Курсовая работа: Проектування машини для перемішування сухих будівельних сумішей
Стримуючим чинником широкомасштабного застосування сухих сумішей є відсутність в будівельних організаціях силосів і контейнерів для перевезення до зберігання матеріалів на буд. майданчику. В результаті цього поставка здійснюється в мішках, що збільшує вартість і знижує ефективність застосування сухих сумішей на об'єкті. Це стосується і устаткування для застосування сумішей на будівельних об'єктах (агрегатів для машинного нанесення штукатурних розчинів, насосів-змішувачів для заливки підлог і т. п.).
Для подальшого вдосконалення і забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва сухих сумішей, необхідно: створення нормативної бази по сухих сумішах і розчинах, проведення заходів для підвищення якості і однорідності властивостей; здійснення переходу від кустарних виробництв до комплектних заводів; розвиток бази по транспортуванню, зберіганню і переробці сумішей на будівельних об'єктах і механізації робіт, взаємодія вітчизняних виробників для вирішення загальних проблем і задач.
1.2 Особливості складу та виробництва сухих будівельних сумішей
1.2.1 Загальні відомості
Номенклатура сухих будівельних сумішей, представлених на будівельному ринку України, достатньо широка: від гарцовки до високонаповнених хімічними домішками спеціальних сумішей. В цьому розділі будуть розглянуті модифіковані суміші, оскільки тільки наявність в суміші спеціальних хімічних домішок дозволяє повністю реалізувати переваги цих матеріалів як на стадії транспортування, організації і технології виробництва робіт, так і на стадії експлуатації. Крім того, виготовлення звичайних сухих цементно-піщаних сумішей в заводських умовах не дозволяє ефективно використати весь потенціал цехового устаткування і забезпечити сучасний рівень якості сумішей. В даний час для переважної більшості будівельних компаній критерієм при виборі тієї або іншої сухої суміші вітчизняного виробництва є якість, навіть якщо різниця в ціні досягає 40% і більше. У основі необхідної якості сухої суміші лежить оптимальне співвідношення її компонентів, число яких для деяких видів сумішей доходить до півтора десятків. Склад суміші підбирається в лабораторії заводу і, як правило, є ноу-хау виробника.
Не менш важливим, а в умовах виробництва, що розвивається, визначальним є забезпечення стабільності заданого рівня якості протягом всього періоду виготовлення того або іншого виду суміші. Умовою стабільності властивостей суміші є, з одного боку, контроль властивостей початкових матеріалів і своєчасне коректування складу при зміні цих властивостей в нормованому діапазоні. З другого боку - забезпечення точного відтворення лабораторних складів в багатотонажному виробництві, що цілком залежить від технологічної схеми виробництва, використовуваного устаткування і рівня автоматизації виробничих процесів.
Нормативна база
Кажучи про якість матеріалу, перш за все необхідно визначити її критерій у вигляді комплексу параметрів, які повинні бути приведені в якому-небудь нормативному документі. Рівень якості вироблюваних в Україні сухих сумішей сьогодні визначений в технічних умовах (ТУ), які розробляються по заявці виробника і затверджуються одним з органів стандартизації, метрології і сертифікації. На нашу думку, споживачу, безумовно, слід віддавати перевагу тим сумішам, які виготовлені по ТУ, розробленим на основі європейських норм (EN). Підтвердженням цього служить майже 50-річна практика використовування сухих сумішей в будівництві західноєвропейських країн, а також те, що EN розроблені в результаті аналізу державних норм провідних європейських країн.
1.2.2 Вихідні матеріали
Мінеральні в'яжучі.
Цемент. Зі всього переліку цементів, що випускаються вітчизняною промисловістю, для виготовлення сухих сумішей в переважній більшості випадків використовується портланцемент (сірий і білий).
Використання модифікованих сухих сумішей дозволяє реалізувати тонкошарові технології при виконанні плиткових і штукатурних робіт, при вирівнюванні стін і стель. Ця перевага модифікованих сухих сумішей підвищує продуктивність і знижує матеріаломісткість.
Проте до матеріалу для тонкошарового нанесення пред'являються підвищені вимоги по тріщиностійкості і стійкості до зовнішніх фізичних дій. В зв'язку з цим слід віддавати перевагу використанню бездобавочних алітових портланцементів, оскільки присутність мінеральної добавки, особливо зол і шлаків, впливає на стабільність хіміко-мінералогічного складу цементу.
Тим часом для забезпечення тріщиностійкості в цементі не повинне міститися більше 5% периклаза (MgO). Слід обмежувати і кількість гіпсу (не більш 4% в перерахунку на SO3 ), особливо якщо в клінкері цементу підвищений вміст трьохкальцієвого алюмінату (С3 А) або чотирьохкальцієвого алюмофериту (C4AF) через утворення підвищеної кількості еттрингіта, що приводить до неконтрольованого розширення і утворення тріщин.
Вимоги до гранулометричного складу цементу в цілому не відрізняються від вимог до цементів, використовуваних в бетонах з підвищеною швидкістю твердіння.
Гіпс може використовуватися як основне в'яжуче, так і у вигляді мінеральної добавки. У першому випадку, як правило, потрібне введення добавки, яка уповільнює схоплювання гіпсу. Особливу увагу слід приділяти максимальній крупності зерен, оскільки часто вітчизняні гіпсові в'яжучі не відповідають вимозі по кількості зерен розміром більше 0,2 мм (не більше 14%).
Вапно. У гідратному вапні окрім вимог по обмеженню вмісту оксидів магнію (не більше 1%) і кальцію (не більше 3%) необхідно контролювати крупність зерен (не більш 0,3 мм). В деяких випадках гідратне вапно перед вживанням необхідно просіяти для відділення випадкових включень і сміття. Для сухих сумішей вельми важлива і вологість вапна. Існуюча вимога, що обмежує вологість гідратного вапна 5%, не цілком забезпечує необхідну вологість готової сухої суміші, оскільки деякі рецептури містять вапно в кількості 5% і більш. У зв'язку з цим слід обмежити вологість використовуваного вапна до 3%.
Пісок і наповнювачі.
Роль піску і наповнювачів в твердючій суміші дуже велика. Саме ці матеріали виконують роль скелета, що приймає на себе навантаження від внутрішніх напруг, що виникають через деформації структури як на стадії твердіння (усадка, контракція, хімічне розширення), так і в період експлуатації (температурні деформації і деформації від вологи). Крім того, введення наповнювача із зниженим модулем пружності підвищує тріщиностійкость і морозостійкість покриттів, оскільки частинки такого наповнювача служать перешкодою для зростання мікротріщин, що утворилися. Проте щоб наповнювач повністю виконував відведену йому роль, необхідно розподілити частинки так, щоб дрібніші фракції розташовувалися в проміжках між крупними, не розсовуючи їх. Це можливо тільки при введенні в суміш мінімум трьох різних фракцій наповнювача, діаметри яких повинні співвідноситися в певній пропорції. Завод сухих сумішей, який має декілька силосів для піску, дозволяє виконати роздільне дозування дрібної, середньої і крупної фракції у необхідній кількості, але тільки в тому випадку, якщо пісок перед завантаженням буде висушений і розділений на фракції потрібних розмірів. При цьому вологість піску і наповнювачів не повинна перевищувати 0,1%. Відносно домішок в піску необхідно керуватися вимогами СНиП 26633.
Домішки. Наявність великого числа домішок введених в строго необхідній кількості, - одна з головних відмінностей сухої будівельної суміші від товарного розчину, що дозволяє регулювати в достатньо широкому діапазоні як будівельно-технологічні, так і експлуатаційні властивості сумішей. Достатньо велике число вітчизняних хімічних домішок використовується в сухих сумішах для управління процесами схоплювання і твердіння, зміни рухливості, підвищення морозостійкості і водонепроникності. Проте цілий клас домішок - водорозчинних полімерів на основі ефірів крохмалю, метил целюлози, вінілацетата і ін. в Україні не виробляється. Це вельми істотно позначається на вартості вітчизняних сухих сумішей, оскільки виробники вимушені використовувати імпортні домішки цього класу. Відомо, що саме ці домішки забезпечують можливість використання тонкошарової технології, підвищують обробність і зв'язність суміші, покращують зчеплення покриття з основою, змінюють деформативні характеристики затверділого розчину. Все це вказує на необхідність і важливість організації виробництва водорозчинних полімерів цього виду в Україні.
1.2.3 Використання модифікуючих домішок при виробництві сухих будівельних сумішей
Без використання модифікуючих домішок неможливе виробництво високоякісних будівельних матеріалів, що забезпечують велику швидкість проведення робіт в сукупності зі світовим рівнем якості будівництва.
Первинна модифікація сухих будівельних сумішей (СБУ) досягається введенням складних ефірів целюлози (ЕЦ) - гідроксиетил- і гідроксипропілметилцелюлози в кількості 0,05-0,5% для поліпшення таких властивостей будівельних розчинів, як водоутримання, пластичність, відкритий час розчину. Добавка ЕЦ дозволяє застосовувати розчини в тонкому шарі, значно знизивши норму витрати суміші. Основними продуктами для будівельної хімії є метил-гідроксипропілцелюлоза (МГПЦ) і метил-гідроксиетилцелюлоза (МГЕЦ). Метилцеллюлоза формує високу водоутримуючу здатність композиції і зберігає свої властивості при температурі 4-40 °С; регулює консистенцію і реологічні процеси в будівельних системах; покращує адгезійну здатність матеріалів до основи. Завдяки цьому можливий контроль над такими якостями початкового матеріалу, як еластичність і формостійкість.
Застосування синтетичних дисперсій як додаткового зв'язуючого в сумішах з гідравлічними в'яжучими згодом дало поштовх розвитку ідеї перекладу водної дисперсії в суху форму - порошок.
Ця ідея вперше в світі була реалізована фірмою "Wacker-Chemi GmbH" в 1953 p., внаслідок чого методом розпилювального сушіння був одержаний гомополімерний дисперсійний порошок "VINNAPAS". У подальші роки було освоєне виробництво сополімерних порошків на основі вінілового ефіру, вінілхлориду, етилену, стиролу і акрилату.
Внаслідок додавання в склад СБС редиспергуючих сополімерних порошків (РСП), які можуть виступати в якості домішок або самостійного полімерного в'яжучого досягається більш високий рівень їх модифікації. Мінеральні в'яжучі забезпечують високу міцність при стисненні, але не можуть працювати на розтягування і згин, мають погану адгезію до "неспоріднених" матеріалів, особливо до тих, що не всмоктують воду - глазурованої кераміки, пластиків, металів, пенополістиролу і т.п. При дозуванні РСП від 0,5 до 5 мас. % значно поліпшуються технологічність, адгезія до основи, міцність на згин, водостійкость, морозостійкість. При дозуванні більш 5-7 масі. % РСП починають працювати як самостійні полімерні в'яжучі. Тому модифіковані ними будматеріали починають проявляти еластичні властивості: витримують великі деформуючі навантаження, мають підвищену стійкість проти стирання, кращу технологічність нанесення.
Для збільшення текучості розчину, зниження водопотреби суміші, і як наслідок збільшення кінцевої міцності, густини і однорідності затвердіваючого каменю використовують пластифікатори. Сучасні пластифікатори являють собою продукт поліконденсації на основі меламін-формальдегіда, полікарбоксилата и поліетиленгліколя. До таких домішок, наприклад, відносяться суперпластфікатори Melment і Melflux виробництва німецької фірми "SKW Polymers". Особливо вони рекомендуються в рецептурах самовирівнюючих сумішей, де грають важливу роль розріджувачів, пластифікаторів, диспергаторів і зменшують усадку.
В комплекс спеціальних хімічних домішок, які використовуються для виробництва СБС також входять:
• Модифікатори схоплювання (прискорювачі та уповільнювачі схоплювання);
• Диспергатори;
• Пароутворювачі;
• Антивспінники;
• Гідрофобізатори (в якості них використовуються стеарати кальція і цинку);