Третій тип – харизматичне лідерство (від грец. cha-rista– винятковий дар, властивий людині) – заснований на вірі мас в особливий «дар благодаті», видатні якості й здібності до правління окремих лідерів. Такий правитель в очах його прихильників чи підданих наділений надлюдською магічною силою, підноситься над повсякденністю, відрізняється від простих смертних. За М. Вебером, харизматичне лідерство виникає в критичні періоди розвитку суспільства [4, 92].

Якщо в основі першого типу лежить звичка, другого – розум, то третій спирається на віру й емоції, що саме по собі здатне створювати ситуацію сліпого поклоніння мас, продукувати умови, коли індивідуальні якості лідера відіграють другорядну роль у формуванні його харизми. Як свідчить історія XX ст., практично всі тоталітарні режими спиралися саме на харизматичний тип політичного лідера (Ленін, Сталін, Гітлер, Тіто, Кім Ір Сен та ін.) [4, 103]. До того ж цей тип спричиняє культ особи – крайню, максимально завищену оцінку функцій і ролі політичного лідера в історії, яка виникає внаслідок непомірної концентрації політичної, економічної і соціальної влади в руках певної людини, а також жорсткої залежності підлеглих не від результатів своєї праці, а від прихильності начальства. У поєднанні з постійною тотальною ідеологічною обробкою населення така ситуація, відображаючись у масовій свідомості, породжує в людей віру в надзвичайні здібності правителя, страх і рабську покірність. Однак, на думку основоположника даної класифікації, харизматичний лідер у кризові періоди розвитку суспільства здатен стати генератором його революційного оновлення.

Крім названої класичної типології, у сучасній політичній науці існує чимало інших класифікацій, згідно з якими політичні лідери поділяються: на правлячих і опозиційних: революціонерів, реформаторів і консерваторів (Хагемен, Такер); формальних і неформальних: «суперменів» (тих, хто ламає усталені порядки), «героїв» (тих, хто присвячує своє життя великим і благородним цілям) і «принців» (тих, хто прагне панувати над іншими) (Дженнінгс); кризових і рутинних: «лідерів мимоволі», «лідерів зверху», «лідерів на підставі відбору й довіри», «політичних кар'єристів», «лідерів на віру», «лже-лідерів» (Тихомиров); великих і малих; пролетарських, буржуазних, дрібнобуржуазних (марксизм); «бюрократ-політиків», «флюгер-політиків», «інфант-політиків», «авантюр-політиків» (Курашвілі); загальнонаціональних та регіональних [23, 276].

Однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є типологія, запропонована професором Університету штату Огайо (США) М. Херманном [24, 142]. Учений виділяє чотири типи політичних лідерів: прапороносців, служителів, торговців і пожежників. Прапороносців вирізняє власне бачення дійсності, ідеал, задля здійснення якого вони здатні змінити політичну систему, повести за собою маси. Служителі прагнуть бути виразниками інтересів своїх послідовників і виборців, орієнтуються на їхню думку і діють від їхнього імені. Торговцям властиве уміння подати свої ідеї і плани, змусити маси їх «купити» і включитися у процес їхнього практичного втілення. Лідери-пожежники займаються переважно ліквідацією «пожеж», тобто здатні швидко реагувати на найгостріші проблеми, що повсякчас виникають у суспільстві. Однак у реальному житті, в політичній практиці всі названі типи не зустрічаються в чистому вигляді, а поєднуються в різних варіантах, надаючи особистості політичного лідера неповторності.
Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, відмінності в їх характеристиці, слід поставити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; осо-бистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають змогу реалізувати свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва.

2. Характеристика основних процесів у формуванні політичного лідерства в України