зміни: з відмови від будь-яких компромісів у співпраці з ними до спільних дій.
1.2 Партія соціалістів-революціонерів
У відповідь на зусилля спрямовані на збереження самодержавства народницькі інтелектуали переходять від теоретичних дискусій і пропаганди до терористичної діяльності. Наступники народників революціонерів проголосили себе соціалістами-революціонерами приймаючи і розвиваючи політичну програму своїх попередників.
У Бессарабії перша група соціалістів-революціонерів була створена в лютому 1902 року в Кишиневі, а в 1903 році заснували групу в Бендерах. Питання про землю які були дуже гострими в регіоні призвели до створення і діяльності секцій Соціалістично-революційної партії. Включення Бессарабії в категорію губерній де було дозволено проживання єврейського населення відомого бойовим революційним духом, визначило присутність тут революційних гуртків. Проникненню соціалістично-революційних ідей у міських та сільських районах і посиленю тенденцій консолідації сил есерів багато сприяв Є. Брешко-Брешковський - видатний російський активіст соціал-революціонер. В даний період революційна пропаганда проводилась близько 300-ми членів Соціал-Революційної Партії. Організації есерів з Кишинева підтримували звязки з обласним Комітетом з Одеси. В 1906 році були створені гуртки в містах Болград, Калараш, Тирасполь, Хотин, Аккерман, Комрат, Оргеєві [10, с.260]. У тому ж році утворили комітет Соціал-революційної партії в Бессарабії який в 1907 році мав 47 членів. Лідером групи в Кишиневі був Микола Дорошевський, а в Бендерах - Михайло Степанов [5, с.90].
Процес затвердження партійних філіалів есерів в Бессарабії як і в Росії в цілому був довгим. Багаточисельні спроби об'єднати існуючі гуртки есері в одну партію не увінчалися успіхом. Перші гуртки есерів були малочисельними, в основному складалисся з представників інтелігенції і мали закритий характер. У дореволюційний період есери не мали великого впливу в середовищі місцевого населення, однією з причин була відсутність до січня 1906 Програми і Статуту партії. Їхня подальша популярність в колах з радикальними настроями суспільства пов'язана з терористичною діяльністю. Одним з факторів які вплинули на діяльність соціал-революціоністів Бессарабії був погром 1903 року. Переслідування з боку поліції і арешт Миколи Могилянського, однго з активних членів партії, також негативно позначилась на роботі соціалістів-революціонерів Бессарабії. Значною подією у діяльності Бессарабської Соціал-революційної партії було створення організації для боротьби що включала в себе 26 чоловік. У червні 1905 року соціал-революціонери Кишинева підримували тісні зв’язки з організацією "Чорноморський флот" в Одесі яка мала приблизно 500 членів [4, с.1, 5].
Представники революційних партій збиралися в школах, приватних будинках, кожного разу змінюючи місця зборів. Як і соціал-демократи соціал-революціонери мали зброю яку тримали в себе деякі офіцери що приєдналися до революційної діяльності. Есери були задоволені своєю популярністю в солдатському середовищі 2 / 3 з яких були селянами за походженням. Ремісники з міст та селищ були також соціальною базою партії. Есери кожного разу коли їм випадала можливість намагались продемонструвати, використовуючи для цього соціалістичні гасла, що їхні цілі та інтереси збігаються з інтересами народу.
Есерам вдалося створити «хорошу» організацію, та мали друкарні в Кишиневі, Малій Малині та Бендерах, в яких друкували агітаційні листівки та буклети.
В умовах посилення репресій проти революційних партій з боку уряду в середині 1907 року, в роботі есерів засвідчується зниження. В деяких населених пунктах (Ізмаїл) соціал-революційні організації припиняють свою діяльність [7, с.295].
Таким чином, можна відмітити що поява і діяльність партії та організацій соціал-революціонерів у Бессарабії на початку ХХ століття знаходять тому підтвердження в архівних документах. Формування партійних організацій в середовищі робітників, армії, в школах, і в сільських районах переконує нас в тому що есери прагнули розширити соціальну базу за рахунок нижчих верств "трудового народу". Особливо вони наголошували на селянство яке становило більшість корінного населення Бессарабії. Гострий характер аграрних відносин зробив бессарабське селянство більш чутливим до гасел есерів і змусило діяти проти поміщиків.
Вплив соціал-революційної партії над соціально-емансипаційними і національно-визвольними рухами в Бессарабії був визнаний майже через десятиліття. Події 1905-1907 років були лише прелюдією до активності бессарабського населення яка з'являться в 1917-1918 роках.
1.3 Анархо-комуністи
В політичному спектрі Росії анархічний рух знаходився в далекому лівому куті. В якості соціально-політичного напрямку соціалістичної орієнтованості анархізм зявився в середині ХІХ ст. маючи за ідеологів німецьких філософів Макса Штірнера, П'єр-Жозеф Прудона, відомих російських анархістів Петра Кропоткіна і Михайла Бакуніна. Центральним постулатом анархізму полягав у ліквідації всіх форм державної влади які суперечили ідеям людської свободи.
Перші групи анархістів з'явилися в Росії навесні 1903 року і до кінця того ж року вже існували 12 організацій в 11 містах Росії. За короткий час виділились три центри анархічного руху – Білосток, Катеринослав, Одеса. У період першої російської революції число анархістських груп в країні збільшилось з 125 в 1905 році до 255 у 1907 році які діяли у 180 містах і селах Російської імперії. Анархістські організації мали специфічну організаційну структуру. Переважали невеликі групи (від 3-6 до 30 членів) але існували і організації з пропорціями (федерації) які мали в своїх рядах значну кількість членів (від 80-90 до 150-200 чоловік). Анархістські організації мали велику мережу гуртків, організовуючи "зустрічі" для різних соціальних категорій. Федерації анархістів з високим інтересом населення були в містах Білосток, Житомир, Катеринослав, Одеса. Соціальна база анархічного руху була представлена: ремісниками, торговцями, селянами, частиною інтелігенції, а також незначною групою робітників, незадоволених існуючою державною владою і з розпливчатими уявленнями про шляхи та засоби боротьби. Переважали зокрема представники області обслуговування: шевці, кравці, м'ясники, кожум'яки та інші. Такі об’єднання в основному були на південному сході та півночі Росії на демаркаційній лінії розселення євреїв. В анархістських організаціях майже не було представників дворянства, чиновників, купців, почесних громадян. Революція 1905-1907 років сприяла перетворенню поточної теорії анархістів в політичний фактор російської дійсності.
У російському анархізмі утворились три основних напрями: анархо-комуністи - послідовники Кропоткіна; анархо-синдикалісти та анархо-індивідуалісти. Кожен з них мав свою область дії та друкований орган.
В Бессарабії були представлені організації анархо-комуністів і анархо-синдікалістів. Проникнення анархічних ідей в середовищі Бессарабії починається в 1905 році з поширенням роботи П.Кропоткіна "Земля і воля" що сприяла появі перших організаціій анархістів в регіоні.
На початку 1906 року в Кишиневі з’являється гурток "Одеської групи анархо-комуністів" [15, с.3]. Також у січні тут була скликана конференція анархо-синдикалістів на якій була створена "Російська терористична летюча група анархістів" яка включала найбільш видатних терористів в ряді міст в південно-західних губерніях Росії.
Практична робота анархо-комуністів в регіоні мало відображено в архівах. Вони мали тісні стосунки з партіями есерів і соціал-демократів. Що стосується «чорносотенців», то анархісти мали з ними кілька зіткнень що і змусило їх прийнятти обєднання з представниками РСДРП та ПСР організуючи спільні напади партій проти монархістів [5, с.90].
Таким чином, приходимо до висновку, що виникнення і діяльність анархістів в Бессарабії у висвітленому періоді дозволяє нам з впевненістю сказати що їх образ у суспільстві висвітлюється з негативним характером. Відхиливши всі соціальні інститути і будь-які правила анархісти стали заручниками свого власного світосприйняття. Спеціалізація та методи терору пов'язані з закритим характером анархістських груп не дозволило анархії прийняти великі масштаби в Бессарабії хоча деякі зачатки анархізму зберігалися до 1917.