Курсовая работа: Правова організація працевлаштування громадян
I . Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян
Трудовівідносини за своєю природою є досить складними, а тому регулюються за допомогою численних нормативних актів як національного так і міжнародного права .
У Конституції України , зокрема статтею 43 визначено, що кожен має право на працю , і держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб .
Наступним нормативно – правовим актом є Кодекс законів про працю, він визначає правові засади , гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатись своїми здібностями до продуктивної праці .
Окремі положення, які віднесені до законодавства про зайнятість, містяться у главі ПІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».
?????? ????????????? ????????????? ??? ??????????? ????????? Закон України «Про зайнятість населення», ???? ??? ????????? ?????????????? ??????? 1 ??????? 1991 ???? (? ?????????? ??????? ?? ????????????). ? ????? ????? ??????? ????? ?? ????????? ????????? ?????? ??????????, ???????? ???????? ????? ?? ????? ???????? ?? ???? ?????????? ,викладені основні принципи державної політики зайнятості населення, регулювання та організація зайнятості, визначення підходящої роботи та інші важливі питання .
Суттєве значення для регулювання відносин зайнятості мають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України та деяких інших центральних органів виконавчої влади.
Питанню працевлаштування багато уваги приділено і у міжнародно-правових актах , серед яких слід згадати Загальну декларацію прав людини прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року , в якій сказано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи та на захист від безробіття.
У свою чергу, статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права , прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, передбачено, що держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави — учасники цього пакту з метою повного здійснення такого права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини.
У свою чергу, Європейська соціальна хартія встановлює, що з метою здійснення права на працю її учасники зобов'язуються: вважати однією зі своїх найголовніших цілей і одним із найголовніших обов'язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечити їх функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.
Крім цього, сьогодні важко собі уявити законодавство про зайнятість без таких міжнародно-правових актів, як конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП), які встановлюють міжнародні стандарти у сфері працевлаштування та зайнятості .
Серед них можна згадати Конвенцію № 2 «Про безробіття» 1919 року, Конвенцію №29 «Про примусову чи обов'язкову працю» 1930 року, Конвенцію № 105 «Про ліквідацію примусової праці» 1957 року, Конвенція 1958 р. № 111 <Про дискримінацію в галузі праці і зайнятості>, Конвенцію № 122 «Про політику у галузі зайнятості» 1964 року, Конвенцію № 142 «Про професійну орієнтацію і професійну підготовку у галузі розвитку людських ресурсів» 1975 року, Конвенцію № 159 «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів» 1983 року, які ратифіковані Україною.
Конвенція 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці і зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються дискримінації в галузі праці і занять, які б грунтувалися на відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, соціального походження і національної належності.В цій Конвенції передбачається, що країни, які її ратифікували, проводять політику ліквідації дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовують або змінюють будь-які законодавчі положення, що не відповідають цій політиці, і вживають заходів, які можуть сприяти в загальній практиці рівності можливостей і звернень.
Згідно з Конвенцією № 122 «Про політику в галузі зайнятості» 1964 року кожна держава — учасник цієї Конвенції здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Причому вказана політика має на меті забезпечення роботи для всіх, хто бажає працювати ; щоб ця робота була якомога продуктивнішою; була свобода вибору зайнятості і можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження .
Рекомендація 1962 р. № 117 про професійне навчання передбачає створення національних систем професійного навчання, регламентує їх планування і управління, встановлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної підготовки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує детальний план державних заходів щодо організації професійного навчання.[2]
Огляд нормативних актів у сфері працевлаштування та зайнятості свідчить про те, що багато держав прагне розробити заходи по забезпеченню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості , надання рівних прав всім хто бажає працювати незалежно від статі, раси, віросповідання .
III . Органи , які забезпечують зайнятість населення
Перш за все зайнятість населення забезпечується державою , шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах :
? ???????????? ?????? ??????????? ???? ??????????, ????????? ?????????????, ??????????? ? ????????? ?????, ??????? ?? ??????????????????????, ?????, ????, ?????????? ??????????, ????????? ??????㳿, ? ?????????? ????? ?? ??????? ????? ???? ???????????????????? ?? ?????????? ?? ??? ???????? ?????????? ? ???????????????????? ????????? ? ?????????? ??????;? ???????? ???????????? ?????????? ??????????, ?????????????????????, ????????? ????? ??????? ????? ?? ???? ??? ??????????????????????;? ??????????? ?????????? ? ????? ?????????? ? ?????? ???????????????????? ? ?????????? ???????? ?? ?????? ????????? ?????????????? ??? ???? ??????????;? ??????????????? ??? ???????? ??????, ????????? (??????)???????????, ????????? ???????????, ???????, ??????????? ???????????????? ???? ??????? ? ??????䳿 ? ???????? ???????????????????? ? ????????, ?????????? ?? ???????? ?? ????????????????? ???? ???????????? ?????????? ?????????;? ???????????? ??????????????? ? ????????? ??????? ???????????????????, ????????? ????? ???????? ??????? ?? ???????? ??????????? ???????? ? ???????.? ????? ????????? ???? ??? ?????????? ???????????????? ?? ???????????????? ??????? ??????????: ?????? ????????????? ?? ?????????? ????????, ?????????? ????????????? ?????????? ???????????? ???, ????????? ????? ??????????, ????????? ????? ??????????? ? ???????????? ??????? ??????? ??????? ????? ?????, ???? ??????, ??? ???????? ?????????? ? ??????????????? ??????? ?????;???????????? ???? ? ????????? ???????????, ????????????? ????????????? ??? ?????????? ????????? ? ????? ;?????????? ??????????? ?? ???????? ?????????? ?????????????????? ? ????????????? ????????? ???? ?????? ? ???????????????? ????;??????????? ???????????????????? ?????????? ? ???????????????? ? ???????????? ????????? ??????? ???? ? ??????? ???????? ?????????? ? ????????????;???????? ? ???? ???????????? ????????? ?????????? ???????????? ??????????????, ?????????? ? ????????????? ???? ?????????????, ? ????? ?????????? ???? ????? ? ??????????????????????;??????????? ??????????? ??????????.У забезпеченні зайнятості та організації працевлаштування населення, реалізації державної політики зайнятості , соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участь державні органи двох видів : загальні та спеціальні .
Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях .
??????????? ??????? ???????????????? ???????? Державна служба зайнятості , ?????????? ???? ???????????? ??? ???????????? ̳?????????? ????? ?? ?????????? ???????? ???????, ???????? ????????? ????????????? ?? ??????? ????????? ??????????????. ???????? ?????? ?????????? ??????????? ?:?????????? ?????? ?????????? ̳?????????? ????? ?? ?????????????????????????, ?????? ?????????? ?????????? ?????????? ????,????????, ?????????? ?? ????????????????? ???????, ????????, ??????? ? ???????? ? ?????? ??????? ??????????, ??????? ??????????? ??? ????????? ???????? ??????????? ????????? ? ??????? ??????????? ?????????? ??????????? ???????????????????,????????? ?? ???????? ??????????????????????????????????????? ??? ???????????????????.?? ?????? ????????? ?????? ?????????? ??????? ????? ???????????????? ??????????? ?????????? ??????????? ????????? ,????????????-???????????????????, ??????????????? ?????????????????? ??????????, ?????? ???????????? ????????? , ????????????,????????? ???????????, ???????????????????? ??????????.Статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості має права :
— одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
— розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;
— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби
зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
— направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
— укладати за дорученням підприємств, установі організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці зарахунок коштів підприємств, установ і організацій;
— оплачувати вартість професійної підготовкиосіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлюватиїм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України;
— вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;