Курсовая работа: Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема

Н.Лубенець надавала важливого значення формуванню у дошкільників початкових уявлень про навколишній світ. Вона високо оцінила перші психолого-педагогічні дослідження щодо методики виявлення готовності дітей до школи. Вперше в Україні анкетування майбутніх першокласників проводилося восени 1912 р. у Києві. Метою цих досліджень було показати, наскільки діти, які йдуть до школи, підготовлені до систематичної класної навчальної праці, що від них можна вимагати, щоб не йти врозріз елементарними вимогами педагогіки і психології. Анкета, запропонована дітям, складалась з 84 питань, які можна умовно поділити на чотири групи:

1. Сім'я та домашнє оточення.

2. Ознайомлення з містом.

3. Ознайомлення з природою.

4. Спостереження за небом. Ознайомлення з кольорами.

Як свідчать дані анкети, серед 1810 учнів, що тільки-но прийшли до школи, 13% хлопчиків і 11% дівчаток не знали, скільки поверхів у будинку, де вони мешкають; 8% хлопчиків не знали вулиці, на якій проживають; 18% хлопчиків і 24% дівчаток жодного разу не були в лісі; 2% хлопчиків і 3% дівчаток не знали, звідки беруться хліб, молоко та ін. Більшість дітей не орієнтувались у кольорах і не могли розповісти про свою сім'ю. Діти, які прийшли до шкіл з дитячих садків, виявилися більш розвиненими. Краще вчилися.

Такі дослідження, на думку Н.Лубенець, доводили необхідність наступності у роботі закладів дошкільної та початкової освіти [ 13].

У дошкільних виховних закладах та загальноосвітніх школах трьох ступенів здійснюється загальноосвітня підготовка за освітніми програмами чотирьох рівнів.

У системі дитсадків реалізуються програмні завдання першого рівня. Зміст визначається переліком предметів, які забезпечують основу для повноцінного розвитку дітей, їхні орієнтації у навчальних та загальнолюдських цінностей, вироблення необхідних умінь та навичок для подальшого навчання. Програми другого рівня забезпечують оволодіння дітьми читанням, письмом, лічбою, формують засади морально-естетичного і фізичного розвитку, трудової підготовки. Ці програми реалізуються у початковій школі. Власне, у початкових класах завершується виховання на емоційно-підсвідомому рівні, який набагато сильніший від раціонального. В основному воно здійснюється шляхом опанування предметів гуманітарного та мистецького циклів.

В цей важливий період учитель спільно з батьками має визначити природні здібності дитини, щоб розпочати науково обгрунтовану підготовку до оволодіння знаннями, що знадобляться для майбутньої професії.

При розгляді навчання дітей за програмами першого та другого рівнів пошук оптимальних шляхів та заходів щодо наступності у їх вихованні між дошкільною і шкільною ланкою набуває особливої актуальності. Це пояснюється значним зростанням ролі суспільного виховання, бо сучасна школа вимагає від першокласників більш складних форм розумової, аналітико-синтетичної діяльності, більш високого рівня розвитку морально-вольових якостей, працелюбства, працездатності.

В Законі „Про освіту" та Державній національній програмі „Освіта" підкреслюється, що саме наступність дитячого садка і школи одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою має забезпечувати єдність, взаємозв'язок мети, змісту, методів, способів, організаційних форм навчання і виховання, з урахуванням вікових особливостей дітей.

Початкова школа, як наголошує О.Я.Савченко, „повинна дуже точно і повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки в змістовому та методичному плані, а й у плані формування особистісних якостей дітей, їх вольової сфери" [14].

Одним із найцінніших досягнень нашої системи дошкільної освіти є налагоджена й чітка підготовка дітей до навчання в школі, яка будується на основі специфічних для дошкільного віку видах діяльності (ігровій, музичній тощо) з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. Саме в дошкільному закладі створюються умови для активної діяльності дітей, співпраці, співпереживання, взаємодії; відбувається індивідуальний розвиток дитячої особистості та її соціалізація — тобто включення у систему особистісних і громадських відносин, усвідомлення себе людиною, громадянином. Сучасний дошкільний заклад, водночас, забезпечує розвивальну, діяльнісну функції навчання, а творчі педагогічні колективи успішно здійснюють особистісно орієнтований підхід.

Неабияке значення в процесі навчання маленьких дітей має мотивація, для якої дошкільний заклад використовує ігрові моменти, зацікавленість у позитивній оцінці (судженні дорослого), наочність, проблемні ситуації тощо. Доведено, що цілеспрямована робота з підготовки дітей до навчання в школі, яка здійснюється в старшій та підготовчій до школи групах дошкільного закладу, сприяє значному розвитку м'язів руки дитини, її окоміру, формує вміння співробітничати в групі й колективі, а також розвиває здатність до саморегуляції. Водночас треба зважити, що останніми роками спостерігається різке зменшення кількості дітей, ще відвідують дошкільні заклади, а, отже, можна очікувати, що багато першокласників-шестиліток прийдуть до школи непідготовленими.

Ось чому нам необхідно уважно придивитися до досвіду організації дошкільної освіти за рубежем, де основним призначенням дошкільних закладів вважається підготовка дітей до школи, а сама підготовка до шкільного навчання розглядається як завдання великого соціального значення, що може бути вирішене тільки в тісному контакті сім'ї, дошкільного закладу та школи. Головними проблемами наступності між дошкільним закладом і початковою школою вважаються: своєчасне усунення психофізичних недоліків у розвитку дітей та подолання організаційно-педагогічних бар'єрів, що виникають у 1 класі. На дитсадок покладається завдання не тільки підготувати дитину до оволодіння навичками письма лічби, читання, а й дати дітям рівні можливості для старту в шкільному навчанні.

В цьому плані цікавим і корисним, на нашу думку, є досвід Франції, яка вже наприкінці шістдесятих років здійснила позитивні кроки до наступності навчання, а саме: запровадила єдиний організаційно-педагогічний режим для старших груп дитячих садків і початкових шкіл; встановила однаков) кількість навчальних годин на тиждень; запровадила єдиний вільний від уроків день, що дало змогу рівномірніше дозувати навчальне навантаження дітей та учнів. Однаково було розподілено навчальний час: 15 год на фундаментальні дисципліни, 6 год — на розвивальні предмети, 6 год — на фізкультуру і спорт.

У досвіді багатьох країн є обов'язковим відвідування дітьми підготовчих класів. Запроваджується диференційований підхід, що виявляється у зниженні вікового цензу при вступі до школи для здібних дітей і, навпаки, залишенні на додатковий курс навчання менш здібних і розвинених дітей. Проблема "неадап-тов