Курсовая работа: Політичні системи суспільства

- збільшенням чисельності суб’єктів політики;

- зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо;

- загально гуманітарним прогресом, пов’язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;

- зростанням ролі ідеології – світської і релігійної;

- глобалізацією проблем, що стоять перед людством.

Використовуючи різні методологічні прийоми (підходи), можна виявити ряд критеріїв, що дозволяють обгрунтувати і розшифрувати наведене визначення політичної системи[6] .

Генетичний підхід - концентрує увагу на зумовленості політичних явищ економічними і соціальними чинниками.

а) Критерій економічної детермінації політики проявляється у відносинах власності та виробництва, а зворотний вплив політики на економіку проявляється у відносинах розподілу й керування.

б) Критерій соціальної обумовленості політичних явищ свідчить про те, що політика є результатом суспільного розвитку.

в) Критерій соціального інтересу розкриває взаємозв'язок політичної системи та її елементів з певними соціальними групами, верствами, класами, націями. Потреби цих груп виступають мотиваційними чинниками у формуванні політичних організацій.

Інституційний підхід - дозволяє позначити характеристики політичних явищ.

Системний підхід - політична система, як і будь-яка цілісна система, має інтегративний (елементи в системі набувають такі якості, якими поза системи вони не володіють) і антиентропійний (здатність системи протистояти своєму зникнення) характер.

Субстанціональний підхід - допомагає виявити першооснову всього політичного. Цією першоосновою є політична влада, а механізм її здійснення політична система.

Функції Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

Інтеграційна – вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

Реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

Політичної соціалізації – залучення людини до політичної діяльності суспільства.

Артикуляції інтересів – пред´явлення вимог до осіб, які виробляють політику.

Агрегування інтересів – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

Політичної комунікації – припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

Стабілізації – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

Ознаки Як і будь-яка система, вона буде володіти такими ознаками, які випливають із самої сутті поняття:

- взаємозв´язок групи елементів;

- утворення цими елементами певної цілісності;

- внутрішня взаємодія всіх елементів;

- прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;