Курсовая работа: Причини та підстави невиконання та нереалізації актів Конституційного Суду України
в) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення П резидента України з поста в порядку імпічменту.
На закриту частину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку у справі, підготовлений суддею-доповідачем на основі матеріалів справи, досліджених Конституційним С удом у процесі її розгляду. Кожен суддя Конституційного С уду, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення, висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, висновку [5,416].
На закритій частині пленарного засідання судді Конституційного Суду вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку у справі. Пропозиції та поправки суддів Конституційного С уду до проекту рішення, висновку у справі вносяться у письмовій формі, голосування по кожній з них проводиться окремо. Суддя Конституційного Суду може на будь-якій стадії обговорення проекту рішення, висновку у справі зняти свою пропозицію чи поправку.
Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.
Рішення та висновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
Підписання суддею Конституційного Суду рішення, висновку Конституційного Суду є обов’язковим. Суддя Конституційного Суду, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду, має право, незалежно від того, голосував він “за” чи “проти” прийняття рішення або дачі висновку, на свою окрему думку у справі, яка викладається у семиденний строк від дня голосування у письмовій формі і додається до відповідного рішення чи висновку.
Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку. Вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України. Рішення і висновки Конституційного Суду офіційно оголошуються головуючим на пленарному засіданні Конституційного Суду. Це оголошення і є офіційним оприлюдненням рішення, висновку Конституційного Суду. Конституційний Суд України після офіційного оприлюднення рішення, висновку може з власної ініціативи або за заявою однієї із сторін конституційного провадження виправити допущені у рішенні, висновку неточності, описки, редакційні або технічні огріхи. Рішення, висновок Конституційного Суду можуть бути роз’яснені Конституційним Судом за клопотанням однієї із сторін конституційного провадження.
Конституційний Суд України може відкрити нове провадження у справі при виявленні нових обставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання. З метою забезпечення обов’язковості виконання рішень і висновків Конституційного Суду законом передбачено здійснення низки юридичних дій. Так, копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб’єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України. Конституційний Суд має право зажадати від зазначених органів письмового підтвердження виконання свого рішення, додержання свого висновку.
У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно із законом [5,418].
2. Проблеми реалізації та виконання рішень Конституційного Суду України
Специфічна роль Конституційного Суду полягає в тому, що він шляхом офіційного тлумачення Конституції та законів України може запобігти потенційній загрозі порушення прав і свобод людини. Функцію захисту прав і свобод людини Конституційний Суд України реалізує у кількох напрямках. Насамперед, він надає висновки щодо законопроектів про внесення змін до Конституції на предмет їхньої відповідності вимогам її статей 157 і 158, оскільки стаття 157 Основного Закону забороняє його змінювати, якщо зміни передбачають, зокрема, скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Згідно статті 147 Конституції України, Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Основному Закону і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Визнаючи зазначені акти або їхнi окремі положення неконституційними, Конституційний Суд тим самим захищає права і свободи людини і громадянина як вищу соціальну цінність держави. Тому й переважна частина справ, розглянутих Конституційним Судом України, безпосередньо чи опосередковано стосувалася суті, змісту і обсягу основних прав і свобод (особистих, політичних, економічних, соціальних). Знаковим у цьому плані є рішення Суду від 20 березня 2002 року про визнання неконституційними положень статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» щодо зупинення дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, та положень статті 60 цього Закону в частині зупинення дії окремих положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Приймаючи рішення, Суд виходив з того, що для певної категорії громадян пільги, компенсації та гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування. Конституційний Суд дійшов висновку, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, насамперед для тих категорій громадян, пенсії, заробітні плати яких (з урахуванням інших джерел доходів) є нижчими від визначених законом чи від встановленого законом прожиткового мінімуму, порушує вимоги частини четвертої статті 43, частини третьої статті 46 та статті 48 Конституції України.
Ще один приклад. Рішенням від 23 травня 2001 року визнано неконституційними положення статті 2483 Цивільного процесуального кодексу України про виключення з підвідомчості судів скарг на: акти, що сіб верховенство Конституції, непорушність її приписів, Конституційний Суд відіграє помітну роль у функціонуванні всього механізму державної влади, збереженні балансу та рівноваги в системі її органів. Наслідком неповних трьох останніх років діяльності Конституційного Суду порівняно з попереднім періодом є збільшення кількості рішень на 14 та висновків — на 5 (відповідно 51 проти 37 і 7 проти 2). За період 2000 р. — 9 місяців 2002 р. прийнято 182 ухвали (174 — за 1997 — 1999 рр.). Проте кількість розглянутих Конституційним Судом справ, прийнятих ним підсумкових актів сама по собі, як на мене, не має вирішального значення. Важливо, щоб закони та інші нормативно- правові акти приймалися на основі Конституції України і відповідали їй, а судовий конституційний контроль був дійовим та ефективним.
За період своєї діяльності Конституційний Суд України надав 8 висновків щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України. Жоден з них не реалізовано. Це пояснюється використанням поправок до Конституції як інструменту боротьби за владу. Складається враження, що в ряді випадків автори конституційних поправок більше стурбовані забезпеченням корпоративних інтересів певної частини законодавчого корпусу, ніж справді державним вирішенням проблем демократії в Україні. Треба додати і про недостатність досвіду в застосуванні основоположних конституційних норм. Через розбіжності поглядів, їх поляризацію багато хто намагається вирішувати питання не на засадах права, а під впливом егоїстичних інтересів та амбіцій. Важко не погодитися з думкою судді Конституційного Суду України М.Костицького та його наукового консультанта В.Годованця («Вісник Конституційного Суду України» № 3 за 2002 р.) про те, що народні депутати України, готуючи подання до Конституційного Суду у справі стосовно пільг та компенсацій, турбувалися не стільки про належне забезпечення державою прав і свобод людини в Україні, скільки мали на меті щось інше. Інакше як пояснити ту обставину, що 19 із 54 народних депутатів України, які звернулися у квітні 2001 року з поданням про неконституційність статей 58, 60 Закону України «Про державний бюджет України на 2001 рік», у грудні 2000 року голосували у парламенті… за прийняття зазначених статей Закону?
Варто зауважити, що робота Конституційного Суду України з офіційного тлумачення Конституції спрямована на вирішення гострих правових конфліктів, забезпечення стабільності конституційного ладу, становлення законності у сфері державно-правових та інших відносин. Інтерпретуючи Конституцію та закони України, Конституційний Суд сприяє пізнанню та осмисленню відповідних положень шляхом розкриття їх змісту та взаємодії з іншистосуються обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці. Тим самим Конституційний Суд підтвердив беззастережне право громадян на судовий захист своїх прав і свобод. Можна тут згадати й рішення Конституційного Суду від 7 травня 2002 року у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб, яких, згідно з Конституцією України, призначають на посади та звільняють з посад Президент України або Верховна Рада України. Воно матиме велике значення для становлення в Україні основ адміністративної юстиції.
Важливими для України є рішення Суду від 29 грудня 1999 р. про визнання неконституційним положень чинного на той час Кримінального кодексу України, якими передбачалася смертна кара як вид покарання, рішення від 14 грудня 1999 року щодо застосування української мови, від 27 березня 2001 року — у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою, від 14 листопада 2001 року — щодо прописки громадян, від 29 травня 2002 року — про безоплатну медичну допомогу. Узагальнюючи, можна сказати, що своїми рішеннями Суд захистив право на життя, участь в управлінні державними справами, право голосу на виборах і референдумах, право на свободу об’єднання, на приватну власність, на оскарження в суді дій посадової особи, на свободу вибору захисника своїх прав, на свободу від втручання в особисте життя тощо.
Рішення, які приймає Конституційний Суд України, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Поняття «рішення», що вживається у зазначеній статті, — родове, воно стосується всіх питань реалізації Конституційним Судом України закріплених повноважень. Рішення Суду є актами прямої дії, як і сама Конституція України, і мають конституційну силу виходячи з принципу верховенства Конституції України. Фактично рішення Конституційного Суду України — це конституційні норми в їх динаміці. Право як система норм передбачає обов’язкову їх реалізацію. Відсутність цього механізму, як, наприклад, невиконання судових рішень, призводить до руйнування самої ідеї права, — вважає професор Гайдельбергського університету В. Брюггер. Виконання рішень Конституційного Суду України, що мають нормативний характер, безпосередню дію, загальнообов’язковість та юридичну силу Конституції України, є одним із основних і дієвих важелів забезпечення реалізації принципу верховенства Конституції України[17,77].
Виконання рішень Конституційного Суду України прямо впливає на побудову демократичного суспільства, основним критерієм якого є домінування прав людини над інтересами будь-яких державних органів та посадових осіб, а тому дуже актуальним є створення механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина[22]. Конституційні суди, виконуючи власні рішення, повинні спиратися на силу принципів, які вони проголошують, — вважає американський юрист Д. Баррі[7]. Однак на сьогодні для України цього недостатньо — назріла необхідність забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України не тільки силою авторитету самого Суду, «самодостатністю», безпосередньою дією цих актів, а й шляхом участі в цьому процесі держави в цілому та її інститутів зокрема.
Правова основа механізму виконання рішень Конституційного Суду України закріплена у статтях 69, 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі — Закон)[2]. Конституція України та Закон лише частково, на нашу думку, визначають порядок виконання рішень Конституційного Суду України, механізм правового регулювання якого є недосконалим, що породжує низку проблем, внаслідок яких ці рішення втрачають вплив на правову систему держави та діяльність державних інституцій, а звідси конституційний контроль за забезпеченням конституційного порядку в державі, що здійснюється Конституційним Судом України, втрачає свою ефективність.
Виконання рішень Конституційного Суду України має імперативний характер — є обов’язковою вимогою Основного Закону України, яка виступає гарантією додержанням норм Конституції та законів України. Обов’язковість виконання актів Конституційного Суду України є елементом дієвості ухвалених ним рішень. Таким чином, виконання рішень Конституційного Суду України — це конституційний обов’язок держави, зокрема її глави, органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, усіх громадян України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України[4] закладено правову позицію, за якою відповідно до частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідності Конституційний Суд України може визначати у своєму рішенні, висновку порядок і терміни його виконання, а також покладати на відповідні державні органи обов’язок по забезпеченню виконання цього рішення, висновку. Крім того, Конституційний Суд України відповідно до частини другої статті 70 Закону може визначити у своєму рішенні додаткові заходи, пов’язані з порядком його виконання, вказавши на терміновість чи обов’язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, що визначено у рішенні, висновку Конституційного Суду України (порядок його виконання, строки тощо), відповідні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Тобто наявність чи відсутність у рішенні, висновку Конституційного Суду України додаткових приписів щодо дій, пов’язаних з виконанням цих актів, не відміняє загальну обов’язковість їх виконання. Рішення Конституційного Суду України мають таку саму сферу дії в часі, просторі, за колом осіб, як і рішення нормотворчого органу, і таке саме, як і нормативні акти, загальне значення, що не притаманне правозастосовним за своєю природою актам. Вони мало відрізняються за наслідками і механізмом реалізації від законів, указів Президента, інших нормативно -правових актів, якими анулюються ті чи інші правові норми, а тому забезпечення їх виконання має бути таким самим, яким воно є стосовно законів [14, 460–463.]. Необхідність виконання рішень Конституційного Суду України виникає як у випадку визнання нормативного акта або його окремого положення неконституційним, так і тоді, коли вони залишаються конституційними, однак одержують нове тлумачення. Зазначені рішення мають преюдиціальний характер і повинні застосовуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми службовими та посадовими особами, судами, юридичними й фізичними особами.
У судах загальної юрисдикції України діє ефективний механізм виконання рішень — виконавче провадження, яке є самостійним процесом, а отже, фактично гарантує реалізацію судових рішень, тоді як щодо виконання рішень Конституційного Суду України такий механізм відсутній. Виконання рішень судів загальної юрисдикції забезпечується спеціально сформованим органом — державною виконавчою службою, що діє на підставі законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження»[6], які визначають умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, тоді як щодо виконання рішень Конституційного Суду України такий орган чітко не визначений, а нормативна база в цій частині є недосконалою.
Рішення Конституційного Суду України можна умовно поділити на такі, що виконуються шляхом вчинення активних дій відповідним органом (внесення змін, доповнень, наступне скасування відповідних актів, пов’язаних з визнаним неконституційним актом), і що не потребують активних дій для їх виконання, адже оскаржені акти або їх положення, які цими рішеннями визнані неконституційними, не виконуються, а органи, які їх прийняли, не повинні їх змінювати для відновлення конституційності. При цьому судові та інші правозастосовні органи зобов’язані керуватися цими рішеннями у своїй практиці.
Проблеми виконання рішень Конституційного Суду України потребують нагального вирішення, що неможливе без ґрунтовного аналізу причин їх невиконання, які можна умовно поділити на такі:
1) доктринальні:
— наявність ряду невирішених теоретичних та прикладних питань щодо правової природи, юридичної сили та значення актів Конституційного Суду України для суспільства та конкретного індивіда;
2) політичні:
— незрілість сучасної політичної системи України;
— відсутність політичної волі щодо функціювання на належному рівні судової системи в цілому і зокрема органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду України, який без власного апарату виконання своїх рішень позбавляється всіх ознак владного суб’єкта;
— критика та коментарі через засоби масової інформації рішень Конституційного Суду України політиками або фахівцями, які мають інший погляд на вирішення питання, що має своїм наслідком зниження авторитету рішення, його ефективності, породжує сумніви в його правильності, легітимності і врешті-решт впливає на його виконання;
3) інституційні: