Курсовая работа: Православ’я на Галичині ХХ ст.: проблеми і перспективи

Після виходу з підпілля, в період з 1989 до 1992 року, греко-католики України належали до трьох єпархій – Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. На Синоді Єпископів, який відбувся у Львові 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територіальний устрій, згідно з яким кількість єпархій збільшилась на чотири: Тернопільську, Зборівську, Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку. Окремий статус отримав Києво-Вишгородський екзархат, який охоплює територію поза Галичиною, Закарпаттям і Буковиною.

Згідно з рішенням Синоду Єпископів, який проходив у Бучачі в серпні 2000 року, створено дві нові єпархії - Стрийську і Сокальську - та реорганізовано Тернопільську і Зборівську: утворено Тернопільсько-Зборівську та Бучацьку єпархії.

Із листопада 2000 р. юрисдикції Верховного Архиєпископа та Синоду Єпископів підлягає вся Україна.

У лютому 2002 року проголошено утворення Донецько-Харківського eкзархату.

28 липня 2003 року проголошено утворення Одесько-Кримського екзархату.

Верховне архиєпископство в україні поділено на такі єпархії та екзархії:

1. Львівська архиєпархія , яку очолює Верховний Архиєпископ Любомир Кардинал Гузар;

2. Івано-Франківська єпархія - Єпарх Владика Софрон Мудрий;

3. Коломийсько-Чернівецька єпархія - Єпарх Владика Павло Василик;

4. Самбірсько-Дрогобицька єпархія - Єпарх Владика Юліан Вороновський;

5. Тернопільсько-Зборівська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Сабрига;

6. Бучацька єпархія - Єпарх Владика Іриней Білик;

7. Стрийська єпархія - Єпарх Владика Юліан Ґбур;

8. Сокальська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Колтун;

9. Києво-Вишгородський екзарахат - Екзарх Владика Василь Медвіт;

10. Донецько-Харківський екзарахат - Екзарх Владика Степан Меньок;

11. Одесько-Кримський екзархат - Екзарх Владика Василь Івасюк.

Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Мукачівською єпархією з осідком в Ужгороді керує Владика Мілан Шашік.

Поза межами України до верховного архиєпископства входять:

· у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300 тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;

· у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;

· у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:

· США - Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;

· Канада - Вінніпеґська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.

Крім того, існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига і Даугавпілс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані та Росії.

У діаспорі діють Апостольські Екзархати Німеччини, Франції, Великобританії, Чехії, 5 єпархій у Канаді (Вінніпезька Архієпархія, Едмонтонська, єпархії Торонто, Сакстауна і Нью-Вестмінстера), 4 єпархії у США (святого о.Миколая в Чикаго, Стемфорді, св. Йосафата у Пармі і Філадельфійська Митрополича Архієпархія), єпархія українців католиків в Австралії, Новій Зеландії і Океанії, св. Покрови Буенос-Айреса в Аргентині, Куритибська св.Івана Хрестителя в Бразилії, Гайдудорська в Угорщині, Пряшівська в Словаччині, Криживецький єпископат у Хорватії, вікаріат єпархії Бая Маре в Румунії, прокураторія в Італії, Перемисько-Варшавська митрополія в Польщі і підпорядкована їй Вроцлавсько-Гданська єпархія.

Отже, проблема українського православ`я постає як опосередковане, однак цілком адекватне відбиття загальноукраїнської та соціокультурної ситуації, стану національної самосвідомості, глибини регіональних відмінностей тощо. Для православного середовища на заході України самочинне проголошення автокефалії стало єдиною реальною відповіддю на вимогу чіткої ідентифікації з боку національно-політичного руху, а також- на виклик бурхливої розбудови УГКЦ. ля центру ця ідея могла б виявитися привабливою за умов послідовної, гнучкої і розумної праці, однак виявилася девальвованою внаслідок спроб форсувати події, що супроводжувалися міжцерковними зіткненнями. Зрештою, для південно- і східноукраїнської свідомості, де ще далеко не завжди диференціюється “російське” і “українське” – ця ідея виявляється, значною мірою, неприйнятною. До цього слід додати консерватизм церковної свідомості. заполітизованість релігійного життя і граничну незацікавленість Московського Патріархату в автокефалії православних в Україні.

ІІ. Автокефалізаційні процеси православ’я в незалежній Україні

2.1 Поява Київського патріархату