Курсовая работа: Президент України і виконавча влада

Державний комітет (державна служба) є центральним орга­ном виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування дер­жавної політики відповідним членам Кабінету Міністрів та за­безпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відан­ня. Державний комітет (службу) очолює його голови.

Зокрема, державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету, є комітети: архівів; будівництва, архітек­тури та житлової політики; по водному господарству; по зе­мельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; з енергозбережен­ня; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метро­логії та сертифікації; статистики; Вища атестаційна комісія; Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має особливі завдання та повноваження, щодо нього може вста­новлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників тощо.

Такими органами в Україні є: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з питань регуляторної політики та під­приємництва; Національна комісія регулювання електроенерге­тики; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна; Головне управління державної служби; Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.

Центральні органи виконавчої влади діють на основі поло­жень, які затверджує Президент.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його за­ступників призначає Президент за поданням Прем'єр-міністра, а припиняє їх повноваження Президент.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої тери­торіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, визначеному законодавством.

Призначення на посаду і звільнення з посади керівників те­риторіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює керівник центрального органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів у межах коштів, передбачених на утриман­ня органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади та здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові, регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Керівники цих органів призначаються на посади та звільня­ються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Згідно з Конституцією виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, діяльність яких регулюється Законом «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. (зі змінами і доповненнями) [1].

Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента і звільняються з посади Президентом.

Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабіне­том Міністрів та підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Актуальною проблемою в ході реформування є врегулювання повноважень між місцевими адміністраціями та обласними і районними радами. Так, якщо районна чи обласна рада передає частину своїх повноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.

Якщо ж районна чи обласна рада передає частину своїх по­вноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Як­що ж таку недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент приймає рішення про його відставку.

Згідно зі ст. 119 Конституції місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують [1]: виконання Конституції та інших законів України; законність і правопорядок; додер­жання прав і свобод громадян; виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, національно-культурного розвитку національних меншин; підготовку та виконання обласних і районних бюджетів; звіт про їхнє виконання; взаємодію з органами місцевого самовря­дування тощо.

Голови місцевих державних адміністрацій у межах своєї ком­петенції видають розпорядження, які є обов'язковими для вико­нання на відповідній території всіма органами, підприємства­ми, установами і організаціями, посадовими особами та грома­дянами.

А керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій видають накази.

2. Розмежування компетенцій Президента України

та Кабінету Міністрів України

2.1. Кадрові зміни.

Відповідно до положень (статей 85, 106 та 114) Конституції 1996 року український уряд – Кабінет Міністрів формувався наступним чином. Глава уряду - Прем‘єр-Міністр України призначався Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України , а персональний склад Кабінету Міністрів призначався главою держави за поданням Прем‘єр-міністра. Останнє положення є аналогічним і щодо призначення керівників інших структур виконавчої влади – центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Таким чином, Президент України мав визначальну роль в процесах формування виконавчої влади.

Що стосується порядку звільнення названих керівників адміністративних структур, то роль глави держави була ще значнішою. Президент на свій розсуд, без згоди українського парламенту міг прийняти рішення про відставку Прем‘єр-міністра (що тягне відставку уряду в цілому), а також звільнити із займаних посад керівників усіх інших названих органів виконавчої влади. При тому, Верховна Рада мала можливість впливу на уряд по суті незалежно від Президента, – через прийняття українським парламентом резолюції недовіри Кабінетові Міністрів, що маємо наслідком його відставку.

Особлива роль глави держави щодо діяльності уряду підкреслювалось також іншим положенням Конституції 1996 року – згідно з частиною першою статті 115 Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом.

Відповідно до закону „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року порядок призначення та звільнення керівників органів виконавчої влади відрізняється значною мірою. На відміну від попередньої редакції Основного Закону, Прем‘єр-Міністр України призначається не главою держави, а парламентом. Кандидатуру для призначення на посаду Прем‘єр-Міністра вносить Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій або однієї депутатської фракції, до якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього глава уряду, у разі прийняття рішення парламентом, призначається на свою посаду. В цій ситуації роль Президента у призначенні Прем‘єр-міністра може бути вагомою в конкретній політичній ситуації, у разі його належності до політичних сил, що становлять більшість у парламенті, проте очевидно формальною, якщо більшість становить конкуруюча з главою держави політична сила. Адже Президент буде просто зобов‘язаний за цією нормою представити на схвалення ту кандидатуру, яку запропонує парламентська більшість.

Поза тим, істотно змінено порядок призначення та звільнення із займаних посад керівників, як членів уряду, так і інших центральних органів виконавчої влади:

▪ Міністр оборони, Міністр закордонних справ та Голова Служби безпеки України призначаються Верховною Радою за поданням Президента;

▪ інші члени Кабінету Міністрів, голова Антимонопольного комітету, Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення, Голова Фонду державного майна призначаються Верховною Радою за поданням Прем‘єр-міністра;

▪ усі інші керівники центральних органів виконавчої влади призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем‘єр-міністра.