Курсовая работа: Поняття та підстави представництва у цивільному праві України

Нездійснення першого обов'язку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, нездійснення другого — може спричинити небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження [16.С.234-235].

Отже, сутність зовнішнього відношення представництва полягає в обміні певною інформацією, що дозволяє віднести його до організаційно-немайнових зв'язків. Реалізація цього відношення створює можливість реалізації повноваження.

Оскільки внутрішні й зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені, це створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого представляють, і третьою особою.

Розділ 2. Підстави виникнення та види представництва

2.1 Підстави та види представництва

Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст.237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження.

Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути:

1)договір (наприклад, договір доручення);

2)закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);

3)акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій);

4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна: при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільною сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також іншого з подружжя, бо згода останнього па здійснення такого правочину припускається, за винятком правочинів, що виходять за межі дрібних побутових) [7.С.98].

Залежно від особливостей суб'єктного складу правовідносин представництва та значення волевиявлення учасників внутрішніх правовідносин представництва у цивілістичній літературі традиційно найчастіше виокремлюють два види представництва:

1)добровільне , що ґрунтується на волевиявленні довірителя, яким визначаються повноваження представника;

2)обов’язкове ,яке зумовлене законом і не залежить від волі того, кого представляють.