Курсовая работа: Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема

Багатий матеріал для розвитку розумової діяльності дає робота з малюнками. Завдання тут можуть бути найрізноманітнішими, але найдоцільнішими для розвитку мислення є такі, де дітям треба розмірковувати, розкривати причиново-наслідкові зв'язки в зображених подіях, пояснювати їх.

Прикладом одного з таких завдань є встановлення послідовності малюнків. Такі завдання спочатку виконуються з допомогою експериментатора, поступово малята роблять це самостійно.

Доцільними є завдання на порівняння сюжетних малюнків (схожих за сюжетом).

Роботу за цими малюнками краще проводити так. Спочатку діти складають розповідь за однією серією малюнків, після розповіді вони можуть придумати назву до неї. Далі така сама робота проводиться за другою серією малюнків і лише після цього малята одержують завдання порівняти малюнки, знайти, чим вони схожі, чим відрізняються.

Отже, щоб дитина добре й охоче вчилась, їй має бути цікаво, будь-яка справа має її захоплювати, бути потрібною, дарувати радість, насолоду, естетичне задоволення, розкривати моральний сенс тої чи іншої роботи.

Тобто розумове виховання від самого початку має бути спрямованим на виховання особистості дитини, на прилучення дитини до найважливіших людських вартостей.

1.2.2 Психологічна готовність

Вчителям важливо усвідомлювати, що рівень психологічної готовності кожної дитини до навчальної діяльності у шкільних умовах важливий чинник успішної адаптації і подальшої ефективної навчальної діяльності.

Відомі дослідники Г.С.Костюк, О.В.Запорожець наголошували, що розвиток дитини має певну послідовність і логіку [16]. Його не варто штучно пришвидшувати, форсувати, але дуже важливо у кожний період забезпечувати такі умови, у яких найповніше розвивалися б саме ті психологічні здібності, якості, процеси, які є характерними для даного віку. Тобто, готуючи дитину до школи, не варто дбати про штучну акселерацію її розвитку. Доцільно сприяти ампліфікації, тобто якнайповнішому розвитку і збагаченню тих психологічних функцій, які є специфічними саме для цього періоду, які в цьому періоді виникають, закладаються, розвиваються, формуються.

Однією з важливих складових психологічної готовності дитини до навчання у школі є мотиваційна готовність.

Серед мотивів вступу дитини до школи можна визначити: соціально-рольові мотиви та мотиви навчання. Мотиви вступу дитини до школи „Я хочу ходити до школи"

Соціально-рольові мотиви „Я хочу бути школярем" Мотиви навчання „Я хочу вчитися"
Престижний (підвищення свого соціального статусу „дошкільник — школяр", реалізація бажання стати дорослим) Пізнавальний (потреба у нових враженнях від набуття знань у нових умовах — шкільних)
Спілкування з однолітками (особливо для дітей, що не відвідували дитячий садок) Навчання заради навчання (так потрібно, всі вчаться, тобто виконують цю діяльність без задоволення або без інтересу до предмета, що вивчається; домінує почуття обов'язку)
Виконання вимог батьків (батьки сказали, що це необхідно для мене) Одержання бажаного результату у вигляді певної оцінки (бути відмінником, похвала батьків)
Для соціальної ідентифікації (не відставати у виконанні соціальних ролей від однолітків, усі друзі йдуть до школи і я також) Для досягнення певної мети у майбутньому, розуміння ролі навчання в одержанні професії (хочу бути банкіром, як тато, а тому потрібно вчитися)
Виконання загальноприйнятих норм (діти шести років мають іти до школи) Для самовдосконалення (бути розумним і культурним, розв'язувати складні проблеми)
Зовнішні атрибути шкільного життя (гарний портфель, зошити тощо)

З домінуванням яких мотивів: соціально-рольових (я хочу бути школярем) чи мотивів навчання (я хочу вчитися) діти краще адаптуються до шкільних умов?

За спостереженнями психологів діти з домінуванням соціально-рольових мотивів навчання успішніше адаптуються до шкільних умов, бо вони вже мають „внутрішню позицію школяра", що дає їм змогу без труднощів виконувати вимоги вчителя. Але якщо вчитель з перших уроків не почне формувати інші мотиви навчання, крім соціально-рольових, то може виникнути проблема, коли дитина „награвшись у школу" відмовиться йти до неї.

У психологічній літературі (П.М.Якобсон, Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К.Маркова, М.И.Боришевський, М.Т.Дригус) розрізняють дві групи мотивів, які характеризують спрямованість школяра на навчальну діяльність, на різні її сфери [5]:

а) пізнавальні мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом навчання;

б) соціальні — з різноманітними соціальними стосунками школяра: учителем, однолітками, батьками.

Бажання дитини мати певний соціальний статус як один із провідних мотивів вступу до школи, що визначає її готовність відвідувати школу та почати вчитися (не вчитися взагалі — а вчитися саме у школі, приймаючи шкільну систему організації процесу пізнання). Але як довго такий мотив має стимулювати навчально-пізнавальну діяльність? Само собою недовго.

Тільки дитина звикає до зовнішніх атрибутів шкільного життя, самостверджується у новій соціальній ролі, досягнувши нового статусу у суспільстві („Я вже учень"), швидко розуміє, що для підтримки цього статусу вже нічого робити не потрібно (вона розуміє, що і добре встигаючий учень і невстигаючий — все одно учні — статус не змінюється).

Психологи стверджують, що у цей період збільшується кількість дітей, котрі мотивують свою навчальну діяльність почуттям обов'язку, та зменшується кількість тих, які вчаться з інтересом. Реальнодіючими мотивами стають позитивні оцінки чи похвали з боку дорослих. Заради цього дитина готова старанно виконувати завдання вчителя.

Головне завдання педагогів — зробити працю школяра джерелом розумового задоволення і духовної радості, зазначав Ян Амос Коменський, дитина має відчути, що навчання — це не тільки обов'язок [5]. Саме тому з перших днів перебування шестилітніх учнів у школі вчитель має подбати про те, щоб відвідування школи для дитини не було обтяжливим, щоб учень формував пізнавальний мотив навчання, який домінував би у подальшому навчанні.

1.2.3 Фізична готовність

Фізична готовність означає, що за своїм фізичним розвитком і станом здоров'я дитина спроможна витримати найрізноманітніші навчальні навантаження. Відомо ж бо, на початковому етапі першокласник важко звикає до шкільного режиму — тривалості уроків, необхідності зберігання протягом певного часу нерухомої пози, незвичного дозування інтелектуальної роботи. Стомлюються малі учні й від зусиль, які потребують зосередження уваги, пам'яті. Ясна річ, переваги міцного здоров'я над ослабленим тут очевидні.

Нормально розвинуті здорові діти досить швидко пристосовуються до нових умов: виявляють належну працьовитість, легко відновлюють сили після короткого спочинку. Ослаблені ж і з вадами здоров'я швидко втомлюються, сильніше виснажуються. І хоча поступово всі призвичаюються до шкільного режиму, навчаються працювати певний чином, але одним це дається набагато легше, ніж іншим.

Які ж діти можуть виявитися неготовими до школи? Це ті, які при народженні перенесли внутрічерепну травму або асфікцію. Навчальне навантаження негативно позначається на стані нервової системи. Вони схильні до конфліктів, упертості, непослуху, мають погану пам'ять, слабку увагу, важко сприймають новий матеріал без повторних пояснень і часто не встигають. Зрозуміло, до таких дітей має бути особливо чуйне ставлення. Батьки, однак, часом не усвідомлюють цього й будь-що домагаються від них хороших (чи поганих) оцінок. У ряді випадків фізична „незрілість" дітей з порушенням центральної нервової системи запізнюється на рік-два, і не біда, якщо вони пізніше, ніж треба, підуть до школи. Потребують посиленої батьківської уваги й хворі на бронхіальну астму, хронічні пневмонію, бронхіти, ревматизм у неактивній фазі або ті, які перенесли інфекційні чи інші захворювання з ускладненнями, а також нервові, з туберкульозною інтоксикацією. У всіх дітей — і здорових, і ослаблених — протягом дня і тижня знижується працездатність під впливом навчального навантаження. Це зниження у дівчаток і хлопчиків з відхиленнями у здоров'ї найпомітніше у понеділок і в останні дні тижня. Вважаємо, немає потреби доводити доцільність індивідуального підходу до кожної такої дитини, необхідність нормального режиму відпочинку, харчування, перебування на повітрі. Проте, на жаль, не всі батьки переймаються реальними здатностями свого малюка і доповнюють його життя ще й заняттями з музики, фігурного катання, іноземна мови.

Буває й таке: захворіла дитина — її ніжать, турботливо доглядають; одужала — й посилена увага до неї кудись зникає. Вона може несвоєчасно поїсти, мало гуляє, втомлюється від надмірних вимог дорослих. А потім батьки дивуються, чому й досі бліда і слабка. Часом достатньо вдатися до звичайних загартувальних заходів протягом року або хоча б кількох місяців перед школою, і це зміцнить здоров'я завтрашнього першокласника.

Правильно роблять ті батьки, які перед вступом дитини до школи два-три місяці оздоровлюють її: беруть по черзі відпустку і їдуть з нею у село або щодня ходять за місто — у ліс, на річку, озеро гуляють у парках. Під час відпустки можна вільно стежити за самопочуттям дитини і своєчасно усувати все, що може їй зашкодити. Раціональний режим харчування, сну, правильне чергуванні рухливих і спокійних ігор, свіже повітря лікують не гірше, ніж медичні препарати.


2. Розв'язання проблеми наступності в сучасній початковій школі

2.1 Досвід масової школи і передовий педагогічний досвід

Дотримання принципу наступності в системі освіти сьогодні не викликає сумнівів. Як правило, обмежується він навчальною діяльністю, реалізується через послідовність і системність розміщення навчального матеріалу при переході від попереднього уроку до наступного, від одного року навчання до другого, що забезпечує взаємодію старих і нових знань, попереднього і нового досвіду. У вихованні ж наступність реалізується як процес, що поєднує в собі органічно пов'язані між собою етапи: дошкільне виховання, виховання в початковій, основній і старшій школі.

К-во Просмотров: 230
Бесплатно скачать Курсовая работа: Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема