Курсовая работа: Принципи навчання
Принцип свідомості. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань.
Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування [13, с.122].
Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.
Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому вихователеві будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих садків, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця [13, с.123].
Принцип наочності. Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу навчання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого боку, у процесі пізнання людина передусім використовує першу сигнальну систему. До того ж треба зважати, що на початковому етапі навчання ( в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей характеризується конкретно-образними проявами.
Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю.
Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом.
Виділяють такі основні види наочності: натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо; зображальні (картини, муляжі, макети та ін..); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки) [13, с.124].
Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам’яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку[13, с.125].
Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета усіх навчальних закладів – підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей.Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних, психологічних закономірностях. Ось окремі з них: практика – поштовх до пізнавальної діяльності і одночасно критерій перевірки істинності знань; практична діяльність – ефективний засіб формування особистості учня на основі отриманих знань успішно вирішувати життєві проблеми – джерело задоволення і одночасно поштовх до навчальної діяльності [13,с. 126].
Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості.
Реалізуючи вимоги цього принципу, учитель не повинен підпорядковуватись наявному рівню фізичного і соціально-психічного розвитку, а вести за собою, розраховувати на близьку зону розвитку.Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.
Легкість не сприяє активності. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває певне задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів. Важливо врахувати індивідуальні особливості учнів щодо їх фізичного і психічного розвитку: стан здоров’я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін. У колективі класу навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей, не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти високих успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил. Тому для вчителя так важливо проявити педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні [13, с.128].
Принцип емоційності навчання. Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції (від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний із інстинктами, потребами і мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С. Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності; вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили у навчальній діяльності. У цьому разі треба мати на увазі позитиви емоції. Емоції страху, ненависті та іншого не відіграють роль спонукального заряду у навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки.Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у навчанні, задоволенням у досягненні поставленої мети.У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м’язове напруження, психологічні гальмування, «розкріпачує» особистість [13, с.130].
РОЗДІЛ 2. Практичне застосування принципів навчання в педагогічному процесі
2.1. Поняття про правила навчання
У навчальному процесі, як і в будь-якому іншому, діють закономірності й закони, врахування яких робить ці процеси ефективними. Наприклад, у дорожньому русі керуються правилами й приписами, дотримання яких гарантує безпеку руху. Аналогічно відбувається і в навчальному процесі.
Відомі дидактик М. Данілов і М. Скаткін вважають, що принципи навчання визначають зміст, методи і організацію навчання й разом з правилами навчання є для педагогів надійним керівництвом до дії.
В дидактиці іноді межі між цими поняттями розмиваються. Про це свідчить вживання таких термінів, як провила-вимоги, вимоги-рекомендації, поради-рекомендації, вимоги-поради тощо [4, с. 149].
Щоб відрізнити правила від інших термінів, зауважимо, що правила не допускають свободи дії. Правил необхідно дотримуватись при виконанні якоїсь дії. При відмові дотримуватися правил виконувані дії будуть протизаконним, а тому не результативними в соціально значимому аспекті.
Правило – це лаконічно сформульоване судження-умова, дотримання якої обов’язково приведе до реалізації ідей чи положень, закладених в суті принципу навчання.
Наприклад, принцип доступності навчання може бути реалізованим за умови, коли вчитель буде дотримуватися таких дидактичних правил: «від близького до далекого», «від відомого до невідомого», «від простого до складного», «від загального до окремого». Це «золоті» правила навчання, сформульовані Я. Коменським.
Правила необхідно відрізняти від закону. Закони чи закономірності навчання діють об’єктивно, незалежно від волі й свідомості вчителів, а правила навчання, що формуються на основі пізнання об’єктивних закономірностей, мають характер умовних приписів, що їх встановлюють вчені-педагоги або практики.
Якщо правила стосуються, наприклад, уроку, то можна сформулювати вимоги (наказового чи рекомендаційного змісту) до сучасного уроку. Знання таких вимог виконує спонукальну та орієнтацій ну функцію.
Найбільш розробленими в загальній дидактиці чи окремих методиках є поради і рекомендації. Їх знаходимо в працях В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, С. Лисекової, В. Шаталова, М. Гузика та інших педагогів [13].
Ці досвідчені педагоги діляться своїм досвідом, розкривають секрети свого успіху, дають цінні поради й рекомендації як результат власних тривалих спостережень, глибоких узагальнень з питань організації навчання.
Окремі ціні поради можуть стати вимогами або й правилами навчання й увійти до фонду «золотих» правил навчання (за Я. Коменським).
Дане судження-умова не допускає свободи дій вчителя. Учитель не має права ігнорувати цю обов’язкову умову, реалізація якої відбиває у своєму змісті принципи доступності, систематичності й послідовності навчання. Ця умова випливає із правила навчання про те, що при засвоєнні слід йти «від відомого до невідомого».
Тому наведене судження-умова, як і багато інших, є фундаментальною дидактичною вимогою, а не порадою чи рекомендацією. Вчитель вільний у виборі, наприклад, рекомендацій проводити перевірку знань засвоєння матеріалу на початку чи в кінці уроку, або й зовсім зняти цей етап, якщо тема уроку є складною, великою за обсягом і її засвоєння потребує більше часу.