Курсовая работа: Причини неуспішності учнів та шляхи їх розв’язання
6.6. Теорія .
7. Уміння і навички як категорії вираження цілей навчання
7.1. Уміння
7.2. Навички
7.2.1. Формування навичок
7.3. Знання
8. Характеристики особистості як категорії вираження
цілей навчання
8.1. Особистість і її структура
8.2. Характеристики особистості
9. Підсумок
10. Література
1. Вступ.
Сьогодні педагоги і вчителі зустрічаються з проблемою вихованням дітей. Проблема полягає в тому, що один матеріал, діти розуміють по-різному.
Процес навчання — єдиний, цілісний процес. У центрі цього цілого стоїть особистість учня, його активна, пізнавальна діяльність. У ході навчання вучнів відбувається перебудова раніше сформованого досвіду, розвиток його пізнавальних сил, формування і розвиток особистості в цілому, забезпечується єдність освіти, виховання і розвитку.
Розглядаючи учіння як діяльність, треба знати: в учінні відбуваються два процеси: перший — власне учіння, як діяльність і виконання дії; другий — процес перетворення досвіду суб'єкта учіння. Виконання дії, що пов'язане з перетворенням деякого об'єкта певної конкретної предметної галузі дійсності, а процес засвоєння полягає у перетворенні суб'єкта учіння, як такого, який цією дією не володів у суб'єкта, який нею володіє.
Зв'язок "дидактична система — учень" означає, що середовище вимагає індивідуалізувати систему навчання. Ця вимога зауважена у принципі врахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх вікових відмінностей та закономірностей розвитку та у принципі систематичності і послідовності.
Зв'язок "учень — учитель" передбачає постійне отримання учителем об'єктивної інформації про навчальні досягнення учня, на основі досягнення цілей навчання. Керування навчальним процесом на основі оцінки ступеня досягнення мети навчання є необхідним атрибутом навчального процесу як з погляду учителя, так і з погляду та в інтересах учня. Цей принцип навчання має назву принципу контролю і корекції знань учнів.
Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:
1. Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може виконати її сам.
2. Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовувати самостійну роботу учнів.
3. Учитель повинен вчити учнів самостійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності.
4. Учитель повинен дуже вимогливо ставитися до визначення обсягу домашніх завдань.
5. Учитель повинен стимулювати пробудження в учнів до самоаналізу та самопізнання
Метою пізнання світу є його перетворення відповідно до потреб людини. Розвиток продуктивних сил був і є рушієм наукового прогресу. Водночас при вивченні низки предметів є можливість показати такий стан розвитку науки, коли теоретична думка у своєму розвитку випереджає практику, створити добру основу для формування глибокого інтересу до навчання, до свого предмета як запоруки і необхідної умови ефективного навчання. В цьому і полягає роль, функція і значення принципу зв'язку навчання з практикою.
Але повноцінне засвоєння матеріалу передбачає вміння оперувати ним під час розв'язування різноманітних теоретичних і практичних завдань. Для досягнення цього є певні види вправ у розв'язуванні завдань із застосуванням знань, що веде до формування відповідних умінь і навичок, а також до глибшого осмислення знань. Ця робота і спрямована на оволодіння матеріалом.
Особистість — це результат біологічного і соціального розвитку людини в їх єдності.
Темперамент накладає відбиток на темп і ритм діяльності та поведінки, інтенсивність психічних процесів, Властивості темпераменту, як і властивості нервової системи, не є абсолютно незмінними, вони проявляються не з моменту народження, а розвиваються в певній послідовності.
Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особистості, які характеризують динамічний та емоційний боки її діяльності і поведінки. Виділяють такі типи темпераменту: флегматик, холерик, меланхолік, сангвінік. Основними компонентами темпераменту є загальна психічна активність, моторика, емоційність.
2. Структура проблемного навчання.
Висока ефективність проблемного навчання ні в кого з науковців та учителів сучасної школи не викликає сумніву, однак його використання в шкільній практиці — явище не таке вже й часте. Однією з причин цього є порівняно складна технологія його реалізації. Треба зазначити, що у педагогічній літературі проблемне навчання називають видом навчання, в основі якого лежить метод проблемного вивчення матеріалу. Отже, розкрити суть проблемного навчання — це в першу чергу розкрити особливості методу проблемного вивчення матеріалу.