Курсовая работа: Правотворчість як основний етап правотворення
г) процесуальні – пов’язані з порушенням процедур підготовки і прийняття актів;
д) соціальні – означає ігнорування суспільної думки і можливе громадське сприйняття;
Отже, схожість подібних помилок має як позитивне так і превентивне значення.
Як відмічалося вище правотворчість – це особливий вид діяльності. Її здійснення повино забезпечуватись різноманітними засобами і методами. В супротивному значенні процес прийняття правових актів перетвориться, скоріше всього, в формальну справу, позбавленої реальних способів вироблення правових впливів і їх ефективність. Тому правотворчисть спирається на систему засобів забезпечення, сприяючих його організації і функціонування. В цю систему входять: правила інформаційного забезпечення, планування правотворчої діяльності, демократична підтримка, юридично- організаційне забезпечення.
В ході здійснення правотворчої діяльності державними органами створюються акти які називаються джерела (форми) права. Останні бувають таких видів: загально-соціальні та юридичні (спеціально-соціальні). Юридичні джерела бувають такі як нормативно-правовий акт, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт.
Основним джерелом права в Україні є нормативно правовий акт, який виконує такі функції, як функцію юридичного джерела права і функцію форми права. Він приймається чи санкціонується державними органами (правотворчий орган) або народом (референдум), має загально-обов’язковий, формально-визначений характер. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти. Закони – це правові документи вищої юридичної сили які приймаються вищими органами державної влади. Підзаконні акти – це правотворчі акти компетентних органів які основані на законі і непротирічать йому.
Правоутворення – це найбільш широка категорія, яка охоплює виникнення і буття права, його упорядкування і розвиток у різних аспектах і напрямах.
Своїми словами можна сказати, що правоутворення це виникнення права. Виникнення розглянуто в першому та третьому питанні даної роботи, а саме правоутворення та правотворчість, а що ж таке право?
Сутність права - це головна, внутрішня, стійка основа права, що відображає його природу і призначення в суспільстві. Право має регулятивну природу, його суспільне призначення - регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загально-соціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право – це спосіб стабілізації і відтворення суспільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загально-соціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспільних відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників. Універсальне визначення поняття прав є дуже важливим у теоретичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено багато визначень права , які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим в теоретичному і практичному плані є наступне визначення права:
Право - це загальнообов'язкова формально виражена систем регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.
В науці ТДіП також розрізняють категорію право розуміння.
Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Праворозуміння -- це процес і результат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища.[1]
Російські вченні дають наступне визначення: праворозуміння - це наукова категорія яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, що містить в собі розуміння права його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до суцільного соціального явища.
Суб’єктом прворозуміння завжди виступає конкретна людина, наприклад:
А) громадянин володіючий мінімальним правовим кругозором, зіткнувшийся з проб лемами права взагалі;
Б) професійний юрист, який має достатній запас знань про право, здатній застосовувати і тлумачити правові норми;
В) науковець, людина з абстрактним мисленням, яка займається вивченням права, володіючий сумою історичних і сучасних знань, здатний до інтерпретації не тільки норм, а й принципів права, володіючий певною методологією дослідження. Право розуміння завжди суб’єктивне, оригінальне, хоча уявлення про право може співпадати у групи осіб і у цілих прошарків, класів.
Об’єктом право розуміння може бути право у планетарному масштабі, право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми. При цьому знання про окремі структурні елементи переноситься на право в цілому. Важливе пізнавальне навантаження в даному випадку несе навколишнє середовище і взаємодіючі з правом суспільні явища.[2]
Правотворчість є початковим етапом життя права і вбирає в себе імпульси, які впливають на рух права, правові так і політичні, економічні, спеціальні. Тому це і пояснює досить високий суспільний інтерес до правотворчості яка дозволяє створювати правові акти, які виражають політичний курс партій, держави, суспільства. [3]
Правотворчисть є процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави , формування і прийняття правових актів уповноваженими суб’єктами в рамках відповідних процедур.
Правоутворення характеризується дією саме об’єктивних факторів і представляє собою підготовчу стадію правотворчості, наприклад:
Проектна стадія.
а) прийняття рішення про підготовку проекту нормативно - правового акту.
б) розробка концепції проекту нормативно-правового акту і підготовка його тексту( або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи),тобто юридичне формулювання волі народу(колективу) у виді норм права.
Проекти указів Президента, постанов уряду звичайно готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плана попередніх робіт , або по разовому дорученню Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті президента і уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане створення проекту, передбачається участь спеціалістів у відповідності з відомчим ( галузевим) принципом, згідно якому створення початкових проектів здійснюється тими організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.
До підготовки проектів нормативно - правових актів залучаються партії, профспілки та інші громадські об’єднання.
в) попередній розгляд проекту нормативно - правового акту правотворчим органом. Для розгляду проекту звичайно залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради з участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, рецензування науково-дослідницькими інститутами тощо. Після врахування пропозицій і зауважень проект остаточно розробляється і редагується.
Стадія прийняття проекту нормативно-правового акту.