Курсовая работа: Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання

Правовий статус державних службовців визначається – законом України «Про державну службу», а працівників міліції – законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р). [2].

Порівнюючи положення обох законів, можна виділити їх основні загальні риси – служіння суспільству, забезпечення функцій держави, реалізація прав свобод і обов’язків громадян. Тобто, ці моменти є об'єднуючими у соціальному призначенні державної і міліцейської служби, яка є також державною, хоча в законі України «Про державну службу» про це прямо не вказано. Але у ч.2 ст. 9 цього закону зазначається: що регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, суду, митного контролю, служби безпеки, а також внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього закону, якщо інше не передбачено законами України [3]. Закріплюючи це положення в ст. 6 Закону України «Про державну службу», законодавець зазначає, що «питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами».

Таким чином, зробивши аналіз цих положень, ми бачимо, що державними службовцями визнаються також особи, які працюють в апараті органів внутрішніх справ. До складу апарату ОВС входить – Міністерство внутрішніх справ, управління МВС в областях, міських, районних відділів, містах Києві та Севастополі, а також на транспортних магістралях. Адже, у Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ, як носій державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена конституційності. Її конституційність оцінюється насамперед двома категоріями:

· Відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в Конституції України;

· Законністю процедури застосування ОВС чинного законодавства.

А тому більше 10 статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням організації і функціонування державної служби, мають на увазі усіх її носіїв, у тому числі співробітників ОВС. Отже, служба в органах внутрішніх справ ґрунтується на правах, обов’язках і відповідальності, загальних для всієї системи державної служби.

Тобто, аналізуючи ч.1 ст. 20 Закону України «Про міліцію», можна сказати, що «працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади». Виходячи із статей обох законів можна побачити, що основні їхні положення є аналогічними. Це стосується, насамперед, поняття самої служби, її принципів, права на службу, а також ряду положень правового статусу держслужбовця і працівника міліції. Але зміст правового статусу працівника міліції значно спецефічніший, що пов’язано з виконанням ним особливих завдань і функцій, що мають правоохоронний характер. Також необхідно зазначити, що працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Крім того, Закон України «Про державну службу» регулює загальні аспекти державної діяльності, які є концептуальними для нормативного регулювання, різних напрямів державної служби. А тому, виходячи з того, що вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій, деякі автори поділяють державну службу за наступною класифікацією:

- Цивільна служба;

- Адміністративна служба – в органах представницької, виконавчої і судової влади;

- Спеціалізована – служба в ОВС, державної безпеки, прокуратури, збройних силах, тощо.

Дана класифікація більш чітко відображає стан і потреби правового регулювання статусу державних службовців і в той же час, поряд з різними видами державної служби застосовується і в міліції, тим самим підкреслюючи положення, викладене у ст.16 Закону «Про міліцію», у якій « особливий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції». Отже, службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Так, розглядаючи обов’язки державних службовців (ст. 10 Закону України «Про державну службу»), ми можемо бачити, що вони мають більш загальний вигляд і повністю прийнятні до працівників міліції. Безпосередньо обов’язки ж працівників міліції значно ширше розкриваються у ст. 10 Закону України «Про міліцію» і конкретизуються відповідно до тих функцій, які на них покладені, а також до специфіки даних функцій і завдань.

А щодо прав міліції (ст. 11 Закону «Про міліцію»), то вони чітко визначені, та розширенню не підлягають, але наприклад, деякі застосування фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, додатково регламентуються іншими статтями вказаного закону (ст. 13, 14, 15). А сам порядок проходження служби в міліції регламентується Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи питання прав і обов’язків, як основного критерію правового статусу державних службовців і працівників міліції, не можна залишати без уваги ті обмеження, які пов’язані з проходженням служби даних категорій. Так у ст. 3 Закону України «Про міліцію» зазначається, що: « у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». А в ст. 18 цього ж закону «працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». Тобто, працівникам міліції забороняються займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, бути членом політичних партій, а також організовувати страйки, або брати участь у них. Аналогічні обмеження передбачені законодавством щодо державних службовців. [4].

Отже, працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і тому законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами. Також поширення правового статусу державних службовців на працівників міліції, може бути аналіз поняття посадової службової особи і його тлумачення в науці і законодавчих актах, зокрема у Кримінальному кодексі України.

Аналізуючи поняття «посадова особа» можна дати наступне визначення: державно – службова особа – це визначена структурою та штатним розкладом первинна структура, одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових функцій та повноважень.

Таким чином, з даного визначення можна зробити деякі висновки, застосовуючи його до конкретних структурно – функціональних розписів органів внутрішніх справ (міліції), тобто штатних розкладів. Якщо розглядати для прикладу конкретний районний, чи міський орган внутрішніх справ, спираючись при цьому на ст. 2 Закону України «Про державну службу», то посадовими особами можуть бути:

- Керівники та заступники керівників, тобто начальники ОВС, та їх заступники;

- Інші державні службовці. Це можуть бути керівники, та інспекторський склад окремих підрозділів, оперуповноважені та слідчі, дільничні інспектори, працівники ДАІ, тощо.

Останнє положення може бути підкреслене особливостями юридичної відповідальності осіб, які займають дані посади. Адже, необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс містить поняття «службова особа». Так у ст. 368 КК України (одержання хабара), зазначається: «службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи зазначені у п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорії, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць».[5].

А тому, виходячи з викладеного, ми можемо бачити, що працівник міліції – це службова особа і на нього можуть поширюватися норми закону «Про державну службу». А це в свою чергу дозволяє наблизити правовий статус співробітників ОВС до статусу державних службовців, що передбачено Концепцією адміністративної реформи.

А тому виходячи з чинного законодавства можна виділити специфічні ознаки служби співробітників ОВС (міліції):

1. Виконує особливі, охоронні завдання;

2. Застосовує державний примус;

3. При вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

4. Суворо дотримується ієрархії по службі. Так, у ст. 20 Закону України «Про міліцію», чітко встановлює: «робітник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується лише законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов’язати працівника міліції виконувати обов’язки не передбачені чинним законодавством».