Курсовая работа: Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу

· надання психолого-педагогічної допомоги сім’ї через заняття з профілактики й корекції здоров’я, сімейну терапію;

· активне залучення дитини до посильної у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у співпраці, взаємодії із здоровими дітьми;

· вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості [40, c. 124];

1.3 Провідні напрямки та шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Загалом закономірності реабілітаційної допомоги є одним із найбільш важливих елементів основ теорії соціально-педагогічної реабілітації і обумовлюють її сутність і зміст у практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, чим визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері соціального захисту. Основні закономірності базуються на принципах, які обумовлюють їх зміст Див. Додаток 1.

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.

Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім’ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини.

Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. Вона також виступає наступним етапом після адаптації. Соціальна реабілітація – неперервний, але обмежений у часі процес, протягом якого повинні з’явитися нові якіснi характеристики дитини. Це не абстрактна категорія, вона має свою спрямованість, специфіку для кожного вікового етапу.[14, c. 34-37]

Діти з психофізичними вадами мають проходити комплексну реабілітацію, а саме медичну, фізичну, психологічну, соціальну і педагогічну. Складовою педагогічної реабілітації є логопедична допомога, яка повинна охоплювати різні напрями впливу та допомоги. [40, c. 206].

Аналізуючи різне ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущими для розкриття реабілітації як соціального процесу і виступають головними напрямками реабілітаційного процесу.

1.Ставлення до дефекту дитини може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлення, сприйняття чи несприйняття, пригніченість, адаптація чи дезадаптація, депривація.

2.Участь сім’ї у процесі реабілітації. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіперопіки, афективності, авторитетності виховання, гіперсоціальності, примусу, репресії.

3.Навички самообслуговування. Зона реабілітації передбачає формування навичок довільно брати й опускати предмети, перекладати їх з руки в руку, прикладати зусилля відповідно до розмірів ваги і форми, предмету. Цей факт відображається в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4.Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності і найбільш значимим для дітей, котрі страждають на дитячий церебральний параліч, тому головними категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекцію помилкових настанов опорно-рухового апарату.

5.Пізнавальна активність. У першу чергу пов’язана зі стимуляцією сенсомоторного розвитку дитини, який поєднаний з емоційно-позитивним спілкуванням є основою формування психічних функцій, представлених у категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс пожвавлення, мислення, уява та інші [25, c. 289].

6.Соціальна активність є складною динамічною функціональною системою, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії із соціальним середовищем, природою [31, c. 245].

Існує система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини і всієї сім’ї. Вона розробляється командою фахівців (лікарів, соціальних працівників, педагогів, психологів) разом із батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спеціаліст, яки може бути один з вище названих, котрий має відстежувати та координувати реабілітаційну програму, яка може розроблятися на півроку, рік, що залежатиме від віку та умов розвитку дитини.[22, c. 305]

Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримку сім’ї, допомогу сім’ї. Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота проводиться за різними напрямами із залучення різних фахівців.

Основним завданням педагогічної роботи є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

Педагогічна робота передбачає не лише корекційну роботу з дітьми, але й різноаспектну діяльність під час педагогічного супроводу особливої дитини, вона має певні етапи, через які мають пройти дитина та її оточення. Сфера галузей потенційної соціальної реабілітації відображує реабілітаційний потенціал дитини, ставлення до вади, становище у сім’ї, навички самообслуговування, рухову, пізнавальну та соціальну активність.

Отже, можна стверджувати, що ефективність реабілітаційного процесу багато в чому визначається повною реабілітацією потенціалу, який враховує: стан дитини, рівень вікового розвитку, оцінку соціально-психологічного статусу в сім’ї і її оточенні, структуру потреб дитини, коло інтересів, задатків, здібностей; рівень домагань, загальну оцінку реабілітаційного потенціалу, реабілітаційний прогноз, показання щодо необхідності реабілітаційних заходів, реабілітаційно-експертний висновок.[63, c. 145]

Висновки до І розділу

Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім’ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини. Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, розглядається у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечють цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес одночасно. Так вважають та розглядають дану проблему В.І. Бондар, Л.С.Вавіна, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, Т.В. Сак, В.М.Синьов, Є.Ф.Соботович, В.В. Тарасун, Л.І.Фомічова, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко та інші діячі.

Основним завданням педагогічної роботи в умовах реабілітаційних закладів є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

РОЗДІЛ ІІ. ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЗАКЛАДУ

2.1 Сучасний стан логопедичної допомоги дітям з порушеннями у розвитку в Україні

В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв’язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією[5, c. 3-5].