Курсовая работа: Правове регулювання проведення земельних торгів

Як відомо, земельне законодавство України дозволяє певну дискримінацію за ознакою громадянства (країни заснування юридичної особи або країни походження засновників). За загальним правилом, у земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України (ч. 2 ст. 135 ЗКУ).Перелік осіб, які можуть бути покупцями, визначений Земельним кодексом України. По суті, це особи, які згідно з законом можуть володіти земельними ділянками. Крім того, Кодекс визначає, для яких саме цілей, у яких випадках та за якою процедурою фізичні та юридичні особи можуть стати покупцями ділянок. Згідно закону, володіти ділянками та відповідно бути їх покупцями, мають право бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава Україна, іноземні держави.

Найбільш проблемною є участь у земельних торгах підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній. Згідно закону, такі юридичні особи мають право придбати земельні ділянки несільськогосподарського призначення за погодженням з КМУ. Відповідно, без такого погодження їх не можна розглядати як таких, що мають право бути покупцем земельних ділянок. Чинна редакція Земельного кодексу України не пропонує рішення для цієї проблеми (або пропонує вкрай недосконале - за загальним правилом, зацікавлена у придбанні земельної ділянки іноземна юридична особа подає клопотання до відповідної місцевої ради або місцевої державної адміністрації). Клопотання розглядається по суті після отримання погодження Кабінету Міністрів України (ч. 6 ст. 129 ЗКУ). За наявною практикою, КМУ розглядає такі клопотання роками). Актуальність правової проблематики земельних торгів на даному моменті не вичерпується. Спільні зусилля органів влади все ж таки мають забезпечити формування в країні повноцінного, прозорого, ефективного та конкурентного земельного ринку.

Досвід проведення земельних торгів в Україні

Наразі продаж земельних ділянок, а також прав оренди на них через аукціони практикується в Україні вже давно. Перший земельний аукціон відбувся в Харкові 21 січня 1994 р. Тоді було реалізоване право оренди на земельну ділянку з об’єктом незавершеного будівництва. Новий орендар дістав право 50 років розпоряджатися ділянкою, з перспективою продовження оренди ще на 50 років.

Ухарків’ян відразу ж з’явилися послідовники. Земельні торги стали проводитися повсюди, ось тільки єдиних загальнодержавних правил їх проведення не було. Місцеві держадміністрації і органи місцевого самоврядування – розпорядники земельних ділянок комунальної і державної власності – готували й затверджували автономні правила проведення земельних торгів. Кожен на свій розсуд формував лоти, визначав їх стартову ціну і под. Не можна сказати, що місцева влада діяла в неправовому полі: в цьому випадку підмогою для них були Закони України «Про місцеве самоврядування» і «Про місцеві державні адміністрації». Але все ж таки відсутність нормативно-правових актів, що встановлюють для всіх єдині правила гри, давала право будь-якому учаснику, незгідному з результатами аукціону, оскаржити їх у суді і визнати торги недійсними.

Коли земля з простого об’єкта торгів стала об’єктом національної безпеки, необхідність закріпити на законодавчому рівні єдині правила аукціонів стала ще більш актуальною. За рекордно короткий термін Державний комітет України із земельних ресурсів (головний державний орган, що відає земельними питаннями) видав на гору проект Порядку проведення аукціонів. Щоправда, спочатку він носив назву тимчасового. Але, очевидно, розсудивши, що не буває нічого більш постійного, аніж тимчасове, Кабмін трансформував його на просто Порядок, прибравши прикметник «тимчасовий». Пройшовши узгодження в усіх міністерствах і відомствах, 22 лютого 2008 р. Порядок був затверджений Кабінетом Міністрів.

Здавалося, представники місцевої влади повинні були зітхнути з полегшенням: до прийняття цього документа негласно були припинені всі операції із землею, що негативно позначилося на соціально-економічному розвитку регіонів. Але замість схвалення на місцях, до дому на Банківській потяглася низка скаржників: регіональні урядовці, домігшись аудієнції у президента, прохали скасувати ряд нововведень, якими місцеве самоврядування усувалося від проведення аукціонів, а організацію торгів було покладено на територіальні підрозділи Держкомітету із земельних ресурсів. 7 квітня, в день Благовіщення, Президент підписав Указ про припинення дії постанови Кабміну №90 «Деякі питання проведення земельних аукціонів». «Ні Конституцією України, ні іншими законодавчими ак