Курсовая работа: Православ’я на Галичині ХХ ст.: проблеми і перспективи

5 вересня 1996 р. в Києві пройшла чергова конференція східноукраїнського духовенства, очолювана патріархом Димитрієм. Вона запевнила патріарха у своїц вірності статутові УАПЦ й церковним канонам, закликавши до подолання двозначної ситуації, коли створилася небезпека розчинення УАПЦ в розкольницькій “УАПЦ-КП”. 8 вересня патріарх Димитрій здійснив перший крок до повного повернення своєї канонічної влади: проголосив Успенську церкву м. Львова своєю ставропігією, відновлюючи колишній статус храму.

Згідно з традиціями комфортного життя Київської митрополії Константинопольського Патріархату, з 1996 р. неодмінною передумовою архієрейських свячень в УАПЦ стає рекомендація кандидата єпархіальним собором єпархії, до якої кандидат має бути висвяченим. Єпископ Макарій Малетич прийняв священня на Львівську кафедру 3 листопада 1996 р.після його обрання 1 листопада єпархіальним собором й схвалення єпископатом. Так само єпископ Яків Макарчув був рукоположений на Черкаського владику 8 листопада 1998 р. після його обрання єпархіальним собором у Черкасах і підтвердження вибору Архієрейським собором 30 жовтня. Ця практика була закріплена новою редакцією статуту УАПЦ.

ІІІ. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в

Галичині.

3.1. Існування УАПЦ

Єпархіальний поділ УАПЦ унормовується. Патріарша Рада 27 червня 1997 р. визначила територіальні межі 11 єпархій УАПЦ в Україні, покінчивши з практикою формального проголошення реально неіснуючих єпархій. Найбільшими єпархіями лишалися Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська.

Принципово новим у суспільному служінні УАПЦ після 1996 р. стає послідовне відстоювання власної соціальної доктрини, базованої на соціальній етиці Євангелія, вчення апостолів і Святих Отців. Не схвалюється участь священнослужителів у виборчих кампаніях, але заохочується здійснення ними духовної опіки над партіями і громадськими організаціями, підтримка тих, хто боронить християнські ідеали, і протидія атеїстичним ліворадикальним силам. На відзнаку політиків, які захищають права Церкви та її вірних, установлено медаль Патріарха Мстислава, якою нагороджуються 1998 р. – Сергій Головатий, 1999 р. – Ярослава Стецько.

Новітня ідеологія УАПЦ узагальнюються в концептуальних посланнях патріарха Димитрія до 2000-річчя Різдва Христового, з серії “Про страшне сьогодення”. Глибока критична оцінка адміністративного досвіду президента Леоніда Кучми подана в меморандумі в справах церковного життя України протягом 1995 – 1998 рр., оприлюдненому наприкінці 1998 р.

Нова редакція Статуту заклала тверде канонічне підґрунтя для спрямування міжнародних церковних зв`язків УАПЦ, підкресливши: “1.2 УАПЦ рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні. УАПЦ визнає свій особливий зв`язок зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір`ю, через якусь Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви…1.6. УАПЦ визнає особливий авторитет у справах віри Вселенського Константинопольського Патріарха ”.

Одначе вже перший Архієрейський собор після похорону Патріарха Димитрія, що пройшов 1 березня 2000 р. за участю Державного комітету України в справах релігіїй Віктора Бондаренка, засвідчив нездатність більшості єпископату й членів Патріаршої Ради захиститися від тиску панівного режиму, незацікавленого в переході УАПЦ в підпорядкування канонічно визнаного єпископату української діаспори. Згодившись поминати на богослужіннях митрополита УАПЦ в діаспорі Константина як главу церкви, більшість учасників спільного засідання Архієрейського собору та Патріаршої Ради проголосувала за обрання патріаршого місцеблюстителя, котрий звичайно поставляється в разі відсутності глави Церкви. На місцеблюстителя було обрано митрополита Мефодія Кудряшова, одіозну особу, відому своїм вибуховим характером і великою залежністю від силових відомств.

Помісний собор14-15 вересня 2000 р. закріпив подвійний характер управління Церквою. Він визнав митрополита Константина духовним опікуном УАПЦ, але при цьому обрав митрополита Мефодія за предстоятеля. Утворилася нестабільна рівновага, ускладнювана тим, що керуючий справами Патріархії був обраний Помісним Собором і призначений указом митрополита Константина, а отже, не був підзвітний предстоятелеві. Митрополит Мефодій, вихований у РПЦ й незвичний до соборного церковного життя, невдовзі відійшов від ухвал Помісного Собору. Він діє самостійно, не інформуючи ані Патріархію, ні духовного главу УАПЦ, а вже 2001 р. відмовляється виконувати благословення митрополита Константина.

12 грудня 2002 р. митрополит Мефодій без благословення духовного опікуна УАПЦ проводить Архієрейський собор, який здійснив спробу передати всю повноту влади в УАПЦ предстоятелеві.Коли ж частина УАПЦ відмовилася виконувати ці ухвали, митрополит Мефодій видав укази про відлучення від церковного спілкування архієпископа Ігоря та передання найбільшої Львівської єпархії іншому архієреєві. 9 квітня 2003 р. Архієрейський собор, що репрезентував прихильників Мефодія Кудряшова, надав Мефодієві титул глави Церкви – “Блаженнішого митрополита Київського і всієї України” й визнав його право одноосібно керувати УАПЦ. Незгідна з цими рішеннями частина УАПЦ 11квітня 2003 р. заявила про свою вірність заповітові Патріарха Димитрія та ухвалам Помісного Собору 2000 р. й визнання єдиним канонічним главою УАПЦ в цілому світі митрополита Константина. Ця частина юридично збереглася як Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ.

За офіційною статистикою на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалось 1110 громад УАПЦ. Фактична кількість громад, які реально належать до УАПЦ, значно нижче.

3.2 Сучасний стан Київського патріархату в Галичині з 1996 р.

На даний час на території Галичини знаходиться Тернопільська духовна семінарія ім. св. Кирила і Мефодія і Тернопільська дяківсько-регентська гімназія ім. Митрополита Василя Липківського в м. Збаражі. Місто Збараж – складова частина історичної Волині, відвічний оберег землі нашої. І в ньому Святе українське православ’я з його візантійським обрядом було невід’ємною складовою частиною душі волинян, як і саме місто поєднане церковно-релігійним життям з Луцьком, іншими волинськими містами в складі Луцької єпархії нашої церкви.(рожко,215).

Збаражчина – частина Луцької єпархії. Збаражчина, Залозеччина, Під камінь, Олесько, Броди завжди належали до Луцької єпархії. Мова йде радше про узгір’я Вороняків та Медоборів, що географічно більше тяжать до Волині ніж до Поділля. Щойно 1772 року за першого розподілу Польщі, коли Австрія разом з Галичиною отримала також цю південну частину Луцької єпархії, тоді вона була включена до Львівської єпархії і поступово стала називатись Галичиною чи навіть початком Поділля[215рожко]

Масова руйнація Божих храмів в 60-80-х роках московськими більшовиками не оминула Збаража і Збаражчини. Було піддано вандалізму давню православну по монастирську святиню – храм Преображення Господнього, 1600 р. на Залужжі; храм Воскресіння Господнього (Великий), 1764 р., перетворено в склад, і була спроба висадити святиню в повітря, зачинено церкву Успіня Божої Матері, 1758 р., і перетворено в музей(217 рожко).

З постанням незалежної України, для православних українців Збаража передано храми Преображення Господнього на Залужжі, церкву Успіня Божої Матері (малу), церкви Св. Михайла на Базаринцях, Старому Збаражі (обидві святині побудовні в ХІХ ст.). Одночасно іде будова храму Покрови Богородиці на масиві цукровий завод. Станом на 2002 рік на Збаражчині належність вірних по релігійних конфесіях й число їх храмів розподілено так:

УПЦ КП - 30

УГКЦ – 20

УА?